Рондо (Тоді я сказав їй) (СИ) - Коретнюк Юрко - Страница 4
- Предыдущая
- 4/4
Остаточна зупинка відбулася в метрополітені, що стрімко біг у напрямку сонця, коли годинник показав 00:12.
Руки тремтіли, ріжучі плівку. Очі бриніли з кожним доторком. Ми не хочемо тримати пульт монтажного пристрою, переганяючи аналогове зображення в цифрове. Але це не важливо. Левко не спить вже третю добу. Він намагається приблизити зображення максимально до того, що він бачить у голові, хоча більш певен, що картина ніколи не буде ідентичною. Він мав надію, що глядач осліпне, коли побачить те, що мав побачити: і кохання двох лезбійок, й сюрреалізм в голові тих самих жінок, ком‘юністичні гасла, як штиркання у спину минулим, та, власне, історію самого Левка.
Останнього разу ми всі збиралися в серпні. Після того в нас це не виходило – Марічка з Марком вирішили поїхати в алкотріп, Левко, здавалося, дні та ночі проводив у тому павільйоні, а про Софійку ніхто не пам‘ятав. Я писав дома та писав кіносценарій, за який хотів отримати добрі гроші. Але, знаєте, у нас навіть не з‘являлося бажання зустрітися – ніхто не думав навіть подзвонити комусь. Тільки тоді ми зустрілися ще одного разу з Марком та Марічкою в метрі, коли я їхав додому після роботи, а вони – додому, весело сміючись.
Того вечора ми зайшли до пабу “Опера”, де сиділи біля вікна за круглими столами, пили пиво та грали в настільний футбол. Продовження історії ви знаєте, але ніхто нікому не розповідав про ту річ, яку мені сказав Марко. Нічого страшного чи неординарного – він просто їде за місяць. І радіє з цього приводу. Куди він їде, я не дізнався, але кудись далеко, напевне, щоб сповнитися щастям.
Софійка співала: сповнюватись щастям та відкривати двері, та цілувати пальці, що змерзли після ночі – коли збиралася. Вона нарешті могла вийти з будинку та робити те, що потрібно. Їй замовили якусь надзвичайну інсталяцію для нового клубу, що відкриватиметься на Мінській. Вона довго думала, щоб таке зробити експресивно-істеричне, мистецьке та одночасно з усім цим комерційне. І тільки по приїду на те місце вирішила встановити вісім камер, що рухатимуться по колу, зображення мало проєктуватися на екранах, що знаходилися по периметру приміщення. І все мало відбуватися ритмічно під м‘юзику в безперервному циклі. Отримавши гроші за цей проєкт, вона вирушила додому. У її голові продовжував йти сніг.
Тієї осені трапилося необоротне та нехарактерне для нашого міста – одночасно пофарбували всі лави, тому нам не було, де сісти. І лише замети з листя намагалися якось розвіяти по-совковому синю ґаму. Все наше щастя полягало у абстракціях та відокремленні від навколишнього середовища. Ми одягали великі чорні окуляри та великі навушники, коли виходили на вулиці, намотували на шиї шалики, щоб не бути здутими вітром. Тоді ми вчинили геройський вчинок – дивилися “Віднесені вітром” з початку до кінця, та милувалися рибками в акваріумі. Боліла голова, а ми не зважали – головне, щоб залишилася м‘юзика та М‘юз. Ми сідали в кабріолети та подорожували, аби тільки не.
Марко швидко зібрав свої речі та почав ловити автівку, щоб доїхати до Борисполя. Він мовчав весь шлях та думав про те, що ми інколи називаємо істерикою. Йому було байдуже на світ, аби тільки не.
Мейнстрім, що заполонив тоді наші м‘юзичні вподобання, просто грав у голові, коли ми переходили вулицю Якіра. Дестабілізація країни давала свої взнаки – по місту почали їздити колони міліціянтів на моторолерах. Марічка сміялася та казала, хай ще б вони на роверах їздили. Мандруємо спорожнілими вулицями, вона безперервно набирає Марка та багато матюкається. А ми знаємо причину та мовчимо.
На самій горі п‘ятиповерхового будинку теліпається шматок стріхи, що погрозливо намагається впасти на нас. Ми дуже боїмося цього, тому обходимо будинок боком. На наших вусах залишається якийсь дивний вираз, нам здається, що ми маємо поганий запах. Тоді ми були ладні зупинитися там, так і стоячи з роззявленими ротами.
Зламний момент трапився тієї ночі, коли на Майдані вбили людину. Всі новини розтринькали цей інцидент, як звичайне пограбування. І тільки митці відчули справжню природу того вбивства. Марічка сиділа на кухні та плакала, викрикуючи крізь сльози – Господи, хоча б тільки не… Ми лежали у ліжку та дивилися на вулицю Сакса ганського, проте думали про одне й те саме. ГОСПОДИ, ХОЧА Б ТІЛЬКИ НЕ…
Вранішня кава була гидка. Паленим цукром смерділо на всю квартиру. Ніхто не лягав спати, бо всю ніч думав тільки про ту річ, що трапилася. За ніч Марічка намалювала велику картину з великою брудною, червоною квіткою. Тоді натхнення, дароване Фру, перетворилося на страшний підсумок думок, що грав в голові дівчини.
Мандри для Марка перетворилися на тортури. Він ні спав, ні їв, а хотів тільки одного – повернутися до свого міста. І думав про це так спрагло, що, здавалося, прийшов кінець. Він зненавидів гроші. Він зненавидів все, що відбувалося навколо. Бо дім.
Софійка працювала зранку до ночі, щоб зробити ту інсталяцію.
Левко вхопив камеру та поринув у самий вирій. Він кружляв по колу, щоб зняти усе. Він знав, що продається сонце, але не хотів купляти його. Місто перетворилося на шматок битого сала, коли почався вечір.
Поховайте мене 10 квітня. І щоб, суки, не плакали. Їжте морозиво та слухайте Ас труд Джілберто. Не забудьте провести мою кремацію та розвіяти моє тіло містом.
У самому вирі юрби Левка вдарили по голові, а він продовжував кружляти по колу з відеокамерою в руках. Перманентне обличчя та абсолютне стирання звуків. Тихо. Мовчиш. Жовтогарячі, червоні, малинові, синьо-блакитні, червоно-чорні та біло-червоні плями перед очима. Чорні очі та відсутність почуттів десь глибше за душу – відбувається Рондо.
Левко затяг Юлю на дах багатоповерхового будинку та зав‘язав їй очі., наказавши зробити кілька кроків. Тоді на дах прийшла Марічка, яку він не бачив півроку. Вони посміхнулися, а потім почули галас десь знизу. Левко забув про сцену з кіна, схопив камеру та побіг на вулицю.
На касеті було п’ятнадцять хвилин безперервного руху. Це була перша й остання смерть Громадянської війни 2007 року. Перше відео Левка зображене у коловій проекції Софійки. В тому році так і не було справжнього снігопаду. На перетині кордонів Швайцарії та Норвеґії зустрілися Марко та Фру.
- Предыдущая
- 4/4
