Выбери любимый жанр

Сестра Керрі - Драйзер Теодор - Страница 43


Изменить размер шрифта:

43

Отож місіс Герствуд вирішила поговорити про це з чоловіком. Вона сіла до столу з цією думкою, але відчула, що атмосфера несприятлива для такої розмови. Вона й сама не розуміла, з чого почалася сварка, але, в усякому разі, вирішила, що чоловік — звір і тиран і що вона нізащо цього не попустить. Вона дама і не дозволить, щоб з нею так поводились!

Герствуд був теж заклопотаний цією новою незгодою, доки не прийшов до бару, звідки він поспішив на побачення з Керрі. Тоді зовсім інші турботи заволоділи ним — кохання, жадання, протест. Думки нестримно, мов на крилах, неслися вперед. Він не міг дочекатися тієї миті, коли побачить Керрі. Що для нього дні і ночі, проведені без неї? Вона мусить йому належати і буде належати!

Що ж до Керрі, то вона од того часу, як вони розсталися напередодні, жила у світі своїх переживань і мрій. До потоку захоплених вигуків Друе вона прислухалася дуже уважно в тій частині, яка стосувалася до неї, втрачаючи всяку цікавість, тільки-но мова заходила про нього самого. Вона намагалася по можливості тримати його на певній відстані від себе, бо всі думки її були зайняті пережитим тріумфом. Герствудова пристрасть здавалась їй чудовим доповненням до її власних успіхів, і вона з цікавістю чекала, що ж він їй тепер говоритиме. Вона жаліла його тим жалем, коли страждання іншого породжує в нас задоволення собою. Вона вперше, ще невиразно, зазнала тієї зміни, яка переносить людину з рядів прохачів у число благодійників. Одпо слово, вона була дуже щаслива.

Проте вранпі виявилося, що в газетах немає ні наймен-шої згадки про знаменну подію, і в потоці звичайних, буденних дрібниць її вчорашній успіх помітно зблід. Друе говорив не стільки про неї, як для неї, підсвідомо почуваючи, що в її ставленні до нього щось змінилося і треба якось це уладнати.

— Я сподіваюсь ще цього місяця закінчити ту свою справу остаточно, — сказав він другого ранку, походжаючи по квартирі і кінчаючи чепуритись перед тим, як вийти з дому, — і тоді ми поберемось. Я вчора говорив про це з Мо-шером.

— Ти тільки так говориш! — відповіла Керрі, раптом відчувши, що може собі дозволити трохи поглузувати з комівояжера.

— Ні, ось побачиш! — вигукнув він палкіше, ніж звичайно, і додав благально: — Невже ти мені не віриш?

Керрі засміялась.

— Звичайно, вірю! — відповіла вона.

Самовпевненість Друе зрадила його. Хоч йому й дуже бракувало спостережливості, але того, що відбувалося, не можна було не помітити. Керрі, як і досі, була з ним, але її безпорадність зникла, в голосі забриніли нові нотки. Вона вже не дивилася на нього очима залежної людини, і комівояжер відчув, що насувається тінь якихось подій. Це вплинуло на його почуття, він почав виявляти до неї більше уваги в дрібницях і говорити їй такі речі, які мали, на його думку, відвернути небезпеку.

Тільки-но він пішов, Керрі почала готуватись до зустрічі з Герртвудом. Вона хутенько вбралася і збігла сходами вниз. На розі вона пройшла повз Друе, але вони не помітили одне одного.

Друе забув узяти якісь рахунки, які треба було здати в контору. Він збіг нагору по сходах і вскочив у кімнату, але застав там тільки покоївку, що прибирала квартиру.

— Що це? — вигукнув він, звертаючись більше до себе. — Хіба Керрі кудись пішла?

— Ваша дружина? Так, вона вийшла з дому кілька хвилин тому.

«Дивна річ! — подумав Друе. — Вона мені нічого не сказала. Куди ж це вона пішла?»

Він пошукав у валізі, вийняв потрібні йому папери і засунув їх у кишеню. Потім його увага зосередилась на покоївці: вона була непогана з себе і ставилася до нього прихильно.

— А ви що тут робите? — спитав він, усміхаючись.

— Та ось прибираю, — відповіла вона і спинилась, накручуючи на руку ганчірку, якою стирала порох.

— Стомились?

— Ні, не дуже.

— Заждіть, ось я вам покажу щось цікаве, — мовив він привітно, підходячи до неї і виймаючи з кишені маленьку літографовану картку, рекламу однієї тютюнової фірми. На картці була зображена вродлива дівчина зі смугастою парасолькою, кольори якої можна було міняти за допомогою диску ззаду: коли диск крутився, крізь вузенькі прорізи просвічували поперемінно червоні, зелені, жовті й сипі смужки.

— Дотепно вигадано, правда ж? — сказав він, подаючи покоївці картку і показуючи, як крутити диск. — Ви, мабуть, ніколи й не бачили нічого подібного.

— Справді, гарненька штучка! — погодилася вона.

— Можете лишити її собі, якщо хочете, — сказав Друе. — У вас чудова каблучка! — додав він, торкаючись простенької оздоби на руці, яка тримала подаровану картку.

— Вам подобається?

— Дуже, — відповів він і взяв дівчину за руку, вдаючи, ніби розглядає каблучку, — Справді, гарна каблучка.

Зробивши так перший крок, він провадив розмову, немов забувши, що все ще тримає її пальці в своїй руці. Але дівчина висмикнула їх і, відступивши трохи назад, сперлася на підвіконня.

— Я вас давненько не бачила, — мовила вона, кокетуючи і ухиляючись від його занадто палких залицянь. — Вас, мабуть, не було?

— Ні, не було, — відповів Друе.

— Ви далеко їздите?

— Так, досить далеко.

— Вам подобається подорожувати?

— Та ні, не дуже. Це швидко набридає.

— А мені б хотілося подорожувати, — мовила дівчина і, відвернувшись, задивилася у вікно. — А де ж це ваш друг, містер Герствуд? — спитала вона раптом, згадавши про управителя бару, що, на її думку, міг стати темою для розмови.

— Він тут, у місті. А чого це вам раптом спало на думку запитувати про нього?

— Та просто так… Він не був тут з того часу, як ви приїхали.

— А звідки ви його знаєте?

— Отаке! Хіба ж я не доповідала про нього разів десять за останній місяць?

— Та де там! — недбало заперечив Друе, — Він і п'яти разів не був у нас за весь час, що ми тут живемо.

— Справді? — усміхнулась вона. — Багато ви знаєте, я бачу!

Друе трохи споважнів. Він ще не був певний, жартує вона чи каже правду.

— Пустунко! — мовив він. — Чого це ви так усміхаєтесь?

— Та нічого, просто так.

— А останнім часом ви його бачили?

— Ні, не бачила, відколи ви повернулися, — відповіла вона, сміючись.

— А до того?

— Аякже!

— Часто?

— Та мало не щодня.

Дівчина була язиката, любила баламутити людей, і тепер її дуже цікавило, яке враження справляють її слова,

— До кого ж він приходив? — недовірливо спитав комівояжер.

— До місіс Друе.

Друе витріщив на неї очі, але одразу отямився і додав, щоб не бути смішним в її очах:

— Ну, і що ж з того?

— Нічогісінько, — відповіла дівчина, кокетливо схиляючи голівку набік.

— Він наш давній знайомий, — вів далі Друе, загрузаючи все глибше.

Кілька хвилин тому він би охоче продовжив цей легенький флірт, але тепер у нього зникло всяке бажання. Він дуже зрадів, коли дівчину покликали знизу.

— Я повинна йти, — мовила вона, весело відступаючи від нього.

— Ми ще побачимось, — відповів він, удаючи, ніби засмучений цією перешкодою.

Коли дівчина пішла, Друе дав волю своїм почуттям. На його обличчі, яким він ніколи не вмів володіти, відбивався безмежний подив і збентеження. Чи можлива це річ, що Керрі так часто приймала Герствуда і нічого йому про це не сказала? А Герствуд — невже він брехав? Та й що, власне, мала на думці покоївка?.. Він і справді почав помічати щось дивне в поведінці Керрі останнім часом. Чому вона так розгубилася, коли він спитав, скільки разів заходив Герствуд? Чорт забирай, він тепер це пригадує! Тут щось не так у всій цій справі.

Він сів у крісло-гойдалку, щоб добре усе обміркувати, закинув ногу на ногу і сердито насупився. Думки проносилися в голові з гарячковою швидкістю.

Ні, все-таки в поведінці Керрі не було нічого незвичайного. Чи ж можливо, чорт забирай, щоб вона його обдурювала? Ні, вона не так поводилася. Та чого там, ось і вчора ввечері вона була з ним така мила, та й Герствуд теж. І вони б його обдурювали? Він не міг цьому повірити.

Його думки вилилися, нарешті, у словах:

43
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Драйзер Теодор - Сестра Керрі Сестра Керрі
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело