Сестра Керрі - Драйзер Теодор - Страница 48

• Предыдущая
• 48/111
• Следующая

Герствуд, чоловік літній, не зберіг цього юнацького вогню, хоч і кохав палко і нерозважливо. Його пристрасть була така сильна, що змогла збудити в Керрі потяг до нього. Вона навіть повірила, що кохає його, хоч насправді цього не було. З жінками це часто трапляється, бо кожна жінка прагне любові і для неї найбільша радість знати, що її хтось кохає. Бажання бути під чиїмсь захистом, відчувати ніжне піклування, співчуття — невід’ємна риса жіночої вдачі. Коли ж до цього прилучається симпатія і природний нахил до сентиментальності, жінці важко відмовити чоловікові, і їй здається, що вона закохана.

Повернувшись додому, Керрі переодяглась і заходилася по-своєму прибирати в кімнатах. їй не подобалось, як покоївка розставляє меблі. Одне з крісел-гойдалок завжди опинялося в кутку, і Керрі так само неухильно переставляла його. Але сьогодні вона була така заклопотана своїми думками, що не звернула на це уваги. Так минув час до п’ятої години, і з’явився Друе. Комівояжер був червоний і схвильований, він твердо вирішив дізнатися, що було між Керрі й Герствудом. Він цілий день сушив собі над цим голову і стомився від цих думок. Йому хотілося, щоб з цією справою швидше було покінчено. Він не чекав нічого особливо серйозного, проте чомусь не наважувався почати розмову. Коли він ввійшов, Керрі сиділа біля вікна, гойдаючись і дивлячись у парк.

— Що це з тобою? — спитала вона невинним тоном, стомлена внутрішньою боротьбою, помічаючи його нервові рухи і погано приховане хвилювання. — Ти кудись поспішаєш?

Опинившись перед нею, він вагався, не знаючи, з чого почати. Він не був дипломатом, не вмів читати в думках і взагалі не відзначався спостережливістю.

— Коли ти повернулась додому? — запитав він якось по-дурному.

— Годину, чи що, тому. А чом ти питаєш?

— Тебе не було, коли я приходив додому сьогодні вранці, отже, ти десь була.

— Так, я пішла погуляти, — просто сказала Керрі.

Друе не відривав від неї очей. Хоч він і не боявся принизити себе цією розмовою, він усе ж таки не наважувався заговорити. І він усе дивився й дивився на неї, поки вона не спитала:

— Чого ти так видивився на мене? Що сталося?

— Нічого, — відповів він, — я просто думав…

— Що думав? — спитала вона, усміхаючись, здивована його поведінкою.

— Так, нічого… нічого особливого.

— То чого ж ти так дивишся?

Друе стояв біля туалетного столика, кумедно вирячивши очі. Капелюх і рукавички він уже скинув і тепер перебирав усе, що було під рукою. Він не йняв віри, що ця вродлива жінка, яка сидить перед ним, могла бути така підступна. Йому дуже хотілося впевнитись, що все гаразд. Проте слова покоївки не давали йому спокою. Він хотів поговорити з Керрі по щирості, але не знаходив потрібних слів.

— Що ти робила сьогодні вранці? — нерішуче спитав він нарешті.

— Таж ходила гуляти! — відповіла Керрі.

— Напевне? — допитувався він.

— Та напевне ж! А що таке, чому ти питаєш?

Керрі почала догадуватись, що він щось знає. Вона миттю насторожилася, її щоки трохи зблідли.

— А я подумав, що, може, це не так, — вів далі він, все ще безпорадно пробуючи зрушити справу з місця.

Керрі дивилась на нього і набиралась нової сміливості. Вона помітила, що він і сам вагається, і жіноча інтуїція одразу підказала їй, що нема чого особливо лякатися.

— Що ти таке кажеш, нічого не розумію! — промовила вона і наморщила гарне чоло. — Ти якийсь чудний сьогодні.

— Бо я й почуваю себе якось чудно, — відповів він.

Ще якусь мить вони дивились одне одному в вічі, і нарешті Друе зважився.

— Що у тебе з Герствудом? — спитав він.

— У мене з Герствудом?.. Що ти хочеш цим сказати?

— А він хіба не приходив сюди без кінця, коли мене не було в місті?

— Без кінця?.. — повторила Керрі з винуватим виглядом. — Та ні! Що ти говориш!

— Мені сказали, що ти їздила з ним кататись, що він приходив сюди щовечора!

— Зовсім ні! — відповіла Керрі.— Це неправда! Хто тобі сказав?

Вона почервоніла по саме волосся, але Друе не міг цього помітити, бо в кімнаті вже посутеніло. Він слухав заперечення Керрі, і до нього поверталась упевненість у собі.

— Байдуже, хто сказав, — заявив він. — Так ти запевняєш, що цього не було?

— Та кажу ж тобі! — відповіла Керрі.— Ти ж знаєш, скільки разів він тут був.

Друе мовчав і напружено думав.

— Я знаю тільки те, що ти мені казала, — мовив він нарешті.

Він нервово почав ходити туди й сюди, а Керрі розгублено стежила за ним.

— Я тобі не казала нічого такого, — заявила Керрі, трохи отямившись.

— На твоєму місці,- провадив Друе, не звертаючи уваги на її слова, — я не став би з ним водитися. Він же одружений.

— Хто… хто одружений? — перепитала Керрі, затинаючись.

— Як то хто? Герствуд, звичайно! — промовив Друе, помітивши, яке враження це на неї справило, і зрозумівши, що завдає їй дошкульного удару.

— Герствуд! — вигукнула Керрі, схоплюючись з місця.

Вона то блідла, то червоніла, все пливло в неї перед очима.

— Хто тобі сказав? — спитала вона, забуваючи, що така цікавість недоречна і цілком викриває її.

— Як то хто? Я сам знаю! Мені це давно відомо.

Керрі марно намагалася зібрати докупи думки. Вигляд у неї був жалісний, проте почуття, що ворушилися в ній, не мали нічого спільного з боязкістю.

— Здається, я казав тобі про це, — додав Друе.

— Ні, не казав, — заперечила вона, і голос її раптом зміцнів. — Ти й не думав мені про це говорити!

Друе уважно слухав її. Це було щось зовсім нове.

— А мені здавалось, що казав, — повторив він.

Керрі похмуро обвела очима кімнату і підійшла до вікна.

— Ти не повинна була водитися з ним, — промовив Друе ображеним тоном, — після всього, що я для тебе зробив.

— Ти! — вигукнула Керрі.— Ти! А що ти такого зробив для мене?

В її напівдитячому розумі ворушилися суперечливі думки, породжені суперечливими почуттями: який сором, її викрито, а Герствуд… о, яка підступність! А Друе, виходить, обдурив її, зробив з неї посміховисько… Одна думка почала вимальовуватись цілком виразно: це він у всьому винний! В цьому не могло бути ніякого сумніву. Навіщо він привів до неї Герствуда, одружену людину, і не сказав їй про це ні слова? Нехай Герствуд підступний, — але як міг Друе вчинити таке? Чому він не попередив її? І ось тепер він, після такого зрадливого вчинку, сміє ще говорити про те, що він для неї зробив!

— Оце мені подобається! — вигукнув Друе, і гадки не маючи, яку бурю викликали його слова. — По-моєму, я дуже багато зробив для тебе.

— Дуже багато? Справді? — підхопила вона. — Ти обдурив мене, ось що ти зробив. Ти приводиш сюди приятелів, брешеш, видаєш мене за… О! — голос їй урвався, і вона трагічним жестом стиснула свої рученята.

— Але я не бачу, яке це має відношення одне до одного, — розгублено промовив комівояжер.

— Ну звичайно, ти не бачиш! — розлючено відповіла Керрі, трохи опам’ятавшись. Вона міцно зціпила зуби. — Ти взагалі нічого не бачиш, — вела вона далі.— Ти не міг мене зразу попередити, га? Ти мовчав і довів до біди. А тепер ти ще шпигуєш за мною і розводишся про те, що ти для мене зробив!

Цс було щось зовсім нове в Керрі, чого Друе ніколи не чекав від неї. Вона вся палала, очі її блищали, губи тремтіли від образи й гніву.

— Хто шпигує? — спитав він, почуваючи, що зробив якусь помилку, але все ж таки переконаний, що його скривджено.

— Ти! — відрубала Керрі.— Ти гидкий, самозакоханий боягуз, ось ти хто! Якби ти був справжнім мужчиною, ти б ніколи й не подумав так робити!

Друе аж підскочив.

— Я не боягуз! — сказав він. — Ти краще скажи, чом ти гуляєш з іншими мужчинами?

— З іншими мужчинами? — вигукнула Керрі.— 3 іншими мужчинами!.. Ти сам знаєш, що це неправда! Я ходила з містером Герствудом, а хто ж у тому винен! Хіба ж не ти сам привів його сюди? Ти сам сказав йому, щоб він відвідував і розважав мене. А тепер, коли вже надто пізно, ти приходиш і заявляєш мені, що я не повинна була цього робити і що він — одружений.

• Предыдущая
• 48/111
• Следующая