Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор неизвестен - Страница 36

• Предыдущая
• 36/55
• Следующая

А заступця царя каже:

— Невільно його карати. Ти, цар, не писав, яка людина має бути, а писав, що хай приходить, хто знайдеться, хто хоче. Я буду сам з ним говорити.

І питає його той заступця:

— Слухай, чого ти тут прийшов?

— Я прийшов бути героєм у царської дочки. І все взнати про її діла.

— Але як ти не взнаєш про її діла цеї ночі, то тебе на світі не буде, ми тобі дамо муку і тебе розстріляють. Тої ночі маєш впильнувати. І на то підпишися, не впильнуєш — тебе нема.

Він каже:

— Ведіть мене до неї, до царської дочки.

І він підписався. І прийшов до царської дочки й каже:

— Слухай, панночко! Скілько ти маєш полюбовників, зрікайся їх усіх.

А вона каже:

— Аж тепер я натрафила на свого полюбовника. Будемо любуватися.

Запровадила вона його в свій ресторан і вгощає його. Дає йому їсти й пити, що йому лише багнеться, бо в неї все є.

Бавляться вони до одинадцятої години. В царя на вежі був такий дзиґар, що дзвонив, котра година, от він задзвонив одинадцяту. Вона знає, що мав прийти по неї злий дух антихриста, що мав її забрати. Вже приходить той час.

– Івасику, нап’ємося горілки та й будемо спати.

А він добре вислухав, де та горілка є, як вона говорила з проклятим духом, коли вони сиділи на леві коло річки. І він пильнується. Іде вона до креденсу, бере ту горілку, приносить два стаканчики, наливає. І пустила вона йому блуда в очі, її стаканчик порожній, а йому налляла. Він думав: «Що робити?» Треба горілку випивати. Випив, і горілка його заспить. Як її обдурити? Бере він келишок в руки.

— Пиймо за твоє здоров’я.

Він до неї кланяється тою горівкою, тримає келишок в руці і каже:

— Ой! Якийсь герой дивиться в твоє вікно.

Вона обернулася до вікна, а він стулив уста, і горівка потекла долі бородою в пазуху. Він витер бороду, а вона обернулася та й каже:

— Нащо ти мене обманюєш? Нікого нема.

Він каже:

— Я так зробив, бо як хто дивиться, коли я п’ю горівку, то я захлестуюся.

Вона дивиться на нього — горівки в келишку нема. А підлога суха, горівку на підлогу не вилляв. А він зразу скрутився.

— Йой, йой, мені спати хочеться.

І впав він і спить.

Але вона ще не вірить йому. Слухає, як він дихає. А він свій дих затримав у собі, перестав дихати. Не дихає цілу хвилину. Вона бере шпильки, голки, пхає йому поза нігті, чи він збудиться, чи не збудиться? Як він спить чародійним сном, то не збудиться. Але він мав таку волю, що витримав і не здригнувся. Бо якби був здригнувся, то вона мала його знищити.

Втворяються царські двері, втворяються палати. Приходить до хати проклятий цар. Поцілував її, вона схопила то обув’я, тих дванадцять пар, в котрих вона мала танцювати. І той цар з нею пішов. До пояса то був цар з короною, а від пояса кінь з копитами.

Коли вони вийшли, він зірвався з того сну і за ними. Щоб їхати, куди вони пішли. Вони летіли площею, далі дорога була. Сіли вони любуватися. А він іде й дивиться на них здалеку. Сів коло дороги й дивиться, що вони будуть робити далі. Проклятий цар схопив той пакунок з обув’ям і каже:

— На нас гості чекають.

Взяв її на себе і летить з нею, летить просто туди, де той хлопець сидить, і через нього скочив, і своїм копитом зробив йому знак, голову йому порушив. А вона мала й своє, людське серце. Обернулася вона, подивилася та й каже:

— Ти чоловіка перевернув, ти верх чоловіка вискочив.

А той, як скакав через нього, то йому шапку збив з голови. А він, той цар, каже до неї:

— То я з гриба збив шапку.

І полетіли вони далі. Хлопець зірвався, затер кров і летить за ними, вганяється, аби їх не загубив з очей. Ідуть вони, пруться горі скляною горою. Він вибиває копитами сліди і преться горі, а хлопець дряпається, тримається його слідів. І вилетів той проклятий цар з царівною на ту гору. А хлопець за ними вискакує.

Пішли вони в палац гуляти. І там сиділи, і на них чекали мілійони злих духів. Зачали вони плескати в долоні і їх вітати. Злий дух Антипко був їх слуга, котрий їх обував, і тоту царську дочку він обував, і як урвали нею, то лише вітер повіяв, і не можна було увидіти, як з нею гуляли. Антипко її взував що п’ять хвилин, і що п’ять хвилин вона тото рвала.

А той хлопець усе видів, усі їх діла. Вивидів усе і почав тікати від них геть у свою палату, і втік тою горою, і в свою палату сховався. І ліг він, і так лежав, придурився, що спить. Щоби вона, як прийде, застала його в сні і думала, що він коло них не був.

А той проклятий цар приніс, і поцілував, і пішов. Бавилися вони там годину часу. А тепер вона перемінювалася. Коли гуляла з чортами, то була змія, а як вернулася в свою палату, то стала знов людиною. Той пішов, а вона бере таке зілля і дає йому під ніс, аби він збудився.

Вона думала, що він дійсно зачарований. А він не спав, збудився він та й каже:

— Йой, як я твердо спав.

А вона сміється і каже до нього:

— Який же ти в мене полюбовник, як я з гостями гуляла, а ти спав?

Та ще й підсміховує вона його, що завтра він мав постраждати.

Вони бавилися до рання, їли, спали. І приходить поліція їх обох забирати на протокол. Що вони робили? Припровадили їх обох перед царя, перед уряд, і питаються її:

— Ну як, добрий був полюбовник?

Вона каже:

— Тату, нє. Я ходила на гулянки, а він спав.

Тоді звертається до нього цар, його питає, що він за оден. Як він пильнував? А він розказує, як він купався, як заховався в пісок і спав. А вона цілу година мала розмову з антихристом. І свою таємницю повідала, розказала, що вона робить. А він все вислухав.

І все він повідає. Яку вона давала горівку пити і що він робив. А вона слухає, повідає він про її таємницю, каже, що він її горівку не пив, а вилляв у пазуху. А вона не вірила, що він зачарований, брала шпильки й голки і пхала йому поза кожний ніготь. І як прийшов проклятий цар і завів її на скляну гору. А він за ними подряпав.

І показав він цареві, що в нього голова побита, повів, як проклятий цар йому збив шапку з голови. І все розказав, про всі її діла.

Тоді вона каже так:

— Тату, дали ви мені такого героя, що дійсно мене впильнував, він викрив мою таємницю. Тату, я вже тепер не живу більше на світі, а вмираю. Уряд знає мою таємницю, і я буду вмирати. Вибудуйте коло церкви лева і зробіть коло того лева золотий гробівець. І покладіть мене в срібну труну і поставте в той гробівець. І щоби була та труна на коліщатах, щоби заїжджала й виїжджала, і давайте до мене щоночі сторожа. Як не виконаєте мій приказ, то я вас замучу.

І цар дав тому Івасеві велику нагороду. За те, що він такі муки перетерпів, багато золота дали йому, і він пішов.

Вона завмерла, і поховали її так, як вона казала, і щоночі дають до того гробівця жовніра її пильнувати. А вона в дванадцятій годині ночі встає, закусує того чоловіка і випиває з нього кров, і тою кров’ю вона жила, а чоловік умирав. І так було кожної ночі.

І цареві погано було, що народ пропадає, давав щовечора воєнних пильнувати її, а військо відмовлялося, військо просило в царя:

— Не давайте людину на загибель.

Що цареві робити? Пожалував він військо, післав своїх людей по селах, аби по черзі цивільні люди пильнували, люди з районів, з областей, і йшли люди по черзі, і багато людей пропало.

Прийшла черга на одного студента, котрий вчився на священика. Іде він її пильнувати. Був місяць май, іде він до тої церкви, а коло церкви був той гробівець, у котрому вона лежала. Порозвивалися квіти, все пахне, а він плаче й сам до себе говорить:

— Боже, Боже, я собі думав, що я в Бога щасливий, що буду людей навчати, а мені треба вмирати.

Підходить він, а коло церкви горить вогонь. А в огні сидить дід. Студент підійшов, і жалує його, й плаче.

— Татуню, чого ви в огні горите?

— А я Господь Бог, я прийшов твою душу спасати. Іди на її гріб і забий карабіна у лева. Розбери з себе мундур і вбери в мундур того карабіна, яко чоловіка. Як буде наступати дванадцята година, ти стань під церквою і чекай, і запри віддих. Коли буде втворятися гріб, щоби ти не дихав дві минути. Вона буде шукати.

• Предыдущая
• 36/55
• Следующая