Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 40

• Предыдущая
• 40/102
• Следующая

Вiн байдуже дивився на те, як човняр вибирає зручне мiсце, щоб вилiзти на хiдник. Ось вiн почав обмотувати линви на палю, щоб човен не забрало хвилею.

Якась сила пiдняла змученого Алi на рiвнi ноги i тихим кроком повела в глибокi тiнi дерев'яного складу. Дихав вiн ротом, бо нiс був геть закладений i вiн не вiдчував нiяких запахiв – нi водоростей i болота, нi дорогоцiнного сандалового аромату, нi ладанного запаху левантiйської живицi. Й раптом Алi чи побачив, чи вiдчув, що тут мiж двома стойками деревини є бiльша щiлина, i вiн залiзе в неї.

Алi прослизнув межи гострi кiнцi окоренкiв, вони дряпонули його по грудях, по животу, але болю вiн не вiдчув. Боком, боком, навпомацки хлопчина залазив все далi й далi в склад.

Присiв, принишк i слухав, прислухався.

Трiскотiли цвiркуни, скрипiли десь пiд корою якiсь жуки чи хробаки, в прохiд долинав уже приглушений плюскiт води.

Алi вiдчув тихi обережнi кроки. Бiля щiлини кроки припинились. Чулося важке дихання. Просвiт закрила чорна тiнь. I вже у вузьку щiлину не було видно протилежного берега каналу з освiтленими блакитним мiсяцем будiвлями Рустемової садиби.

Тiнь почала торсати болонки, щоб розширити отвiр i пролiзти в прохiд.

Марна справа. Складенi зрубом болонки й товстi жердини рипiли, трiщали, хитались, але-не зрушилися з мiсця. Ворог шаленiв i все сильнiше шарпав дерево.

Алi з шаленим. калатанням серця чекав, коли ж болонки не втримаються i посипляться згори на голову його ворога. Та нiчого подiбного не сталося.

I тодi човняр проговорив у темряву хрипко i люто:

- Нiчого! Руки в мене короткi, зате стрiла дiстане!

I вiдiйшов вiд отвору.

Перший порух, поштовх Алi був кинутись до отвору i вискочити iз пастки. Напевно, що страж, навiть стрiляючи вслiпу, просадив би його стрiлами, мов яблуко голками!

I вiн уже повернувся боком, щоб вилiзти назад. Та враз розсмiявся подумки: «Який лук у цього гада?! Якби був лук, вiн би мене у Великiм каналi пiдстрелив!.. Дзуськи! Дiждешся ти, щоб я вилiз iз щiлини! Дерево добре складене – я нагору видерусь i подивлюся, що ти там поробляєш?»

Алi навпомацки в повнiй темрявi почав дертися вгору. Високi колодязi деревини рипiли, потрiскували, хиталися. Здавалося, ось-ось заваляться i поховають пiд собою хлопця.

Та небавом Алi був на верху споруди – на помостi, сплетеному з пакiлля та вербової лози – щоб сонце не розпекло деревину, щоб вона не трiскалася, та ще й пальмовим листом накритому вiд дощу.

Алi пiдповз до краю покрiвлi i зазирнув униз. Лiворуч, пiд хiдником, коливається на легкiй хвилi човен. А човняра не видно. Алi ще далi висунув голову i побачив – праворуч, на вiдстанi крокiв п'яти, притисся до дерев'яного зрубу страж. Права рука витягнута i в нiй наче свiтиться лезо ножа. Алi завмер, затамував подих. Якщо обережно перелiзти з цiєї споруди на iншу, то якраз можна на голову йому скинути болонок.

Алi переповз i не порушив жодного стовбура, тiльки кора крихтами посипалася вниз iз акацiєвої гiлки. Алi зазирнув униз, водночас стережучись, щоб по легкому схилу покриття не скотитись униз.

Пiд ним на вiдстанi, може, лiктiв п'яти-шести бiлiла пов'язка на головi човняра.

Алi ледь не заплакав – пiд рукою не було анi каменя, нi доброї жердини, щоб оглушити чи й убити напасника.

Алi з вiдчаю шарпонув кiнець болонка, що стирчав з-пiд пальмового листя.

Отут врештi болонок викотився з-пiд покрiвлi i полетiв униз. Просто на човняра. Та човняр устиг вiдхилити голову, але кiнцем стовбура його зачепило по сiдницi i лiвiй стопi. Вiн аж захлинувся вiд болю, застогнав по-звiриному i присiв на палi хiдника. Вiн випустив нiж i обома руками схопився за стопу.

Алi побачив, що на пальцях у нього заблищала темна рiдина – кров!

Алi пiдвiвся на повен зрiст, спробував скинути на ворога плетену покрiвлю. Дарма! Сил не вистачало для такої ваги.

Тодi вiн вирiшив – треба стрибати вниз i плисти через канал. Але ж як високо! А якщо перескочити через хiдник i просто у воду? Алi попробував похилу покрiвлю – чи не совається? Лежить мiцно. Вiдiйшов до кiнця – для розгону зовсiм обмаль вiдстанi. Та й лист пальмовий слизький – ноги по ньому ковзають.

Розбiгшись з десяти крокiв, Алi щосили вiдштовхнувся правою ногою i шкереберть полетiв униз.

В гарячцi вiн i не почув, що палю все ж зачепив i обдер вузький пас шкiри вiд стегна до самої стопи. Але вiн був у водi! Плив пiд водою, затамувавши дихання, щоб проплисти якнайдовше.

Коли виринув, то побачив, що перепiрнув майже чверть каналу.

Озирнувся на склад деревини.

На однiй нозi човняр стрибнув до човна.

Алi набрав повiтря i пiрнув. Плив пiд самiсiнькою поверхнею, щосили працюючи руками й ногами.

Вiн ще разiв три набирав повiтря i зрештою торкнувся ослизлих паль.

Видерся на хiдник просто перед порогом будинку Айшi. Руки вiдшукували потрiбного ключа на поясi, а голова повернулася назад.

Ставши на одне колiно, човняр гнав човен через канал. Вiн був уже на серединi. Ось i потрiбний ключ! Рука тремтить, нiяк не може потрапити в отвiр.

Коли Алi повернув перший раз ключ, човен вдарився носом об палi. Човняр ледь не вилетiв у воду в гарячцi, але таке гальмування, певно, йому завдало страшного болю, бо вiн застогнав, наче бугай пiд ножем.

Другий поворот ключа! Алi штовхає дверi i падає в темряву. Щось над головою трiскотить i тупо вдаряє його по тiменi.

Алi пiдхоплюється i закриває дверi, встигає засунути засув.

I в ту ж мить з усього маху в дверi б'є людське тiло. Даремно! Дверi на запорi. А далi Алi закриває на другу запору. Тепер дверi можна висадити лише болонком!

Алi прислухається до того, що робиться в домi.

Нагорi гуде музика, лящать людськi голоси. Спiвають жiнки i чується чоловiчий голос.

Алi тихо йде до помешкання Айшi.

Щось чiпляє ногою, i лунає дзенькiт. Алi нахиляється i шарудить руками по пiдлозi. Нiж! Ось що вдарило його по тiменi! Це ж човняр метнув у нього ножа.

Алi навпомацки пiдходить до дверей Айшi. Вони замкненi. Шукає i пробує всi ключi. Нарештi тихо вiдчиняє.

Смердить прокислою їжею, лiками i хворим потом. Пiд стiною злегка посапує увi снi Айша.

Алi навпомацки дiстається до жаровнi. Вона гаряча. Значить, жар пiд попелом є.

Розгрiбає попiл, роздмухує жар. Ось i вербовi прутики.

Весело загоряється полум'я над жаровнею, а хлопець тим часом знаходить свої речi. Вдягається у старе дерте вбрання. На ньому лише новi, але вже закалянi шапочка й хустка. За пояс Алi стромляє ножа, а стрiли i корзинка вiд фiнiкiв у лiвiй руцi.

Треба тiкати звiдсiля, з цього кубла страшного з його таємницями i розпустою. Та й сам вiн ще завдав одну таємницю цiй садибi – запхав пiд сучок найдорожчий у свiтi самоцвiт! Але що ж там робиться нагорi?

«Ще встигну подивитися, що там робиться, а коли розвидниться й заднiє, попливу на Корабельний острiв! Часу ще чимало!»

I хлопець перейшов через перехiд першого поверху, вiдiмкнув дворовi дверi й опинився бiля човна.

Алi склав речi пiд корму розваленого човна. Ставало вже темнiше, бо мiсяць опадав за чорнi опахала пальмових верхiв.

Свербiли рани пiд нiгтями, особливо на великому пальцi лiвої руки.

Алi обмацав свiй старий одяг. На колiнах ось-ось розповзуться дiрки. Шов на плечi сорочки розiйшовся. Старий пояс, скручений iз старого шмата плаща, видавався хлопцевi загрубим пiсля Абу Амарового дарунку.

У вiкно виливалася скiмлива жiноча пiсня i срiбнi переливи аль-ута.

«Невже це Кадарiя грає? Але наче жорсткiше, наче чоловiча рука…»

Алi не мав того слуху, що Джарiя, та все ж грубiсть вiн уловив.

Витяг ножа з-за пояса i затис кiстяну колодку зубами. Вiн заново заправив сорочку в штани, зав'язав кiнцi штанiв на поясi мiцним, але легким для розв'язування вузлом – раптом знову доведеться плавати? I добре перевив стан поясом. Витяг з рота ножа i застромив за пояс, обережно, щоб не порiзати собi руки i не розкраяти одяг. Помацав гострий кiнчик ножа, що аж до стегна притискався. Так можна себе поранити! I хлопчина притис колодку, щоб нiж стирчав пiд iншим кутом. Мiсячне гало зовсiм погасло за чорними пальмами, i вони злились iз чорно-синiм небом. А небо над Басрою, як тiльки пропав мiсяць, розкрилося мiрiадами квiтiв-зiрок. Несамовито трiскотiли всi нiчнi комахи-спiваки. Особливо ж цвiркуни на деревному складi. Над водою пролiтали безперемiнно всi звуки – далекi й близькi – iржали десь конi, ляпали по водi весла, iз Дар-ель-Кихабу неслась музика й гомiн. Навiть звiдкiлясь, iз кварталу оманцiв, чулася нiчна молитва. Бувають же побожнi i правдивi люди i в Басрi!

• Предыдущая
• 40/102
• Следующая