Выбери любимый жанр

Тунель - Келлерман Бернгард - Страница 23


Изменить размер шрифта:

23

І що більше нагніталася атмосфера навколо Аллана, то краще він себе почував. Настрій він мав завжди чудовий, вигляд — бадьорий, збуджений, здоровіший і міцніший, ніж будь-коли. Голова його ще впевненіше сиділа на плечах, а плечі стали ще ширші й крутіші. Очі втратили дитячий, добродушний вираз, погляд був зосереджений і рішучий. Навіть губи, доти стиснуті, тепер ніби розквітли від ледве помітної загадкової усмішки. Він їв з великим апетитом, спав глибоким, спокійним сном і все працював, працював — без зайвого поспіху, однак рівно й невтомно.

Мод, навпаки, втратила трохи своєї свіжості й краси. Її молодість минула; вона була тепер не дівчина, а жінка. Щоки в неї вже не палали колишнім свіжим рум'янцем, вони ледь змарніли і схудли. Вираз обличчя Мод мала напружений, насторожений, на гладеньке чоло набігли задумливі зморшки.

Мод страждала.

У лютому й березні вона провела кілька чудових тижнів, що стали їй винагородою за нудну й порожню зиму. Вона побувала з Маком на Бермудських та Азорських островах і в Європі. Особливо на пароплаві Мод майже цілими днями втішалася товариством Мака. Та після повернення знову звикати до Бронкса їй було ще тяжче.

Мак цілими тижнями бував у дорозі. Буффало, Чікаго, Пітсбург, Тунельне, електростанції на узбережжі... Він жив у поїздах-експресах. А в Нью-Йорку на нього знов чекали гори роботи.

Хоч Мак приїздив тепер до Бронкса, як і обіцяв, частіше, але майже завжди, навіть на неділю, привозив невідкладну роботу. Нерідко він з'являвся додому, тільки щоб виспатися, прийняти ванну, поснідати — і знову зникав.

У квітні сонце вже високо підбилося на небі, і деякі дні бували навіть задушливо спекотні. Мод прогулювалася з Едіт, яка вже жваво дріботіла поруч із мамою по Бронкському парку, де чудесно пахло вологою землею і молодим листям. Як і минулого літа, Мод годинами стояла з дочкою на руках перед кліткою з мавпами і сміялася. Маленька Едіт, розпашіла від насолоди, каталася на чарівному шотландському поні, вони кидали хліб ведмедям, що сиділи з роззявленими пащами біля ґрат, навідували левенят. І так до самого вечора. Іноді Мод зважувалась вибратися з дитиною до гамірного, закуреного центру Нью-Йорка; їй потрібно було відчувати життя. Потім вона сідала відпочивати серед зелені в Баттері, де над головами захоплених грою дітей гуркочуть поїзди надземної міської залізниці. З усього безмежного Нью-Йорка Мод найбільше любила бувати тут.

Поруч з акваріумом стояли лавки; Мод сідала й линула думкою через затоку, а її донечка гралася барвистою посудинкою в піску, сопучи від напруження і втіхи. Між Хобокеном, Елліс-Айлендом, Бедлоз-Айлендом, Стейтен-Айлендом і Брукліном безугавно снували туди й сюди білі самохідні пороми. Широка молочно-біла бухта й Гудзон ними аж кишіли. Нерідко Мод налічувала їх по тридцять відразу. І на всіх паромах без упину підіймався й опускався білий двоплечий важіль, що нагадував коромисло ваг. Здавалося, наче пароми крокують у семимильних чоботах. Паром від Центрального вокзалу Нью-Джерсі відійшов навантажений залізничними вагонами; на воді заклопотано шмигали буксирні та невеличкі митні катери. Ген у сонячній імлі здіймалася світла постать статуї Свободи, і складалося враження, ніби вона пливе над водою. Ще далі тяглася блакитна, ледь помітна смужка — Стейтен-Айленд. Із пароплавних труб вихоплювався струмінь білої пари, і за мить розлягався гудок чи свисток. Бухта була сповнена голосами — від пронизливого вереску буксирних катерів до низького реву океанських пароплавів, від якого довкола сколихувалось повітря. Безперервно брязкали ланцюги, вдалині лунали удари по залізу. Цих голосів було так багато і вони були такі різні, що створювалося враження якогось дивного концерту; зринали роздуми і мрії.

Раптом гудок почувся зовсім близько: по брудно-зеленкуватій воді Гудзону сунув величезний, залитий сонцем експрес. На його борту грав оркестр, усі палуби були всіяні цятками — людськими головами, а на кормі чорніла юрба пасажирів середньої палуби.

— Помахай ручкою, Едіт! Помахай пароплаву!

І Едіт підводила голівку, махала невеличким бляшаним відерцем і кричала — точнісінько, як ото свистить буксир.

Коли вони вже збиралися йти, Едіт щоразу просилася до тата. Але Мод їй пояснювала, що татові заважати не можна.

Мод, як і колись, із завзяттям грала на піаніно. Вона вправлялася дуже старанно і знову брала уроки. Як багато вона забула! Кілька тижнів підряд ходила на всі великі концерти, а двічі на місяць сама грала ввечері в гуртожитку, де жили продавщиці та швачки. Але до насолоди, яку вливала в її душу музика, все частіше й частіше домішувалася тупа, нестерпна туга, і згодом Мод почала сідати за рояль рідше, а потім і взагалі кинула грати. Вона ходила на лекції з дитячого виховання, гігієни, етики й захисту тварин. Її ім'я навіть з'являлося у списках правлінь жіночих товариств опіки над інвалідами та виховання сиріт — тих сучасних амбулаторій, де гоять рани, заподіяні в жорстокій битві — в роботі.

І все ж порожнеча в її душі не зникала — порожнеча, в якій нуртували гнів і жадання.

Надвечір Мод щодня дзвонила Макові по телефону і, коли чула його голос, заспокоювалась.

— Маку, ти приїдеш сьогодні на вечерю? — питала вона й, ще не доказавши цих слів, напружено чекала відповіді.

— Сьогодні? Ні, сьогодні не вийде. А от завтра приїду, завтра неодмінно! Як там Едіт?

— Краще, ніж я, Маку! — І Мод починала сміятись, щоб Мак ні про що не здогадався.

— Ти можеш покликати її до телефону, Мод?

І Мод, щаслива, що він згадав про її донечку, брала маленьку на руки, й Едіт лепетала кілька слів у трубку.

— Ну, бувай, Маку! Не біда, що сьогодні не вийшло. Але завтра пощади не жди, чуєш?!

— Чую, чую! Завтра неодмінно! Добраніч, Мод!

Та згодом Лайонові все рідше вдавалося покликати Мака до телефону — той, мовляв, не може відірватися від справ.

І Мод, люта й нещасна, кидала щосили трубку, ледве стримуючи сльози.

Вечорами Мод читала. Вона прочитала цілі шафи книжок, але скоро дійшла висновку, що в більшості книжок нема нічого, крім брехні. No, my dear [42], життя — це щось зовсім інше! Та часом їй траплялася книжка, яка розповідала про її ж лихо на весь його зріст. Нещасна, зі сльозами в очах блукала Мод туди й сюди у порожніх, безгомінних кімнатах. Нарешті їй спала на думку грандіозна ідея: самій написати книжку. Книжку особливу, зовсім не схожу на решту. Написати — і приголомшити Мака! Ця ідея захопила її цілком. До самого вечора Мод бігала по місту й шукала великого зошита, потрібного для її книжки. Кінець кінцем вона знайшла те, що хотіла. Це був щоденник — тоненький жовтуватий папір, оправа з крокодилячої шкіри. Відразу після вечері Мод сіла за роботу. На першій сторінці написала: «Життя моєї маленької доні Едіт і те, що вона казала. Записано її мамою Мод».

«Нехай береже її господь, мою кохану Едіт»,— написала Мод на другому аркуші. А на третьому вже починалася сама книжка.

«То begin with my sweet little daughter was born...» [43]

Книжку Мод хотіла подарувати Макові на різдво. Мод була в захваті від роботи, і багато самотніх вечорів збігло непомітно. Вона ретельно записувала про кожнісіньку дрібницю з життя своєї маленької Едіт. Усі потішні вислови, всі простодушні й мудрі запитання, зауваження і думки її донечки. Іноді Мод забувала про свою книжку й заглиблювалась у роздуми про власні турботи.

Вона жила від неділі до неділі, коли до неї приїздив Мак. Неділі були для неї святами. Мод прикрашала дім, складала особливе меню, що мало бути Макові винагородою за цілий тиждень. Та інколи Мак не міг вирватись і на вихідні.

Якось у неділю його несподівано викликали на сталеливарний завод у Буффало. А на другу неділю він привіз із собою до Бронкса містера Шлоссера, начальника будівництва на Бермудських островах, і як для Мод, то Мак ніби й не приїздив, бо чоловіки цілісінький день обговорювали свої технічні проблеми.

вернуться

42

Ні, люба моя (англ.).

вернуться

43

Почну з того, що моя люба донечка народилася... (Англ.)

23
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Келлерман Бернгард - Тунель Тунель
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело