Пригоди барона Мюнхаузена - Распе Рудольф Эрих - Страница 28

• Предыдущая
• 28/40
• Следующая

Ви можете зрозуміти, що після цього на Цейлоні мені не дуже сподобалося.

Я сів на військовий корабель і вирушив до Америки, де немає ні крокодилів, ні левів.

Ми пливли десять днів без пригод, але раптом недалечко від Америки нас спіткало лихо: ми наскочили на підводну скелю.

Удар був такий міцний, що матроса, який сидів на щоглі, відкинуло в море на три милі.

На щастя, падаючи у воду, він встиг ухопитись за дзьоб червоної чаплі, яка пролітала повз нього, і чапля допомогла йому протриматися на поверхні моря, аж поки ми підібрали його.

Ми наскочили на скелю так зненацька, що я не міг устояти на ногах: мене підкинуло вгору, і я вдарився головою об стелю своєї каюти.

Від цього голова моя пірнула мені в шлунок, і лише за кілька місяців мені пощастило сяк-так витягти її звідти за чуприну.

Скеля, на яку ми наскочили, виявилась ніякою не скелею. Це був велетень-кит, що мирно дрімав на воді.

Наскочивши на нього, ми розбудили його, і він так розлютився, що вхопив наш корабель зубами за якір і цілий день, з ранку до ночі, тягав нас по всьому океані. На щастя, якірний ланцюг кінець кінцем перервався, і ми звільнились від кита.

Дорогою з Америки назад ми знову зустрілися з цим китом. Він був мертвий і лежав на воді, розпластавши свою тушу на півмилі. Годі було й думати, щоб витягти такого велетня на корабель. Тому ми відрізали від кита лише голову. І як же ми зраділи, коли, витягши її на палубу, знайшли в пащі чудовиська і наш якір, і сорок метрів корабельного ланцюга, що весь умістився в одному дуплі викришеного китового зуба!

Та не довго тривала наша радість. Де не взялась у нашому кораблі велика дірка. Вода так і гунула в трюм.

Корабель почав тонути.

Усі розгубились, закричали, заплакали, але я миттю зміркував, що робити. Навіть не скидаючи штанів, я сів просто в дірку і заткнув її своєю задньою частиною.

Текти перестало.

Корабель було врятовано.

• Предыдущая
• 28/40
• Следующая