Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 42

• Предыдущая
• 42/102
• Следующая

Алi аж струсонув головою, щоб прийти до тями. Виходило, що руки свiй танець танцювали, тулуб свiй, а ноги зовсiм iнший. Здавалося, що Джарiя водночас зображає i птаха, i змiю, i притопує ногами, як коза якась чи газель!

Донька i жiнка Рустема не витримали, почали кричати, розмахувати руками, плескали в долонi. Смiялися божевiльним смiхом.

Першою пiдхопилася жiнка Рустема, розперезалася, скинула каптан, розпустила зав'язку сорочки на шиї i, струснувши плечима, почала вилазити iз сорочки через широченний розрiз. Ось вона видерла руки з рукавiв, шарпонула плат з голови, i на бiлi сторчливi груди посипалися пасма пречорного блискучого волосся. Вона танцювала, певно, пiд якусь таку музику, якої нiхто крiм неї не чув. Рухи були в неї рiзкi, безладнi, вона то пiдiймала руки, то кидала їх униз, крутилася на одному мiсцi. Часом її несло кудись до стiни, i вона кричала:

- Тримайте, бо вилечу у вiкно!

Потiм вона зупинялась напроти Джарiї i лише шалено вертiла стегнами i пiдбивала низом живота.

Алi стало страшно – жiнка Рустема, така красуня, яких малий не бачив i на невiльничому базарi в Багдадi, зовсiм була божевiльна. Алi добре бачив її задерев'янiле лице i широко вiдкритi очi, блискучi й наче склянi. Алi задивився на жiнку Рустема i якось прогавив те, що в цей час донька Рустема розiбралась геть, вискочила i почала танцювати навпроти Джарiї. Алi заклiпав очима вiд того мерехтiння тiл – чорного i бiлого, що перекривали одне одне, то нiби зв'язуючись, то нiби розпадаючись, як скалки бiлого порцеляну i чорної роменської амфори.

Жiнка Рустема-скупердяя крутилася навколо них i до всього крутила головою, чорнi пасма її волосся вiялися, мов крила, над блiдим обличчям. Вона все пiдсовувалась, наближалась по колу до Абу Амара.

Алi добре бачив, як блищали її очi, i як вона козирила очима на Абу Амара, i як роздулись її нiздрi

Хлопець бачив, що вона зараз кинеться до його хазяїна. I що вона вчинить, одному Аллаховi вiдомо!

Першим порухом, зразу, в хлопця було закричати, застерегти свого повелителя. Та тут же отямився, бо згадав перше напучування Абу Амара – що б вiн, мосулець, не робив, iнакше бути не може, i без наказу Абу Амара його слуга не має права щось дiяти.

I ось воно сталося – з льоту Рустемова жона впала на Амара, вiдтрутила сопiлку i впилася в його вуста. А руками на ньому рвала пояс, розкривала каптан, розривала тонку сорочку мiсрiйського полотна…

Донька Рустема все крутилася, крутилася, й її виряченi очi, здавалось, нiчого не бачили. Та ось вона схилила голову на мить, обкручуючись навколо себе, i враз, як стiй, спинилась.

Так i стояла, викрутивши шию, з пiднятими до плечей руками, i споглядала, що її напарниця чинить з Абу Амаром.

Потiм мовчки впала на колiна i поплазувала по пiдлозi. Зрештою вона дiсталась до нiг Абу Амара. Вхопилась обома руками за чобiток i щосили потягла до себе…

Алi стало страшно вiд усього, що дiялось перед його очима. Його просто тiпала лихоманка i цокотiли зуби. Вiн ще з самого малечу боявся навiжених. На базарах їх вистачало. Але то були все чоловiки. I вони були раз i назавжди здурiлi. А цi ж ось на очах обiсiли i коять подiбне! Де ж це чувано, щоб жiнка кидалась на чоловiка, як чоловiк кидається на жiнку?! Це проти всiх законiв свiту! Алi не мiг нiчого подiбного пригадати з тих бредень i ницих розмов, що вели лазенники, смiттярi та торговцi лайном.

Ось вони вже втрьох качаються на килимi!.. А спiвак все стукотить дрiбно в барабанне денце, i Джарiя танцює над ними, ляскає в долонi щосили i щось кричить, горлає своєю незрозумiлою мовою. Двоє дiвок сплять, прихилившись до муру в незугарних, просто виламаних i покручених поставах. Тiльки третя, що грала на сопiлцi, пiдперлася лiктем, щоб голова не падала, i безтямно споглядала всю веремiю. Час вiд часу повiки її наповзали на посоловiлi очi, i голова сприскувала з руки i билася об пiдлогу. Та вона вперто пiдводилась, розплющувала повiки i намагалася щось зрозумiти, хоч було добре видно, що вона нiчого не може втямити.

Спiвак не дивився навiть в той кут, куди закотились блудодiї. Вiн увесь поринув у вибивання дрiбного, стрибаючого ритму. Його тонкi долонi й пальцi миготiли з неймовiрною швидкiстю, i вiн просто припадав лiвим вухом до коричневого лискучого барабана. Тiльки час вiд часу пiднiмав горбоносе лице i посмiхався до Джарiї, радуючись тому, як вона точно вiдчуває його гру.

Потiм з'явилась жiнка Рустема i вчепилась в музику. Але вiн навiдмаш вдарив її, бо вона збила його з ритму.

Джарiя перестала танцювати i кинулась туди, в невидимий Алi кут.

Спiвак встав i пiшов, певно, до виходу.

Тут у повнiй тишi Алi почув голос Абу Амара:

- Iди геть, мавпо! Мураха має вже повернутись. Зачекай його i любись iз ним. Я дозволяю. Тiльки не мучай дуже, бо вiн, певно, ще слабий! А тепер iди i не приходь, поки не покличу! Та пiд дверима не пiдслуховуй, бо втоплю. Чуєш?!

Тут Алi так страшно стало, як у баштi з мовчазними в'язнями.

Значить, Абу Амар все знає? Чому ж вiн дозволив мордувати його? Може, це випробування його сили й витривалостi? Та для чого? А куфаджi не тiльки пiдставний, але й убивця фальшивий? Та вiн вдарив його в голову! Ось i зараз, як помацати, здоровенна гуля!!!

Алi не стало дихання, затремтiли ноги, як на допитi, коли йому довговидий Чжан заганяв пiд нiгтi очеретини.

Голову стисло гарячим обручем, серце страшно закалатало. Все змiшалося, все перевернулось. Тiльки одне було зрозумiло: «Тiкати! Тiкати! Тiкати! Куди завгодно тiкати вiд цих скажених мучителiв, отруювачiв i блудниць!!!»

Здерев'янiння, змертвiння враз пройшло, й Алi подерся вгору по голуб'ятнi, вчепився за пояс. Страх пiддав йому сили й обережностi, спритностi й швидкостi. За якусь хвилину вiн уже сповзав по стовповi нижньої галереї.

Коли став на землю, а потiм пiшов до човна i минав купу пiску, з темряви виринула геть гола, спiтнiла вкрай, лише з квасоляним намистом Джарiя.

Алi, ледь не плачучи, спитав:

- Що з тобою сталося?!! Що ви всi?..– Алi нараз схаменувся, що не можна говорити про бачене й почуте.– Всi… тут у Басрi божевiльнi?!! Кадарiя до себе притискає… I там усi в кварталi?! Це проти божої волi, щоб жiнка брала чоловiка!!! На вас чари наслав хто?! Чи що?!!

- Дурне! Нiчого й нiхто не божевiльний. I нiхто чари не насилав. Вони скаженi й голоднi вiд неволi. Абу Амар їх пригостив оладочками з коноплi та зi шпанкою. От вони й полiзли без всякого сорому.

- Хто?! – наче здивовано запитав Алi.

- Тю! Хiба ти не був на даху i нiчого не бачив? – У голосi негритянки чулася велика недовiра.

- Який там дах?! – нiби розлютився Алi.– Помацай моє волосся – я тiльки-но вилiз iз води.

- Що – знов перстень виловлював? – вихопилась негритяночка.

- Не твоє дiло! Ти скажи краще, кого Абу Амар пригостив i чим? Я щось недiбрав. Якi оладки чи що воно?

- «Кого, кого»! Я думала, менi наче почулось, що ти дерся на дах. Може, я помилилась?.. Бо тут таке робиться! Якби тобi сказати, то ляжеш i не встанеш…

- Чого це я маю лежати?

- Бо в тебе зовсiм немає нiякого слуху! Ти геть глухий! Я, наприклад, чула, як ти бiля човна порпався. Перекладав якiсь трiски…

- «Стрiли! А не трiски, чорти б твої вуха позатикали! Вiд тебе нiкуди не сховаєшся!» – лайнувся подумки Алi.

- Так от, коли ти порпався iз своїм начинням… Пiдожди, а що ти потiм робив? Ти мене дуриш – ти був на даху!..

- Нi. Виглядав через вхiд одного чоловiка. Та це вже не твої клопоти!.. Так що ж було далi? Кажи!

- Ну так от, тримайся, бо ти зараз таке почуєш!

- Та кажи, бо плюну й пiду геть!

- Нi, нi, тiльки не йди!.. Так от – сюди прийшли Рустемовi сучки! Обидвi! I донька, i жiнка!

- Як так?! – удав здивування Алi.

- А отак – тi майстри прорубали дiрку в стiнi, i вони в неї просто впали, як заєць у пастку. Просто Абу Амаровi в руки!.. От!!!

- Ну, а далi?! – не терпиться нiби Алi.

- …Ну, тодi, коли Абу Амара не було. Коли тi майстри тут хазяйнували… Вiн питав мене, випитував, чи не витяг ти перстень iз каналу? Чи менi ти не показав лал? Ти не думай – я нi слова не сказала про тебе i про твоє пiрнання!!! От можу поклястися! Вiн все про тебе випитував, а я нiчого не сказала. Нiби й нiчого не знаю…

• Предыдущая
• 42/102
• Следующая