Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 29

• Предыдущая
• 29/59
• Следующая

Потрібно самому сформулювати мету для усіх жителів станції — дочекатися прильоту психіатричної комісії СКЕУ або ремонтної бригади, адже в Центрі Досліджень Всесвіту мають помітити, що "Смерековий рай" і група підтримки, що вилетіла туди, довго не виходять на зв’язок. І він, Остап Шуминський, відповідає за те, щоб уся його команда щасливо дочекалась миті порятунку; відповідає за їхню поведінку, за їхній психічний стан, тільки-от спробуй, вбережи їх!

Як знаходити щоразу мудре вирішення немудрих проблем, адже часто ідеальних виходів з ситуації просто не існує? Цього ж до кінця ніхто не усвідомлює, всі знають лиш одне — командор офіційно відповідає за кожну свою чи чужу помилку, навіть за випадковість, бо, насправді, ти сам такої відповідальності не визнаєш, твоя совість не приймає на себе вини за промахи усієї команди. Насправді, відповідальність за групу людей у критичній ситуації є порожнім звуком.

Едмінгтон теж обминула дзеркало. Коли вона була ще в холі і йшла до своєї кімнати, то вже тоді подумала, що потрібно сконцентрувати всю свою силу волі й не дати собі глянути на своє відображення. Краще себе не бачити, бо якщо ти ледве перебираєш ногами від недавнього голоду і виснаження, то аж ніяк не можеш бути красунею зі спокусливим тілом, а зараз хочеться бути саме такою. Вона роздяглась і лягла, накрившись ковдрою, своєю ковдрою, яку привезла з далекого-далекого дому. Деякий час думала про що завгодно, а потім її думки повернулись до вічної теми, до взаємовідносин добра і зла, Бога й Сатани, про місце людини між цими двома силами. Усі думки складаються у голові в мозаїку, яку власна фантазія перекидає на різні боки. Може саме так все і відбувається?

"...Є два азартні гравці, правда, їх азарт приглушений високими істинами, що обгортками цукерок валяються під їхніми ногами, це — Бог і Диявол. Спочатку Бог бавився сам, наче маленька дитина, — він переміщував зорі, творив безжиттєві кульки серед всесвіту, зліплював до купи зоряний пил і розмальовував хвости кометам. З часом його ігри ставали все досконалішими і досконалішими, і, нарешті, він придумав найцікавішу і найдосконалішу гру у просторі й часі, це — "Наш Світ". Диявол же в цей час був обабіч, за межами Нествореного. Тоді Господь вирішив створити інтригу й покликав до себе Диявола, щоб мати супротивника: цікавіше, коли граєш проти когось, і коли є шанс програти. Люди є фішками цієї гри, її правила надзвичайно складні, гравці їх знають, але не записують, хоча початок записали — так з’явилась Біла (Біблія) і Чорна Книги. Головне правило — поділ людей, подій, явищ на чорне і біле, на зло і добро. Бог грає білими, а його противник — чорними, над усіма правилами найголовнішим є закон невтручання. Вони запустили вир подій, проінструктували розвиток життя, дали поштовх людській історії, і відтоді гра триває ніби сама по собі, а її результат залежить від того, чи правильно спланували на початку свої сили гравці у "Цьому Світі". Бог зробив білими перший хід, і це дало Йому деяку перевагу. Ставки водночас надзвичайно високі й прості, їхній зміст зводиться до одного питання: хто чи що сильніший — зло чи добро, біле, чорне, чи сіре. Бог — чесний гравець, і його чесність велика фора для Чорного Шулера. Кінець гри виглядатиме доволі страшно для фішок, бо перемога полягатиме в тому, чи світ загине добрим чи злим, чи фіолетовим, але однаково загине. Однак, можлива і нічия. "Наш Світ" знаходиться під прозорим ковпаком і події в ньому розвиваються тепер самі по собі, за власною інерцією. Для фішок кожної масті є свої правила, але вони часто порушують їх і ходять всупереч бажанням гравців, так що деколи багато чого залежить від кожної малесенької людинки. Ходом гри все-таки можна трохи керувати, робиться це думкою, накладанням рук на ковпак, його стрясанням, але прямо щось змінити неможливо. Сатана, він же і Диявол, і Чорний Шулер, махлює як тільки може, і це трохи врівноважує всеможливість Бога; махлює і завжди програє в загальному, проте деколи здобуває дрібні, але переконливі перемоги на певних етапах. Можливо, саме тому перевага Білого Добра інколи видається доволі ілюзорною. Не виключено, що Диявол зламає своєю ратичкою ковпак і розставить всі фішки у виграшну для нього позицію, а от Бог до такого ніколи не опуститься, бо знає, що його світлі сили є безмежними.

Можливо, Сатана сам явився з Небуття і йому так сподобався "Наш Світ", що він захотів зруйнувати це прекрасне творіння, позаздривши майстерності Бога, і зараз цей монстр намагається знищити світ, а Бог його обороняє. Або не так: Сатана — теж частина гри, і після її закінчення його теж покладуть у коробку і засунуть під ліжко. А може Бог і Шулер влаштують справжню бойову нічию і підуть на пиво? Але поки-що гра триває. Колись гравці бавились трилобітами і динозаврами, а тепер ходять по чорно-білих зонах людьми... Ні, це схоже на маразм."

Вона заснула ї їй снилися хижі тиранозаври і птеродактилі, які ганялися за нею по смерекових лісах, а хтось згори управляв усім цим дистанційними пультами — старий білий дідусь з довгою захмареною бородою і молодик зі смаглявою шкірою, чорними очима і полірованими рогами.

Наталка закрила двері і, раптом, перед собою побачила чиєсь обличчя. З-поміж пухнастого волосся на неї дивляться зелені, дещо перелякані, очі. Потім замість легкого переляку з’явилася усмішка — завжди дивно й трішки смішно, коли лякаєшся власного погляду з дзеркала.

"А ти, Наталко, доволі симпатична і станеш гарним призом для хлопця, який буде тебе вартий". Так вона часто думала на Землі, а тут все переплуталось. Який приз і для кого? Це смішно.

Вона зняла з себе вузькі джинси, краєм ока спостерігаючи за собою у дзеркалі, — самостриптиз. От, якби її красу побачили зі сторони... Тільки-но ковдра накрила молоде тіло, як руки відразу ж поповзли до стегон. Наталка гладила себе по ногах, по животі, насолоджуючись власною принадливістю, повільно, ніжно, щораз ближче і ближче... ось пальці торкнулися мережива трусиків і завмерли. Гостро, як ніколи, дівчина відчула, що хоче, щоб робив це хтось інший, а не вона сама, хтось з добрими зеленими очима, які нагадують вибух нової галактики, що зливається у чорні діри посеред своєї зелені; щоб його палкі губи торкалися своєю вологістю голої шкіри, щоб тріпотливий язик забирався у найпотаємніші куточки її тіла. Райська насолода, насолода "Смерекового раю". Тіло Хвойної пульсувало в надії, що зараз ці фантазії втіляться у реальність. Пальці ковзнули по твердих сосках, по вигинах живота, зарились в тепло нижче живота.., можливо, це — хіть, але водночас і стимул забути зло. Останньою думкою Наталки за цю добу була наступна: "Якщо завтра я почну втілювати свої сексуальні фантазії на людях, то чи не перетвориться життя на станції на суцільний секс, адже чоловіки такі слабкі, і Дороті теж. Буде як у тих японців..., стимул жити далі..., куди зникли рани?..."

Кожен з чотирьох, перед тим як заснути, відігнав від себе погане передчуття, яке з’явилося нізвідки, щоб воно не заважало сновидінням.

Тихим примарним світлом горіли ряди нічних ламп в панелях стін, двері закриті на кодові замки, ізолювавши чотири каютки від решти світу.

Остап прокинувся серед темної ночі. Його сон про дикі незаймані тропічні ліси перервався. Не чути жодного звуку, який міг викликати його з країни сну, але ж чомусь він прокинувся. Командор сів на простирадлі, роздивляючись кімнату в миготливому світлі ламп. Ось воно — світло з панелей, яке завжди горіло однотонно і незворушно, а тепер раз-по-раз мигає, на деякий час зникає і знову з’являється. Навряд чи це може розбудити людину з міцним сном, але його розбудила також і неусвідомлена до кінця небезпека. З енергією такі перебої, а двері закриваються на електронний замок, якщо світло зараз зникне, то двері заклинить. Як відкрити їх після цього? А сидіти замурованим бажання немає! Остап встав з ліжка, одним стрибком опинився біля виходу, натиснув на кнопку автоповтору введеного коду, і двері рипнули. Тепер їх можна легко відчинити за клямку.

• Предыдущая
• 29/59
• Следующая