Байда, князь Вишневецький - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 5

• Предыдущая
• 5/26
• Следующая

А з на­ми брат за бра­та про­бу­ва­ти.

Навколішки ж пе­ред ме­чем ли­царським!

Схились і встань то­ва­ри­шем ко­зацьким.

(Ударивши тричі го­лим ме­чем по пле­чах).

Усі

(опріч са­мо­го Бай­ди)

Вітаємо те­бе, Тульчинський па­не,

Товаришу, Са­му­сю наш ко­ха­ний!

Байда

А я те­бе до сер­ця при­гор­таю

І сьомим поб­ра­ти­мом об'являю.

Тульчинський

Цілую сей прес­лав­ний меч ва­рязький,

Наслідний до­ро­гий клей­нод ли­царський,

Що не по­ки­ну в нужді поб­ра­ти­ма,

Як бра­та брат, як рідний батько си­на!

Все по­по­лам, сво­бо­да і не­во­ля,

Велике щастє і тяж­ка не­до­ля!

Там же.

Увіходить пан­цер­ний бо­ярин.

Боярин

Пресвітлий кня­зю! троє ко­ней па­ло,

Поки з Ост­ро­га до­летів до те­бе.

Байда

Хто ж ти єси? Те­бе я впер­ше ба­чу,

А по твоїй ліберії вва­жаю,

Що служ­бу слу­жить під щи­том Ост­розьких.

Боярин

Так, я слу­жив їм щи­рим сер­цем по­ти,

Поки в них неп­рав­ди не по­ба­чив.

Тепер по­ки­нув пра­пор їх навіки

І прав­ди-честі у те­бе шу­каю.

Ти в нас один на цілу Русь ви­со­ко

Підняв уго­ру сла­ву й честь ко­зацьку.

Байда

Кажи ж, чо­го з Ост­ро­га мчавсь до ме­не,

Мов той Бо­рей, бур­нок­ри­ла­тий вітер?

Боярин

Коли б я справді був кри­ла­тим вітром,

Вхопив би я з по­жежі га­ла­га­на, [27]

Роздмухав би йо­го, летівши вих­рем,

Та й ви­па­лив усі Ост­розькі доб­ра.

Байда

Що ж там та­ке? Шко­да ме­не три­во­жить:

У ме­не в гру­дях сер­це б'ється рівно.

Кажи так прос­то, як арабську каз­ку

Із уст хи­мер­ної Ше­хе­ре­за­ди. [28]

Коли б уся зем­ля за­ко­ли­ха­лась

І лю­де скрізь по­за­бу­ва­ли прав­ду,-

Один я прав­ду-матір пам'ятав би,

Один за прав­ду я з ме­чем сто­яв би.

Боярин

Що ти до кня­зя Ва­си­ля оз­вав­ся

І до йо­го не­бо­ги за­ли­цяв­ся,

Се всі ми зна­ли, всі раділи сер­цем,

Що ув Ост­розі в'єш собі ку­бельце.

Я ж у князьких світли­цях, знай, ча­тую,

Що там го­во­рять, навіть шеп­чуть, чую.

Ніхто б на світі так не ве­се­лив­ся,

Коли б ти, кня­зю, се­ред нас осівся.

Та князь Ва­силь Сан­гуш­ка упо­до­бав,

Картовника і кос­ти­ря [29] п'яно­го,

Що в ка­баці у Насті Го­ро­вої

Татарських бранців ку­по­вав за гроші

Або в ко­зацт­ва виг­ра­вав у кості.

Набравши бранців, пов'язав­ши в ли­ка,

До ко­ро­ля з тріумфом їздив пиш­но,

Що под­ви­завсь на крес­лах, вих­ва­ляв­ся,

За служ­бу ко­ролівщин [30] до­пев­няв­ся.

Байда

Ти справді чув, ба­чу, Ше­хе­ре­за­ду,

Що Аль-Рашіду [31] лос­ко­та­ла вуші.

Сангушко князь, мій тез­ко зна­ме­ни­тий,

Не тілько в кар­ти да у кості грає:

Він доб­ре й за та­та­ра­ми вга­няє;

І що здо­був у ко­ро­ля за служ­бу,

Те вис­лу­жив собі на кре­сах [32] чес­но.

А що він кня­зя Ва­си­ля впо­до­бав

Чи князь йо­го - ко­му до то­го діло?

Боярин

Великодушний кня­зю! не прогнівай­сь,

Що не з ор­ло­вої ми ви­со­кості,

Як ти, на честь пог­ля­дуєм ли­царську,

А ди­ви­мось на все, як лю­де прості.

Дозволь мені по правді з'ясу­ва­ти,

Що вкоїв князь Сан­гуш­ко ув Ост­розі.

У них із кня­зем Ва­си­лем пос­та­ла

Умова, щоб Ост­рог опа­ну­ва­ти;

Тогді Сан­гуш­кові Дмит­рові срібла,

А Ва­си­леві доб­ра з зам­ком взя­ти.

Сі змо­ви­ни чи­ни­лись пе­ред на­ми,

Прибічними бо­яра­ми-слу­га­ми.

Ми свідка­ми бу­ли і на весіллі.

Байда

Як на весіллі?

Боярин

Так, весіллє гра­ли

Серед крові та гвал­ту і на­ру­ги!

Байда

Що ж то за кров, за гвалт був і на­ру­га?

Боярин

Кров вірних слуг кня­гині Ілліної,

Гвалт і на­ру­га над її доч­кою…

(Зупиняється).

Байда

Кажи, ка­жи.

Боярин

Учора ми з Сан­гуш­ком

В Ост­розький за­мок си­лою вло­ми­лись.

Всі тру­пом по­ляг­ли, хто став нам опір,

І князь Ва­силь, за ру­ку пан­ну взяв­ши,

Оддав її при­яте­леві в ру­ки:

"Моя тут власть, моє отецьке пра­во!"

Почав бла­га­ти піп, щоб од­ло­жи­ли

На завт­ра шлюб: бо і доч­ка, і ма­ти

З жа­лю та з сліз гірких обидві мліли.

"Тебе я не на ра­ду, по­пе, кли­кав! -

На нього грим­нув князь Ва­силь.- Чи ба­чиш?..

Чини, що я ве­лю: бо бу­ла­вою

Повчу те­бе, як мо­ло­дих вінча­ти".

Байда

І повінчав?

Боярин

"Ликуй, Ісайє",- крізь сльози [33]

Бідаха проспівав, зв'язав­ши ру­ки.

Байда

То мо­ло­да приз­во­ли­ла вінча­ти?

Боярин

Як пос­пи­тав: "Чи маєш доб­ру во­лю?" -

Мов на хрес­ти­нах кум за не­мов­лят­ко,

За неї князь Ва­силь про­мо­вив: "Маю!"

Байда

Ну, так сей шлюб не варт своєї й наз­ви.

Боярин

Так; да во­ни зро­би­ли шлюб справ­деш­ний.

Байда

Який?

Боярин

Вечеряли; му­зи­ки гра­ли;

Мазура вдвох з Сан­гуш­ком тан­цю­ва­ли;

А наші ко­за­ка навп­ри­сяд­ки са­ди­ли,

Аж ла­ви й гру­би хо­до­ра хо­ди­ли.

Байда

А мо­ло­да?

Боярин

Без ма­тері сиділа,

Мов бо­бом пла­ка­ла та з го­ря мліла.

Байда

Без ма­тері?

Боярин

Бо матір при­чи­ни­ли:

Її клятьби й му­зик би заг­лу­ши­ли.

Байда

Ну?

Боярин

Князю, дай ут­ру сльозу га­ря­чу…

І со­ром пла­кать си­во­му, та пла­чу…

Таке тут ста­лось, що ко­ли б той за­мок,

Острог той гор­дий, став хлівом жидівським

Або костьолом грішним ка­то­лицьким,

Або Кальвін [34] би з Лют­ром [35] там осілись

І над свя­тою вірою глу­ми­лись,

То в ме­не сер­це так би не боліло…

Боюсь ка­за­ти…

Байда

Договорюй сміло.

Боярин

В лож­ни­цю по­ве­ли… Во­но пру­ча­лось,

• Предыдущая
• 5/26
• Следующая