Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 38

• Предыдущая
• 38/59
• Следующая

Двері в хол. А що, коли там всі сидять за столом і п’ють чай? Чай без аромату, без смаку і п’ють його в цілковитій тиші, наче привиди. Ні, такого не може бути, усі повинні лежати мертвими, і перші тіла потраплять на очі в холі!

Але хол порожній, нікого не видно. На столі і на долівці біля нього — плями засохлої крові. Отже, Дороті втягнула тіло Тараса сюди. Де ж він зараз, адже кріокамери не працюють?

Ледь чутно щось клацнуло позаду і голка вп’ялась в сідницю Наталки. Вона скрикнула, рвучко обернулась, але вистрелити у відповідь не встигла, бо нею оволоділа миттєва слабкість, ще й вдарили ніжкою крісла по голові. Хвойна впала на підлогу і завмерла, "Діпсі" відлетів під стіну.

— Тарасе, виходь. Наша пташка спіймалась.

7. Долина озер

Падіння тривало надто довго. Він летів вниз, вдарявся об піщаний ґрунт, сунувся по ньому, зривався все з нових і нових обривів, чіплявся руками за сухе ломаччя, тягнув його з собою, і воно падало далі разом з ним. Все тіло горіло. Мозок панічно прокручував усі можливі місця, куди можна потрапити після смерті, поки чоловік не налетів на смерекові лапи. Він рефлекторно стиснув у долоні гілки, обдер на них хвою і полетів далі. Гілки били по тілі, залишаючи на місцях ударів червоні смуги. Останні кілька метрів він пролетів у німому заціпенінні — крик загубився далеко вгорі. Раптом ноги провалили вохристий настил хвої та яскраво-зелені шапки моху.

Серце істерично б’ється об легені, а перший вдих супроводжується багатоликим відголосом поламаних ребер. Жар розпливається по нутрощах, з чола по обличчю тече кров — і враз біль стихає, усе зливається у теплу нудоту, а яскраво блакитне небо над головою раз-по-раз гасне і падає на тебе, потім свідомість повертається назад, і ти вже відчуваєш п’янкі аромати лісу навколо, і знову темрява...

Що це було, падіння чи вільний політ? Навіщо він взагалі йшов у цю долину?

Під пологом паркого лісу, який за день прогрівається наскрізь — життєдайна прохолода, освіжаюча вода плюскотить між дрібним камінням десь дуже близько.

Остап посунув руку в сторону і його понівечені пальці торкнулись листка мокрої папороті. Він, незважаючи на біль розбитого тіла, перекотився у холодну цілющу воду, яка ніжно і обережно прийняла в свої обійми стражденну плоть.

Дороті викотила з лабораторії стіл для фіксації небезпечних божевільних, чи припадочних хворих, і для відьом. Яка ж це чудова, майже досконала конструкція: серії затискачів на руки і на ноги, два надміцні пояси на живіт, три — на груди і один — на шию. Плечі заковуються у металеві кола, а на голову одягається спеціальний шолом, який закриває очі, вуха і гальмує телепатичні здібності — тимчасово знерухомлених в такому стані легше і безпечніше лікувати. Ніжки столу пригвинчуються до плінтусів, тому стіл можна поставити в будь-якому місці на станції.

Тарас перевів погляд з тюрми для лежачих на майбутню полонянку, яка ще не відійшла від транквілізатора і удару по голові. Спить або лежить без тями, а коли розплющить очі, то не дуже зрадіє.

Дороті підійшла до неї, взяла непритомну за ноги і потягнула до столу. Від такого транспортування одяг Хвойної позбирався складками, руки безвільно волочилися по підлозі, а волосся хвостом комети розтягнулося слідом за тілом.

— Шкода, що я не можу тобі допомогти. — Тарас показав очима на забинтоване плече.

— Та нічого, я сама впораюся. — Едмінгтон висадила Наталку на стіл, виявивши неабияку силу як на тендітну і знесилену хворобою жінку. Вона акуратно з’єднувала кожен ремінь, затискач, хвилин з п’ятнадцять примощувала на голову Хвойній шолом, кілька разів підряд перевіряла кожну деталь, виключаючи кожну можливість будь-якої випадковості.

Наталка тепер не змогла б ворухнутись навіть, якби володіла силою горили. Стіл пригвинтили до плінтуса глухої стіни так, щоб його не було видно у вікно зі двору.

— Що ми тепер будемо робити з нею?

— Нічого, — американка байдуже знизала плечима, — головне, що вона вже нічого не зможе зробити нам.

— Яка гарна і приваблива. А як вона ходитиме в туалет?

— Я вже під’єднала апаратуру, то ж за це не хвилюйся.

Тарас замилувано дивився на полонянку. Едмінгтон одразу перехопила цей погляд і погрозливо помахала пальцем:

— Якщо вона безпорадна, то це ще нічого не означає.

Ворушишся, ворушишся, перетворюєшся на купку органів, обтягнутих шкірою, і далі ворушишся. Поламані руки, ноги, розбита голова вже не болять, лиш затерпли і ниють, наче старі рани на дощову погоду. У розплющені очі ллється світло, сонячні промені шпортаються об смерекові верхівки, над тобою дерева і заплутане в них сонце.

Остап відвів погляд від смерекового неба і глянув перед собою. Зір погіршився — все, як в тумані, тільки б зовсім не осліпнути. Розрізняєш довге пряме волосся між міцними ногами, дві палиці з’являються з-за цих ніг і зникають під тобою, ти волочишся на них по землі. Це не волосся, а кінський хвіст, який тягне за собою людину.

Спочатку Шуминський подумав, що сунеться по землі, але потім зрозумів, що лежить на переплетених ялинових гілках, які двома палицями прикріплені до збруї коня.

Кінь у тайзі!? На ньому сидить білява дівчина, видно тільки її спину і ноги. Тіло вершниці затягнуте в корсет зі шкіряних ременів і металевих пластин, до поясу прикріплений арбалет і метальна сокирка.

Командора враз залихоманило від страху. Куди вона його везе, напівживого, безпорадного? Що з ним буде далі? Він спробував рукою відштовхнутися від свого повзучого ложа, але поламані кістки не дали жодної опори.

Біловолоса вершниця відчула рух позаду себе і озирнулася. Її смарагдові очі двома променями впилися в бідну побиту голову, і світ знову заслала темрява.

— Жити будеш. — Дороті почала обмотувати бинтами плече свого пацієнта.

— Саме це і є дивним. Жити тут?

— Як би там не було, тут нам недовго сидіти.

— Правильно, бо помремо.

— Я тобі зараз бинти на рот намотаю.

— Мовчу, мовчу.

— До речі, ти за багато часу проводиш біля столу Наталки.

— Просто мені здається, що вона може так само як і її донор раптом встати і піти.

— Я б із задоволенням обстежила її на медтестері. Цікаво, як там почуває себе трансплантована нирка?

— У неї очі від Наталки, мій ніс і твоя фігура.

— Ти паразит. — кілька вузлів стиснули грудну клітку Тараса, і він аж затамував подих.

— Навіщо так туго зав’язувати?

Через кілька хвилин Едмінгтон подала до столу пшеничну кашу з медом і горіхами. Ця страва нагадала Тарасові різдвяні свята, рідний дім: там інше життя, інша атмосфера, інша сторона всесвіту.

Вони обоє сиділи і їли. Дороті розповідала якою щасливою була, коли тільки-но прилетіла на цю планету. "Ще б пак, вигідний контракт, підвищення наукового ступеню, гарні люди навколо. Усі четверо або чули один про одного, або були знайомі, або одружені. Селвінги спочатку дуже сподобались мені: приємне молоде подружжя з романтичними поглядами на життя, з сильними почуттями — тупоголовий дурень і маленька вічно ображена сноба. Їхній шлюб розлетівся б, якби не цей контракт. Обмежена кількість речей, через які можна сваритися, недоторкана краса природи, великі гроші після закінчення контракту, ще й близько сотні контрабандних порнокасет повернули їм на деякий час новизну почуттів. Перший місяць на станції вони прожили в аурі любові, навіть не помічаючи нас. Згодом поганий характер Даяни взяв гору над її почуттями — вона перетворилась на отруйну гадюку. Томас біля неї був схожий на тих добродушних слонів, що висять у кімнаті Бріксті... Я і Бріксті чомусь не зійшлись як пара, хоча він подобався мені, а я подобалася йому, та перший крок до роману чомусь постійно відкладався, ми просто забували зробити його".

Тарас зацікавлено махав головою і замріяно дивився на стіл під стіною. Ці ремні так звабливо охоплюють її тіло. Вона чарівна і без-по-рад-на. Дороті піде спати і тоді... але ні! Безпорадна, але не непритомна. Вона запам’ятає все. І як взагалі йому могло спасти на думку щось подібне?

• Предыдущая
• 38/59
• Следующая