Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 32

• Предыдущая
• 32/59
• Следующая

— Не туди потрапило. — спробувала виправдати бідолаху Наталка. Едмінгтон лиш тихо зітхнула.

— Я знаю, що обід не вдався. Скоро знову перейдемо на консерви, а поки що потрібно з’їсти якомога більше продуктів, що зіпсуються без холодильника.

— Завтра наша з Остапом черга куховарити. — пожартував Береговий, але його слова сприйняли цілком серйозно, тоді Тарас перестав усміхатися, витер масні губи серветкою, подякував куховаркам і пішов до ванної. У коридорі зіштовхнувся з командором, який вже повертався до кухні.

— Ти як?

— Усе гаразд, просто подих перехопило.

Після обіду чоловіки вже не навідувалися до котельні, бо не уявляли що ще корисного можуть там зробити. До настання темряви усі четверо читали книги, грали в сарматський покер, потім Остап почав ритися в інструкціях, схемах і довідниках, шукаючи вирішення проблем з енергомережею, Наталка відкопала в бібліотеці товстелезний альбом з історії жіночої білизни, а Дороті дивилась крізь книгу по кулінарії і згадувала сьогоднішній поцілунок, і чим більше думала про нього, тим огиднішим він їй здавався. Тепер для неї було абсолютно незрозумілим, як вона могла наважитись на такий крок. Єдине виправдання в тому, що це сталося випадково. Найгірше те, що вона отримала певне задоволення від цього гріхопадіння, їй поцілунок сподобався, незважаючи на огидність самого вчинку, — усе було настільки по-новому, перелом забороненого. До того ж, не вперше відбуваються такі речі, Даяна теж говорила їй компліменти, розглядала її голе тіло.

Тарас бавився в електронні ігри, розплоджуючи на маленькому екрані динозаврів і рятуючи їхні яйця від хижий людей. Коли стало сутеніти, включили одну-єдину лампу. Час від часу кашляв командор, весь час вибачаючись. Врешті він склав усі свої папери в шухляду.

— Я краще піду сьогодні спати раніше, щось голова болить. Не забудьте завісити свої ілюмінатори шторами.

— "Вікна", краще казати "вікна", — поправила його Наталка.

Коли Шуминський зайшов у свою каюту, Тарас відчув, що з носа тече. Він швидко дістав носовичок і видув зловредну краплю. Хоч кондиціонери вже не працюють, протяги залишились.

Вони ще сиділи з півгодини, потім Дороті і Тарас теж пішли спати, відчуваючи, що сьогоднішній день сильно втомив їх, і фізично, і морально, а Наталка продовжувала листати свій каталог, підводячи голову лиш тоді, коли з напівпрочинених дверей каюти Остапа долинав кашель. Коли Хвойна нарешті облишила сотні сторінок чарівності, вимкнула лампу і відправилась до ліжка, старомодний годинник показував пів на першу. Засинаючи вона подумала, що дивно, коли навколо спокійно і жодні лихі передчуття тебе не турбують. Значить, все буде добре.

Здається, що цієї ночі нікому не заважала спати відсутність нічного освітлення, яке вперше за період експлуатації станції взагалі не загорілось.

Нова мертва тиша заволоділа всім корпусом. "Смерековий Рай" причаївся, затих, насторожено спостерігаючи порожніми очицями вікон за шумливим лісом і за горбами кам’янистого плато. Біля нього пораненою птахою лежить космоліт, а на небі надзвичайно чітко сяють зорі, впинаючи своє проміння холодними списами у землю.

Стояла тепла жовтнева ніч посередині бабиного літа.

— Це останній теплий день цього року. Температура тримається біля 22? за Цельсієм, майже спека. — Тарас відклав від себе кліматичні карти, задоволено позираючи за вікна еркеру.

Дороті усміхнулась йому і сіла за стіл навпроти нього.

— Ти вже давно на ногах?

— Хвилин двадцять. Вночі штора сповзла з ілюмінатора, і я прокинувся через яскраве сонце, яке світило мені просто в очі.

— Сонце просто супер. Я думала, що вночі змерзну, а довелось скинути з себе ковдру і спати тільки під покривалом. Решта ще не прокинулась?

— Сплять. Так.

— Зовсім не так! — двері каюти Даяни відчинились і з них вийшла Хвойна, протираючи заспані очі. — Одна з "решти" вже встала. У таку погоду спати неможливо.

— Треба починати готувати сніданок. — пробурмотіла Едмінгтон, чомусь дивлячись на свої руки.

— Навіщо? На ранок краще взяти щось легеньке: розчинне молоко, шербет, печиво. Чудова погода. — Хвойна зупинилась перед вікнами еркеру, з насолодою ловлячи сонячне тепло всім тілом. — Сонце!

— Я піду подивлюсь до Остапа, чому він так довго спить? — Тарас відвів погляд від стрункої фігури Наталки, що просвічувалась крізь її сорочку.

— Не чіпай його, нехай спить. У нього вчора був важкий день, як і у всіх нас. Хоч виспиться у ліжку, а не на кріслі. — Хвойна підійшла до столу, — Дороті, у тебе був кіт на станції?

— Був. Чорний, я звала його Ганібалом. Він теж відносився до нашої контрабанди. Ви знайшли його?

— Так, але він атакував комп’ютер і його вбило током.

Шуминського розбудили, коли на столі в холі вже стояв глечик з водянистим молоком, кілька коробок печива, бляшанки з горіхами і сухофруктами і тарілки з лимонним джемом та маслом. Дороті намазувала собі печиво маслом, задоволено стискаючи губи, від чого на її щоках з’являлись дві дуже симпатичні ямочки. Побачивши командора у дверях, вона махнула ножем в сторону столу:

— Сідай, усе готове і чекає на тебе, тут — рай для ласунів. Я починаю радіти, що кухонна машина нарешті перестала нас тероризувати своїми дієтами: тепер ми їмо, що хочемо і коли хочемо — у всьому є свої плюси.

— І мінуси. — Остап позіхнув, підсунув крісло до столу і сів навпроти глечика, дивлячись на відображення свого заспаного обличчя у його випуклих стінках. — Як я добре нині виспався, таке бувало тільки вдома. Погода прекрасна.

— Це вже підмітили всі, хто тут сидить. — Печиво захрустіло між двома рядами білих зубів, проковтнувши його, Наталка продовжила свою думку: — Правда, нам з цього користі мало, сонце там, а ми тут. Без його ніжного проміння і без свіжого повітря ми, як в тюрмі, скоро станемо такими білими, як ця скатертина. — А скатертина справді вирізнялася в інтер’єрі холу своєю білизною, яку не міг приглушити навіть легкий сірий відтінок.

— Я думаю, що нам ніщо не завадить вибрати на галявині навколо "Раю" тепле місце без вітру і влаштувати там пікнік. — Остап нарешті відірвався від споглядання своєї фізіономії на глечику і глянув на супутників, щоб побачити їхню реакцію на таку щедру пропозицію.

Хвойна захоплено ахнула, Дороті відклала своє печиво, і ямочки на її щоках стали ще симпатичнішими.

— Отже, беріть зараз все це разом із скатертиною. Ти, Тарасе знайди чотири покривала, ви, дівчата, шукайте купальники, а я йду подивлюся назовні.

— Ура! — дівчата кинулися у свої каюти, а чоловіки зібрали їжу на підноси, витягнули з шафи покривала і пішли коридором до виходу.

Надворі стояла справжня літня спека і жодного вітру. Очі засліплювали сонячні бліки на бортах космольоіта. Коли скатертину вже розстелили між заростями ялівцю і поставили все смачне добро на неї, із заваленої тераси зістрибнули Дороті й Наталка, одягнені у короткі шорти і безрукавки. У руках Дороті — маленький фонограф.

Береговий розстелив своє покривало, скинув із себе сорочку, недбало кинувши її на траву, а зверху поклав пістолет. Командор здивовано звів брови вгору, мовляв, навіщо?

— Для непрошених гостей. — пояснив Тарас і ліг засмагати.

Дороті зупинилася біля скатертини, роздягнулася та солодко потягнулася, немов кішка після сну. Остап мимоволі відмітив, що її тіло після повернення з острова починає поступово набувати округлих форм. Зараз вона стоїть на фоні сонця у суцільному білому купальнику, який вигідно підкреслює її фігуру.

— Не дивіться так на мене, мені соромно за свої кістки. — усміхнулася Едмінгтон, помітивши, що командор розглядає її.

Поверх одягу і пістолета Тараса впав одяг Наталки. Чоловіки підвели очі на неї, їхні зіниці засвітилися німим захопленням: яке тіло — кров з молоком! Хвойна одягнена у купальник Даяни, котра відзначалася значно скромнішими розмірами від неї. Маленькі трикутники бікіні ледве стримували претензійні груди, плавки з останніх сил тримались на крутих стегнах, прикриваючи сідниці. Хвойна задоволено посміхнулася і лягла на живіт, поклавши голову на руки.

• Предыдущая
• 32/59
• Следующая