Сині етюди - Хвильовий Микола Григорович - Страница 23
- Предыдущая
- 23/114
- Следующая
Здавалось, що тут недавно проїхав Чичиков.
- Чи-чи!
- Кра! Кра!
У станицю заглядали хмари.
З Зараївського хутора йшли.
Раптом Вадим розплющив очі й покликав Марію. Говорив розірвано, давився словами:
-...Це - перед смертю... Останнє моєї мелодрами. Круг пройшов... Але дивись, Маріє, на нашу сучасність... з ХХV віку... Пам'ятаєш: Домбровський, Россел, Делеклюз...
...Пауза.
Потім додав ще:
- Християни мають своє євангеліє. І ми... Так, Маріє... Я знаю… чого ти не була... моя.
І знову впали вії.
Марія мовчала. Схилилась на коліна біля кроваті й теж була чорна.
...А за вікном стояла порожнеча, і на баню церкви злітались галки:
- Чи-чи!
- Кра! Кра!
Біля етажерки лежала сосна - поруділа, а гірські трави зів'яли. Все так пахло сосною.
Коли стемніло, запалила свічку.
Розтаборилась півтемрява.
Теж зів'яла.
Марія пішла до етажерки й знову машинально перебирала книги.
Постукав тихенько Гофман.
Спитав пошепки:
- Ну що, як?
Марія безглуздо подивилась на нього і, не відповівши, зачинила двері.
А за вікном по станції урочисто брів на схід синій листопад і зникав у невідомих пісках у Закаспії.
Вадим лежав, розкинувши руки, волосся йому спадало на тьмяний лоб. Іноді кашляв і вихаркував шматки крови, які безсило падали йому на груди. Вся сорочка в напівтемній кімнаті оддавала багрянцем.
Стіни дивились сіро й похмуро. Вадим догоряв. Кімнату наповнювали хрипи.
Здавалось, десь булькає вода.
Було болотно.
Марія дивилась на Вадима, заложивши руки за голову.
...Уночі Вадим почав ловити руками повітря.
Марія підійшла до ліжка.
І побачила раптом у Вадимових очах гарячий день. Взяла його руку. Вадим на хвилину завмер, але несподівано рвонувся й одкинув голову.
Ловив ротом повітря, видно було, що хоче щось сказати - і не може.
Далеке, замріяне промайнуло в голові. Марія голосно й схвильовано сказала:
- По оселях урочисто ходить комуна.
На момент обличчя Вадимові покривилось посмішкою.
Тоді Марія в нестямі похилила голову і з жагою промовила...
...Те, що вона промовила, здавила тиша.
...І тиша запахла сосною.
Марія подивилась на чорне обличчя й зрозуміла.
Підійшла до свічки, погасила її й вийшла на повітря. Побрела по станиці, в степ на схід.
Скоро заметушилось повітря, з моря джигітували солоні вітри.
В синій ночі не було видно, як летіли гори.
Тільки сивий Ельбрус велетнем маячів праворуч.
Марія йшла на схід.
Кавказ мовчав у гірській задумі.
На далекій цегельні скликали нічну зміну:
- Гу-у!
ЧУМАКІВСЬКА КОМУНА
Повітове місто, де пахне Гоголем, у переліг перекинулось.
Осіло.
Коли летять буйні, арештантські весни, повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків, плодить діти, ходить до церкви, а ввечері п'є чай з блискучого самовара.
Увечері в тихому затишку міщанського добробуту шипить самовар:
- Ш-ш!
І зимою: - Ш-ш!
І літом: - Ш-ш!
І восени: - Ш-ш!
Це тиха надмрійна пісня обивательського щастя. А апогей його - канарейка в клітці.
...Над повітовим містом промчалась революція. Зламала декілька вікон, зруйнувала чимало будинків, розбила гурт сердець і помчалась далі.
...Все йде, все минає й відходить, не вертається, а обиватель знову намагається впірнути в бакалійний сон старосвітського галантерейного життя.
Але сон неспокійний буде, сон тривожний буде: чує обиватель - блукає містом хтось невідомий, хтось арештантський.
І каже він, зідхаючи:
- Да, шерочко.
...Коли злізти на гору, там манастир. Покрівський зветься, а не долізти до манастиря - Чумаківська комуна. Таки справжня комуна імені Василя Чумака.
Мрійник загинув в імлисту київську ніч, а маленька комуна й досі живе в повітовім місті, де пахне Гоголем.
Біля воріт написано: «В сєм домє прожіваєт дворянін Гараєм».
...А коли на бруку дітвора здіймає гамір, молодий поет Андрій (Андре) деклямує з Чумака:
Безнадійно. Є надія: ось, на цьому бруку.
Переможці. Піонери. Тисну вашу руку.
Біля комуни проходять і тіні минулого - черниці чорні (тепер живуть невідомо де, а в манастирі церква й дитячий будинок).
Недалеко й калюжа, а в калюжі вовтузиться сонце, як порося.
Іноді сонце заверещить золотом, тоді на мозок спадає гаптований серпанок.
...До Андрія підходить Варвара й оповідає про яму - недалеко яма, куди черниці скидали колись «незаконних» немовлят: опороситься черниця й запричаститься тайни вбивства.
Підходить товаришка Валентина - високолоба (чудовий високий лоб... люблю високолобих. М. X.).
Валентина заїкається до Варвари:
- Ви пппрро це вже ка-а-зали.
А Варвара буркотить:
- Ну й казала, і ще скажу. Забула, значить.
Андрій наставляє вухо й уважно слухає. Варвара починає знову.
Отже, в комуні живуть ще такі особи: І/ Іван Іванов, 2/ Же, З/ Мура (останні дві - Бобчинський і Добчинський: зріст), 4/ Йосип Гордієнко - безпартійний (і Андрій безпартійний). Здається, всі.
Проте забув: коли теплінь, а в манастирськім саду пахтить медом, у комуні завжди гніздиться сторонній люд. Словом, так: бувають товариші з сіл і губерніяльного міста. Зимою сторонніх мало.
А сьогодні весна. Розумієте? Буйна, арештантська весна. У-ух, щоб тобі... Сьогодні весна, мов голуба тягучка: їв би й дивився без кінця...- Д'ех, моя коханко. Дай, візьму тебе в свої залізні обійми: твоє волосся пахне, мов виноградне вино.
...Прилетів традиційний соловей, порозчиняв вікна - правильно!
...А в їдальні дві дошки, чорна й червона. На чорній написано:
«Товаришка Же за буйство».
На червоній написано:
«Товариш Андре за»... (далі розвезено пальцем).
...Же - надто неспокійна. Же - циганочка, а Іванову співає:
- Мій симпампончик і вкраїнофільчик.
Тоді Мура каже:
- Ах, моншерамі, це ж моветон.
Розшифровую:
Іванов - пітерський слюсар, а українську мову знає краще за українців. (Буває). Так міркує: нацсправа, мов уюн (це, здається, в Кавтського), а на мову - плювать. «За якою наказуєте? За китайською? - Будь ласка!»
Але Іванов каже:
- У нас, у Пітері, так. Ми, пітерські, так.- Словом, авторитет Пітера непорушний. А Пітер - це Іванов. Це, звичайно, щодо публіцистики.
...Ну-с.
Же - циганочка. Очі інституткою і гадючкою до Іванова:
- Будь ласка, понюхайте оцей оселедець. Чи не почуваєте тут буржуазного духу? А то хочемо ще купити.
Іванов знає жарти, але досить серйозно наказує:
- Щоб оселедців більш не купувати. Досить. Можна жити скромніш.
... У манастирськім саду гримнув традиційний соловей. За манастирем заграло сонце в рожеві сурми.
Мура каже (промова в ніс):
- Ан-дре.
Це так поважно, ніби в сальоні графині X. Але - це не так: тільки погляд маман, а взагалі - йолки зелені. І все.
...Нарешті комуна розійшлась на роботу. Залишились: Варвара і Андрій.
Тут і кінець другому розділові.
Варвара варить борщ на примусі, а Андрій чистить картоплю. Рожеві ранкові сурми біліють. Іде день і біла музика дня. Традиційний соловей замовк. Над манастирем сонце.
Звичайно, Варвара буркотить:
- Ну от: була у панів - робила. Тепер у комунії - і знову роби.
Андрій каже:
- Так ви не робіть, Варварушко. Ми й самі справимось.
- Не робіть! А хто ж обід зварить?! Га?!
- Ну, то робіть, Варварушко.
Хвилюється:
- Варварушко... Варварушко... Ні в якім разі й баста. Ну-с...
- Предыдущая
- 23/114
- Следующая