100 чарівних казок світу - Фрезер Афанасий - Страница 29

• Предыдущая
• 29/125
• Следующая

Коли в сараї знайшлася ще одна монета, то старі почали думати, щоб на неї купити.

– Тепер ми досить багаті, – сказала баба. – Давай побудуємо кришталевий міст.

І міст був побудований, але наскільки міцний він вийшов? Вирішили дід з бабою перевірити і пустили по ньому курочку. Вона пройшлася по мосту туди-сюди – міст витримав. Слідом за курочкою, гордо видзвонюючи шпорами, пройшовся півник, і знову міст устояв. Потім по ньому пускали козу і козла, корову і навіть бика. Міст навіть не тріснув. І ось настала черга йти котові. Як тільки кіт дійшов до середини моста – той розвалився.

То хто ж був найважчий? Кіт! А чому? Тому що він пив багато молока!

Королева сиділа якось узимку біля вікна й шила. Вона задивилась, як сніжинки кружляли в повітрі, й уколола голкою палець. На сніг упали крапельки крові.

«Нехай у мене народиться донька зі шкірою, білою, мов сніг, щоками, рум'яними, наче кров, і волоссям, чорним, як дерево», – подумала королева.

Невдовзі королева народила дочку, білу, як сніг, і рум'яну, як кров, а волосся в неї було як чорне дерево. Прозвали дівчинку Білосніжкою. Та коли вона народилася, королева померла.

За рік король одружився з іншою. Нова королева була дуже вродлива, але горда й зарозуміла і не терпіла, якщо хтось переважав її красою. У неї було чарівне люстерко, вона часто питала його:

Люстерко їй відповідало:

Білосніжка тим часом росла й гарнішала. Коли їй виповнилося сім років, королева знову спитала в люстерка:

Люстерко їй відповіло:

Позеленіла королева від злості та заздрості й від того дня зненавиділа пасербицю.

Покликала вона одного зі своїх мисливців і наказала:

– Заведи Білосніжку далеко в ліс, убий і принеси мені її серце.

Мисливець повів дівчинку до лісу, та коли він вийняв мисливський ніж і хотів був уже протяти серце Білосніжки, вона заплакала і стала просити:

– Любий мисливцю, зласкався, залиш мене жити! Я піду до дрімучого лісу й ніколи не повернуся додому.

Зласкавився мисливець і сказав:

– Гаразд уже, бідолашна дівчинко, тікай!

Білосніжка втекла не озираючись. А мисливець заколов молодого оленя, вирізав у нього серце й приніс королеві як свідчення, що її наказ виконано. Кухареві було наказано зварити серце в солоній воді, і лиха королева з'їла його, думаючи, що то серце Білосніжки.

А дівчинка лишилась у лісі сама-самісінька. Вона налякано роззиралася довкола, не знаючи, куди йти. Вона брела по гострому камінню, пробиралася через колючі хащі, ховалася від диких звірів. Вона вже зовсім була знемогла, аж тут побачила маленький ошатний будиночок під черепичним дахом. Білосніжка подумала й зайшла всередину. Будиночок був чисто прибраний, усе в ньому було крихітне і гарне. На вкритому білою скатертиною столику були сім тарілочок, біля кожної тарілочки лежали ложечка, виделочка, ножичок і стояли сім маленьких келихів. Біля стіни стояли в ряд сім ліжечок, а на них були білосніжні покривала.

Білосніжка була дуже голодна, тому взяла з кожної тарілочки трохи їжі та шматочок хліба і випила з кожного келиха по краплі вина. Дівчинка дуже хотіла спати й лягла в одне з ліжечок. Невдовзі вона заснула.

Коли вже зовсім стемніло, прийшли господарі – семеро гномів, які в горах добували руду. Вони засвітили сім лампочок, і коли в будиночку стало ясно, гноми помітили, що в них у гостях хтось побував.

– Хтось їв із моєї тарілочки! – закричав найменшенький гном.

– Із моєї! – майже хором відповіли інші гноми.

– Хтось пив із мого келиха! – знову закричав він.

– Із наших! – відгукнулися гноми.

Роззирнулися гноми й побачили, що в одному з ліжечок спала дівчинка. Вони скрикнули всі разом від подиву, принесли свої лампи й освітили Білосніжку.

– Яка гарна дівчинка! – вигукнули гноми.

Вони так зраділи, що не стали її будити. А сьомий гном спав у кожного зі своїх товаришів по годині – так і ніч минула.

Уранці Білосніжка прокинулась, побачила сімох гномів і дуже злякалася. Але вони лагідно спитали її:

– Як тебе звуть, дівчинко?

– Білосніжка, – відповіла вона.

– Як ти потрапила до нас? – розпитували далі гноми.

І дівчинка розповіла, що лиха мачуха хотіла її вбити, але мисливець зглянувся на неї і що весь день вона блукала лісом, доки випадково не побачила їхній будиночок.

– Залишайся в нас, – сказали гноми. – Хочеш бути в нас господинею? Будеш куховарити, шити та плести, скрізь утримувати лад і чистоту? Якщо згодна, матимеш усього вдосталь.

Білосніжка погодилась і лишилася в них господарювати. Уранці гноми йшли в гори копати руду та золото й тільки ввечері поверталися додому. До їхнього приходу Білосніжка готувала вечерю. Увесь день дівчинка була сама, тому добрі гноми застерігали її:

– Бережися своєї мачухи: вона скоро дізнається, що ти тут. Гляди нікого не пускай у дім.

А королева знову вважала себе першою красунею в королівстві. Якось узяла вона чарівне люстерко і спитала:

А люстерко відповідає:

Здогадалася королева, що мисливець її обдурив. Знову не було їй спокою – стала вона придумувати, як позбутися Білосніжки. І нарешті вигадала.

Вона перевдяглася старою крамаркою й вирушила через ліс до семи гномів. Постукала у двері й закричала:

– Шнурки, різнокольорові шнурки! Продаю!

Білосніжка почула, визирнула з віконця і сказала:

– Здрастуй, бабусю! Покажи мені, будь ласка, свій товар.

– Дивись, – відповіла та й вийняла один зі шнурків, із яскравого шовку.

«Цю добру бабусю можна й у дім пустити», – подумала Білосніжка й відчинила двері.

Вона купила собі гарні шнурки.

– Дай-но, дівчинко, я зашнурую тобі ліф як слід, – сказала стара.

Білосніжка стала перед нею й дозволила затягти на собі нові шнурки. Але стара почала шнурувати так швидко й так туго, що дівчинка задихнулась і без духу впала на землю.

– Це за те, що ти найвродливішою була, – сказала королева і хутко зникла.

Повернулися під вечір семеро гномів – лежить Білосніжка, наче мертва! Як вони злякалися! Вони підняли її й побачили, що вона міцно-пре-міцно зашнурована. Розрізали гноми шнурки, почала Білосніжка потроху дихати й нарешті отямилася.

– Стара крамарка – насправді лиха королева, – сказали гноми. – Будь обережна, не впускай нікого, коли нас немає вдома.

А лиха мачуха повернулася тим часом додому, взяла люстерко і спитала:

А люстерко знову відповідає:

• Предыдущая
• 29/125
• Следующая