Тунель - Келлерман Бернгард - Страница 26

• Предыдущая
• 26/74
• Следующая

І ось юрми вимурзаних людей уже довбають, свердлять, копають під ненаситними щупальцями монстра, щоб вирівняти йому шлях. Важко хекаючи, робітники тягнуть шпали та рейки, вкладають шпали, прикручують рейки, і монстр суне далі.

За його заляпане грязюкою тіло, за боки, черево, за горбату спину чіпляються крихітні чоловічки. Вони висвердлюють отвори в стелі та стінах, під ногами, у навислих брилах, так щоб у ті отвори будь-якої хвилини можна було закласти патрони і все це підірвати.

Така сама гарячкова, пекельна робота, як перед бурильною машиною, кипіла й позад неї, де витікав безкінечний потік каміння. Менше ніж за півгодини потрібно було розчистити машині на двісті метрів шлях назад, щоб зона могла відповзти й перечекати вибух.

Як тільки під черевом машини на решітці, яка безперестану рухалася, з'являлося каміння, туди підскакували атлетичної будови хлопці й заходжувалися коло великих брил, що не під силу людині. Рухаючись разом із решіткою, яка виступала на десять кроків за машину, хлопці накидали на ті брили ланцюги, прикріплювали їх до кранів, що стриміли ззаду машини, й підіймали брили.

А решітка, весь час рухаючись, зі скреготом і гуркотом висипала купи каміння в низенькі, схожі на шахтні вагонетки, пом'яті залізні візки, що, вишикувавшись у довжелезні поїзди, перекочувалися по вигнутих з'єднувальних рейках з лівої колії на праву й затримувалися під решіткою рівно стільки, скільки потрібно було, щоб заповнити їх камінням та щебенем. Підтягували ці вагонетки шахтні локомотиви на акумуляторах. Гурти людей з блідими обличчями, засохлою на губах грязюкою товклися біля решітки та вагонеток; вони щось кричали, згрібали, підсипали й накидали лопатами каміння, і прожектори немилосердно били на них сліпучо-яскравим світлом, а вентилятори зі свистом обдували їх ураганним потоком повітря.

Битва навколо бурильної машини тривала жахлива, і щодня тут бували поранені, а нерідко й убиті.

Через кожні чотири години такої скаженої роботи людей міняли. Геть виснажені, спарені у власному поті, бліді й напівнепритомні від серцевої слабості, робітники падали на мокре каміння у вагонетках, ту ж мить засинали і прокидалися аж на другий день.

Тунельники співали пісню, складену кимось із їхніх лав. Починалася вона так:

Під землею, де тунель гуркоче,

Там гаряче пекло, браття,

Ох, там пекло прегаряче!

Зайвий долар за годину,

За годину зайвий долар

Мак за твій заплатить піт...

Сотні людей утікали з «пекла»; багато хто, трохи попрацювавши, назавжди ставав калікою. Ллє на їхнє місце приходили інші.

2

Невеличкий шахтний паровозик, тягнучи за собою вервечку повних вагонеток, з гуркотом пробігав тунелем кілька кілометрів — туди, де стояли залізничні вагони,— крани підіймали в повітря вагонетки й випорожнювали їх.

Як тільки вагони наповнювались, поїзд відходив — по десятку й більше составів щогодини,— а на коліях уже стояли інші з матеріалами та робочою силою.

На кінець другого року американські штольні простяглися на дев'яносто п'ять кілометрів, і на всій цій величезній ділянці кипіла гарячкова робота. Бо Аллан невтомно вимагав якнайбільших зусиль — щодня, щогодини. Він безоглядно звільняв інженерів, що не домагалися належної кубатури видобутку, безоглядно виганяв робітників, які не витримували загального напруження.

У розтерзаній штольні ще не стихли вибухи, ще гуркочуть залізні вагонетки, ще не осіла курява і кругом повно битого каміння, а загони робітників при світлі прожекторів уже тягнуть стовпи, балки, дошки й укріплюють стіни та стелю проти обвалів. Гурт техніків укладає електричні кабелі, тимчасові шланги і труби для подачі води та повітря.

Біля вагонів метушаться юрмища людей, вони вивантажують матеріали й розкладають їх уздовж колії, щоб усе потрібне було напохваті: балки, дошки, скоби, таврове залізо, болти, труби, кабелі, бури, підривні гільзи, ланцюги, рейки, шпали.

Через кожних триста метрів загони закурених тунельників з бурами штурмують поміж кріпильними стовпами стіну штольниці. Вони підривають і пробивають на висоту людського зросту нішу, а коли з пронизливим свистом наближається поїзд, відскакують між стовпи. Та скоро ніша стає така глибока, що їм уже не треба тікати від поїзда, а через кілька днів стіна починає лунко дзвеніти, потім падає, і вони опиняються в паралельній штольні, де також мчать поїзди. Тоді загін переходить на триста метрів далі й береться за новий квершлаг.

Квершлаги служать для вентиляції, а також мають сотні інших призначень.

А на п'яти цим робітникам уже наступає інший загін: його завдання полягає в тому, щоб швидко і вправно обмурувати вузькі переходи. З року в рік ці люди виконують тільки таку роботу. А кожен двадцятий квершлаг залишають так, як є.

Далі! Вперед!

Чахкаючи, підходить поїзд і зупиняється біля двадцятого квершлагу. Гурт чорних від куряви чоловіків вискакує з вагонів, і до квершлагу по їхніх плечах блискавично перекочовують бури, кайла, залізні балки, мішки з цементом, рейки, шпали. А позаду вже нетерпляче бемкають у дзвони затримані поїзди. Вперед! Поїзди котяться, котяться. Поперечна штольня проковтнула закурених чоловіків, вищать бури, лунає тріск, розлітається каміння, штольня стає все ширша й ширша. Вона пролягає під кутом до траси тунелю; її стіни, стеля й підлога — з заліза та бетону. В штольні проходить колія: тут — стрілка.

Ці стрілки мають неоціненне значення — завдяки їм навантажені матеріалами та камінням поїзди, що безперервно мчать у паралельних штольнях, можна через кожні шість кілометрів переводити з однієї штольні до другої.

У такий надзвичайно простий спосіб кожну шестикілометрову ділянку тунелю ізолюватимуть для розбудови.

Шестикілометровий ліс міцних балок, стовпів, кріпильних стояків, поперечок обертається в шестикілометровий ліс залізних каркасних конструкцій.

Де є пекло, там є й чистилище. І так само, як у штольнях були «hell men» [46], так були тут і «purgatory men» [47] — адже це місце на будівництві називали «purgatory» [48].

Тут, у чистилищі, колія вільна, і ціле море вагонів, обліплених з усіх боків робітниками, котиться по цих перегонах. У десятках місць водночас починається битва: розлягаються гарматні постріли, лунають сигнали труб, спалахують прожектори. Штольню збільшують вибухами до потрібної ширини й висоти. Стоїть такий гуркіт, неначе у броненосець влучають снаряди. Це падають на землю залізні балки й рейки. Червоне, як сурик, залізо — балки, листи, прокатані на заводах Пенсільванії, Огайо, Оклахоми й Кентуккі,— наповнюють штольню. Старі рейки — геть, динаміт і мелініт підривають підошву, миготять лопати й кайла. Обережно! Крик, гам, перекривлені роти, набухлі м'язи, на скронях пульсують жили, звиваються, мов змії, тіло біля тіла — то вони несуть важенні двотаврові балки, на які ляже тунельна рейка (колія в тунелі буде монорейкова). Десятки інженерів з вимірювальними приладами та інструментами лежать на землі й працюють з граничним напруженням нервів; піт брудними патьоками стікає по їхніх напівголих тілах. Опорну балку завдовжки чотири метри й заввишки вісімдесят сантиметрів — на краях вона трохи загнута догори — заливають бетоном. Ніби закладаючи кіль судна, тунельники приточують балку до балки, а згори на ці балки ллється, поглинаючи їх, потік бетону. Шпали. Як ото сотня мурашок цупить соломинку, так сотня робітників, важко дихаючи, ледве тримаючись на ногах, тягне величезні тридцятиметрові рейки й прикріплює їх до шпал. За ними повзуть інші, з важкими частинами конструкцій, що опережуть залізним каркасом увесь овал тунелю. Вже зібрані, ці частини утворюють фігуру еліпса, трохи приплюснутого при землі. Чотири частини складають ребро: основа, два бічні бруси (контрфорси) і стельний брус, шапка. Ці частини виготовлені з дюймового заліза і скріплені міцним каркасом. Гупають заклепувальні машини, штольня двигтить. Її оперезали грати з червоного, як сурик, заліза. А позаду в каркасі вже вовтузяться муляри, готуючи кожух тунелю — метровий залізобетонний панцир, що його не роздушить ніякий тиск у світі.

• Предыдущая
• 26/74
• Следующая