Смак Благодаті - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 14

• Предыдущая
• 14/37
• Следующая

Як тлумачаться віщі сни? Точно так само, як і Святе Письмо – як правило, тільки по духу! Символіка снів і символіка Святого Письма абсолютно збігаються, у цьому я переконався на власному досвіді. Тож на завершення цієї теми наведу слова улюбленого учня Господнього, Івана Богослова: “Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя…” Дослідіть саме по духу, щоб і по букві збулися провісні слова пророка Божого Йоіля: “І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, – і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старшим вашим сни будуть снитися…”

СТРАЖДАННЯ УРЯТУЮТЬ СВІТ

З листа читача: Інформація для роздумів... З Інтернет-видань: “Терор в США (сумнозвісне 11 вересня 2001 року) навернув британців до віри...” Виходить, коли б не було терактів, люди про Бога і не згадали б?! Може це Він біди насилає, щоб люди про Нього згадали, а то зовсім забувати стали...

Відповідь: Дуже влучно сказав свого часу Булат Окуджава: “Радше не краса, а страждання урятують світ…”

Господь не насилає на нас біди, але допускає їх через жорстокосердя наше. Як сказано, Бог звертається до людини у “видіннях, снах і через хвороби”. Про це ми читаємо в книзі Йова:

“Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того (Тобто, якщо ти не чуєш гласу Господнього через пряме відання: не побачив Творця у творінні Його – не зупинився на шляхах своїх, натхненний красою природи. Якщо не пізнаєш Бога через слово Його писане – Біблію. Нарешті, якщо не дослухаєшся до голосу Божого в серці своїм – не чуєш промовлянь совісті, посольства Господнього у людині, – то настає момент, коли Господь починає промовляти до тебе “у сні”):

у сні, у видінні нічному, коли міцний сон на людей нападає, в дрімотах на ложі, –

тоді відкриває Він вухо людей, і настрашує їх осторогою,

щоб відвести людину від чину її. І Він гордість від мужа ховає,

щоб від гробу повстримати душу його, а живая його (“живая” – тут душа) щоб не впала на ратище (Що є “сон” у біблійній мові? В негативному розумінні це інертність бездуховності нашої, успіння совісті, параліч духу. У відносно позитивному ж – це життєві проблеми, якими Господь заспокоює, смиряє, “присипляє” гординю, “крутість” нашу. У людини розпочинаються проблеми: питання пов’язані зі здоров’ям, фінансами, в сім’ї, на роботі… І чим триваліший час лінивства нашого по відношенню до нашого спасіння, чим довше триває ніч бездуховності і дрімота на ложі лінощів наших, – тим серйозніші проблеми допускає нам Господь. А якщо не прокинемося й від цього – то надходить хвилина заглянути і смерті у вічі: а як же іще відірвати нас від такого любого “корита” з теплим пійлом “омани багатства віку цього”?! Як посвідчити, що у труни кишені нема, і туди з собою нічого не візьмеш? Як наставити на шлях істинний?).

І карається хворістю він на постелі своїй, а в костях його сварка міцна.

І жива його бридиться хлібом, а душа його – стравою улюбленою.

Гине тіло його, аж не видно його, і вистають його кості (“вистають” – тут виступають назовні: “самі лише кості видно” – у перекладі отця І. Хоменка), що перше не видні були.

І до гробу душа його зближується, а живая його – до померлих іде.

Якщо ж Ангел-заступник при нім, один з тисячі, щоб представити людині її правоту (якщо не відвернувся іще остаточно, якщо суща ще совість в людині – услухається вона гласу вісника Господнього, і не вчинилася запеклою подібно “фараону потопленому” та тисячам вояків його; якщо покається і навернеться),

то Він буде йому милосердний та й скаже: «Звільни ти його, щоб до гробу не йшов він, – Я викуп знайшов»” (Йова, 33 розділ, 14–24 вірші).

Більшість із тих, хто сьогодні є дійсно щиро й глибоко віруючими християнами, прийшли до Бога саме через страждання. Слово ж Боже живе та діяльне як по відношенню до окремої людини, так і до цілих груп людей – общин, церков, народів, країн. І дай Бог, щоб те, що відбувається у світі останнім часом, було лишень “сном”…

“Через це-то й говорить: «Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих, – і Христос освітлить тебе!»” (Ефесянам, 5 розділ, 14 вірш). Амінь.

ДО СХОДУ ЗОРІ…

З листа читача: Що це за «Бог», який не зумів в єдиноборстві перемогти Якова-Ізраїля? І його ви називаєте «Всемогутнім»?..

Відповідь: Сказав Господь: “Будуть дивитися, і не бачити; слухати, і не розуміти…” Насправді боротьба Якова в Пенуїлі (див. Буття, 32 розділ, 25–32 вірші) – це духовна боротьба! І не проти Бога, але з Богом проти закону плоті в собі. Внутрішня боротьба...

Як висловився свого часу професор, архімандрит Кипріан: “Не кожний аскет сподобиться містичних осяянь, але кожен містик йде вузьким та скорботним шляхом аскетичного подвигу”. І коли ми йдемо цим важким шляхом – шляхом смерті для гріха, – то залишаємося ніби один на один із ворогом. Це суто суб’єктивне відчуття самотності, богополишеності у момент апогею цієї боротьби, виражене в словах Ісуса на хресті: “Господи, Господи, навіщо Ти Мене покинув?..”

Насправді Отець наш Небесний, Господь ніколи не полишає нас. Нам лише здається, що ми зостаємося самі, і що Бог, цей біблійний “якийсь Муж” (неспростовність істини, віра, сила благодаті) виривається, і начебто утікає від нас. Тут ми спостерігаємо ефект обманливості суб’єктивних відчуттів: коли на пероні стоять паралельно два потяги, і один з них плавно починає рухатись, то пасажирам вагонів цього потягу здається, що рухаються не вони, а вагон що стоїть навпроти вікна. Насправді ж це ми, точніше плоть наша, а ще точніше закон плоті в нас, звірячі наші інстинкти віддаляють нас від Бога, і суть подвигу аскези християнської (аскези посту і молитви: посту не в розумінні боротьби з ковбасою, як це часто уявляють пересічні “ревнителі православ’я”, але як боротьби зо гріхом, із законом плоті в нас. За визначенням святого Антонія Великого піст – це стримання язика, серця і черева) полягає в тому, щоб зусиллями (духовними, душевними та тілесними) “схопити” Царство Небесне, боротися, утримуючи Бога, Божество в собі “аж до сходу зорі”:

“І зостався Яків сам (ім’я Яків означає “Обманець” – у даному випадку той, хто обманює надії сатани, хто разом з Богом перемагає диявола в собі, і стає таким чином Ізраїлем. А Ізраїль – це “Той, хто боровся з Богом” /не проти Бога!/, “Переможець”). І боровся з ним [якийсь] Муж, аж поки не зійшла зоря.

І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до суглобу стегна його. І звихнувся суглоб стегна Якова, як він боровся з Ним…”

Що є “стегно” в духовно-символічному розумінні? Це основа скелету, головна опора людини. Як під час сидіння (ствердження у вірі), так і ходи (руху уперед, внутрішнього вдосконалення). Ангел Божий “пошкоджує стегно” патріарха, торкаючись суглобу стегна його. І тут недаремно підкреслюється оце “його”, бо в духовному робленні подвижник якраз і повинен відректися саме своєї (тут – людської) волі, повністю підкоривши її волі Божій; зректися своїх бажань (пожадань плоті) на користь чистих, духовних, божественних прагнень та поривань. Він повинен ствердитися в істині Господній, назавжди обравши для себе “суворий і ясний шлях віри” – шлях виконання заповідей Христових, шлях самозречення, смирення та аскези, що веде до повного богоєднання в Царстві благословенної Божої Любові (“Не пущу Тебе, допоки не поблагословиш мене...”).

Таким чином, як бачимо, не боровся патріарх Яків проти Бога, але проти гріха. Та й на думку Отців Церкви (наприклад святого Ієроніма та Орігена), таємнича боротьба, яка відбулася на рубежі Святої Землі, означає не що інше, як те що дар Божий буде даний лише тому, хто мужньо бореться і звертається до Бога з настійливою молитвою…

• Предыдущая
• 14/37
• Следующая