Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич - Страница 14
- Предыдущая
- 14/25
- Следующая
Изменить размер шрифта:
14
VII
Три і штири проминуло,
П'ятий наступає,
Соломон жиє на світі
Да й, не умирає.
В, літ п'ятнадцять і шістнадцять
Виріс він, на диво.
Хто поглянув, то сказав би-
Двадцять літ пробило.
І згадав він свою неньку,
Шо хотіла вбити.
І задумав, чим не було б,
Неньці відплатити.
Лиш Давид їдного часу
Виїхав з столиці,-
Взяв товару штири вози,
Іде до цариці.
Приїжджає під ворота,
Коні випрягає,
Лиш виходить і цариця,
Купчика вітає.
Роздивилася товари:
Всі до сподобання.
Да й сам купчик молоденький
Здався б до кохання.
«Що ти хочеш за товари?» -
Цариця питає.
«Тілько дівчину на нічку»,-
Купчик відвічає.
І цариця попросила
Сутки почекати.
А тим часом йому стала
Дівку добирати.
VІІІ
От настала ніч темненька.
Постіль застелили
І на постіль на пухову
Купчика вложили.
Йде дівчина, як калина,
Серце страшно б'ється:
Хто то знає, що там буде?
Що там доведеться?
А купець лиш тілько глянув -
Каже: «Не годиться!»
Да і просить, щоб прислала
Другую цариця.
Входить друга, як та ружа,
Серце обкипає:
Хто там знає, що там буде,
Що її чекає!
Но купець собі байдуже:
Не пускає спати,
А в цариці таки просить,
Щоби дівку дати.
Щой не слала лиш цариця,
Все то не годиться.
На остаток - що робити?
Йде сама цариця.
Йде цариця, чепуриться,
Б'ються мило груди:
Вона знає, що чекає,
Що там з нею буде.
Лиш приходить - гарний купчик
Став до себе звати.
І цариця коло него
Положилась спати.
ІX
Положилася цариця
Без жадного фуку,
І купець підняв над нею
Свою праву руку.
І підняв він свою руку,
Положив на груди
І промовив: «Ой, колись-то
Грав я в сії дуди».
Потім знову синок каже
До рідної мами:
«Ой, колись-то я виходив
Через сії брами!»
Но цариця того всього
Та й не розважає;
Чи зшаліла, чи заснула,
Чи бог її знає!
От цариця захропіла,
Соломон піднявся,
Зібрав все своє, що було,
І приладнувався.
І цариця не проспиться,
Спить і тяжко дише.
А купець на стінах всюди
Діамантом пише:
«Коли мати з сином спала,
Голова жіноча-
Видить бог і видять люде -
Не варт жмені клоччя!-
Написав він і поіхав,
Куди - сам лиш знає.
Аж тут рано, до схід сонця,
Давид приїжджає.
X
Спить- цариця, не проспиться.
Давид походжає,
Походжає, поглядає
І письмо читає:
«Коли мати з сином спала,
Голова жіноча -
Видить бог і видять люде -
Не варт жмені клоччя!»
І забились його жили,
І ожили кості: -
Давид зразу догадався,
Хто приходив в гості.
Догадався, що ще в світі
Соломон гуляє.
І як сина відпитати -
Думоньку гадає.
«Га! - подумав,- зроблю плуга,
Плуга золотого.
Може, плугом відпитаю
Соломона свого!»
І зібрав він своє злото,
Казав збити, злити
І із того злота всього
Цілий плуг зробити.
І зібралися цигане,
Золото- стопили
І, на диво всьому світу,
З него плуг зробили.
І послав Давид по світі
Той плужок возити,
І питати, і писати,
Як будуть цінити.
XI
І цінили того плуга,
І ціну писали:
Скрізь від тисячі червоних
Менше не давали.
От додому повертають,-
Видять: під горою
Парубок якийсь обдертий
Ходить з чередою.
І ходить він з чередою,
Чорний хліб жвакає
І череду на дорогу
З поля виганяє.
Слуги й того не минули: -
Зачали просити
Подивитись на їх плуга,
Ціну йому збити.
І прийшов він. Зачинає,
Плуга оглядати.
«Да, плуг гарний, - промовляє,-
Нічого казати.
І чересло, і полиця,
І леміш хороший.
Кого злидні їдять три дні,
Дав би купу грошей.
І як дощики, на щастя,
В маю перепадуть,
Тогді плуг йому придасться,
Й гроші не пропадуть.
А не будь дощу ні разу-
Він не варт нічого:
І не тілько хліба сего -
Сухарця цвілого!»
Записали й се ті люде
На папері свому
І поїхали, сердиті,
До самого дому.
14
- Предыдущая
- 14/25
- Следующая
Перейти на страницу:
