Выбери любимый жанр

Графиня - Лис Володимир Савович - Страница 28


Изменить размер шрифта:

28

Тоді в тих місцях народжується легенда про корабель-привид, з якого з’являються дияволи в масках (білі контури черепів на чорній тканині). Їхній вилов за майже півтора десятка років складав ціле багатство. Зрештою, вони вирішили припинити небезпечний промисел і повернутися до Європи, тим більше, що британські власті вже не один рік вели на них полювання.

І природно, що мусив повертатися один, а інший — лишитися на дні морському. І родич Едварда, дуже на нього схожий, з великим скарбом повернувся. Нічого дивного не було в тому, що Едвард розповів своєму родичеві про палю у порожній кімнаті.

Я розповім тобі колись, Олеже, про те, як вертався граф (звісно, ніхто не знав, що то його родич-двійник), як зупинявся екіпаж біля воріт, як ішов доріжкою граф, як наповнювався мертвотним страхом управитель, як вперше побачив Лестер Теккет (так насправді його звали) дружину управителя.

Зупинися, Олеже, і я скажу, що мене найбільше приваблювало у цій жінці.

— Її загадковість? — спитав Олег.

Ні, Олеже, ні, хоча загадковість теж, але її сила, дивна, магнетична. Вона стала прокляттям роду Ловиг, її ненавидять, але й захоплюються, її воліли б забути, і все ж з покоління в покоління крадькома передають розповіді про неї.

Я сказала тобі, що граф Роман Ловига вперше побачив маленьку білу дівчинку, коли йшов садом. Він повертався тоді від свого управителя, котрий помирав і на смертному ложі вирвав від старого графа обіцянку, що той призначить управителем його сина. Граф не дуже, судячи з усього, любив того сина, але мусив задовільнити останнє передсмертне прохання свого вірного слуги. Сам граф був теж старим, ще старшим за управителя: він знав, що незабаром теж піде слідом за управителем до іншого світу, а може, й підозрював, що світу того насправді нема, тому й поздавалася маленька біла дівчинка ангелом його життя. Відтоді він не відпускав маленьку Славцю від себе, навіть на бал до князя Радзивілла з нею їздив.

Зате дівчинку незлюбив новий управитель, між ними пробігла чорна кішка, ненависть управителя до маленького білявого створіння зростала з кожним днем, а може, він вже тоді усвідомлював страшну загрозу, яка виходила для нього з цієї сміхотливої істоти? А втім, я уявляю, що ті очі, які ти бачив на портреті, вже тоді були глибокими, в них зберігалася та непояснима таїна, яка змушувала завмирати серце дорослого чоловіка, яка породжувала темну, глуху ненависть.

Ця ненависть була схожа на снігову лавину, що засліплює своєю величчю й небезпекою, я одного разу спостерігала її під час поїздки у гори. Це незабутнє і страшне відчуття, коли на тебе котиться могутня біла хвиля, що закриває весь світ, а ти не в силі зрушити з місця, бо заворожений її силою і нестримністю. Ті, хто не може перебороти цю завороженість, гинуть. Управитель спробував утекти від небезпеки.

Посеред зими, яка того року була безсніжною, у довколишніх лісах з’явився ведмідь-шатун. Потривожений, не знати чого, зі сплячки, ведмідь цей особливо небезпечний. І ось управитель завозить дівчинку в ліс і прив’язує її до дерева. Саме в тих місцях, де бродить ведмідь. Він вертається до села. Там уже відомо про зникнення дівчинки, і за наказом молодого графа Едварда люди вирушають її шукати. Переляканий управитель скаче на коні в ліс, адже дівчинку можуть знайти, і тоді вона його видасть. Але на тому місці, де він лишив малу прив’язаною, знаходить шматки мотузки, шматок від платтячка дівчинки і ведмежі сліди. Він розуміє, що ведмідь побував тут. Звісно, мотузку ховає, а клапті привозить до людей. Все ж гурт вирішує йти далі, аби розшукати в барлогові чи десь інде хай і пошматоване тіло дівчинки.

Я спинилася. Ми вже йшли лісом. Я раптом подумала, що не впізнаю і ніколи не впізнаю цей ліс. Не тому, що він змінився за ці роки, о ні, річ не в тому, ні…

Подув холодний вітер. Я притулилася до Олега. Дедалі більше відчувала власне і його тремтіння.

Я подивилася в бік лісової галявини, до якої ми підходили, і раптом побачила, як на галявину з лісу виходить великий кошлатий ведмідь, який обіймає маленьку дівчинку, що зовсім без страху, навіть з якимось чистим, дитячим здивуванням, дивиться на людей, що оточили ведмежий барліг.

Це було останнє, що я пам’ятаю…

Я прийшла до тями вже вдома, на своєму ліжку. Біля мене стояла мама. Мама була геть перелякана і, коли я розплющила очі й посміхнулася, вона кинулася до мене і з плачем почала ревно мене обціловувати. Від неї я довідалася, що Олег побіг викликати «швидку», що під час прогулянки в лісі я раптово знепритомніла і він мене ніс додому на руках.

— Як ти себе почуваєш? — спитала мама.

— Добре, — запевнила я, і це була правда — у мене нічого не боліло. У тілі відчувалася якась слабкість, та вона почала проходити, ледве я, незважаючи на мамині протести, звелася на ноги. Я вийшла на двір і побачила Олега — він повертався від сусідів, до яких ходив дзвонити.

— Ну й налякала ти мене, — сказав Олег. — У тебе все гаразд?

— Так, — відповіла я. — Уяви собі — нічого не болить. Я гепнулася на землю?

— Ні, я встиг тебе підхопити.

— Вибач, — я кволо усміхнулася.

— Тебе щось налякало?

— Що? — спитала я.

— Не знаю, — проказав Олег. — Ти розповідала про пошуки тої дівчинки і раптом зблідла, похитнулася і, якби я не підтримав, то впала б.

— Дякую, — сказала я. — То ти викликав «швидку»?

— Так. Зараз приїдуть.

— То треба хоча б зайти до хати, інакше повважають, що я симулянтка.

Лікарка «швидкої», котра приїхала навдивовижу без затримки — десь хвилин за десять — застала мене в ліжку. Я її знала, як і майже всіх у нашому маленькому містечку — вона вчилася на два класи раніше за мене. Як виявилося, тиск у мене був майже нормальний — 115 на 80, серце теж, наче й не було обмороку. Лікарка ще спитала, чомусь мило почервонівши, чи я, бува, не вагітна?

— Не знаю, — цілком щиро сказала я. — Навряд. Ми ще не хочемо дитини.

Мама подивилася на мене з докором. Але це була правда.

Ми ще трохи порозпитували одна одну про життя-буття, потім лікарка, яку звали Віра, поїхала, не відмовившись від пляшки «Кагору», яку я їй всунула до рук, і сумки з яблуками — дарунка від мами.

Коли ж ми лишилися удвох з Олегом, я остаточно зрозуміла, що вже не втілю в життя свого задуму — розказати Олегові геть усе про себе. Справді — навіщо? Фініта ля комедія — це вже точно.

— Знаєш, Олежку, — сказала я. — Я відкрию тобі одну страшну таємницю.

Я спостерегла, як Олег злякано зиркнув на мене, і засміялася.

— Таємниця полягає в тому, що ми житимемо довго й щасливо, — сказала я. — І помремо в один день. Крім того, я, здається, тобі збрехала — я тебе люблю. Кохаю.

Я простягла до нього руки, і мій чоловік мене поцілував. Ніжно, як тільки міг. Я почувалася останньою тварюкою, бо підло йому брехала.

Потім я сказала, що маю сходити до шкільної подруги, яку давно не бачила. В Олега вистачило такту не розпитувати, що ж там було далі з тим ведмедем і маленькою дівчинкою. А не було нічого, сказала б я. Це бісове дівчисько, майбутня графиня, виявилося живим-здоровим, тільки трішки подряпаним звіром, коли він перегризав її пута. Не видала маленька Славця й управителя, який прирік її на страшну смерть, і ведмедя на її прохання не вбили. Прямо тобі різдвяна казочка. Та я то знала, що пізніше вона стане законною дружиною цього самого управителя, ненависть якого в міру того, як дівчина росла і ставала справжньою красунею, переростала в палке, всеохопне кохання. Знала я й те, що за її наказом цей самий управитель заподіє собі жахливу смерть, сяде на палю, яку йому приготував граф Едвард. Такий ось нетрадиційний кінець казочки.

Насправді ж того дня — молода, зваблива, у джинсах, що туго облягали мої стегна, легкій, майже прозорій кофтині — я пішла не до подруги, а шукати чоловіка, якого я до безтями, ще більше, ніж Олега, перед тим закохала в себе. Я йшла, і місто мені посміхалося. Місто на ймення Густий Луг не пам’ятало ніякої графині.

28
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело