Жменя вічності - Авраменко Олег Евгеньевич - Страница 13
- Предыдущая
- 13/44
- Следующая
Тут Шанкар поводився як удома. Нас ніхто не зустрічав, тому він узяв на себе роль господаря й відразу наказав віднести заснулу Рашель до крайньої з чотирьох кімнат, що примикали до вітальні. Це виявилася невелика, але досить затишна спальня. Уклавши дівчинку в ліжко, ми доручили Ріті наглядати за нею.
Мені Шанкар запропонував сусідню спальню, порадив гарненько відпочити і ні про що не турбуватися: це місце, за його словами, було цілковито надійним та безпечним. Я вирішив, що на його слова можна покластися, і лише запитав, де ми зараз перебуваємо.
— У Паталіпутрі, — стримано відповів Шанкар. — Нічого конкретнішого поки сказати не можу.
Паталіпутра була федеральною столицею, політичним та адміністративним центром Магаварші. Я подумав, що, мабуть, таки справді, за цих обставин вона найбезпечніше для нас місце. Хай би яким колабораційним не був наш уряд, він нізащо не дозволить аґентам Чужих розгулювати вулицями столиці, влаштовувати тут масові обшуки та облави. До того ж сховок, напевно, належав одному з вищих державних службовців, досить впливовому, щоб відгородити себе від цікавості чужинців.
Тривожні думки та травмована рука, що й досі трохи боліла, не завадили мені швидко заснути й добряче виспатися. На ранок, бадьорий та відпочилий, я вийшов зі своєї кімнати до вітальні, але не застав там ні Шанкара, ні Аґатіяра. Натомість побачив невисокого опасистого чоловіка років шістдесяти, безвусого та безбородого, з густим чорним волоссям без натяку на сивину. Він сидів у кріслі перед великим стереоекраном, на якому миготіли знайомі мені кадри космічного бою. З виразу його обличчя було зрозуміло, що він бачив цей запис уже не вперше, але так захоплено спостерігав за ходом битви, що не відразу звернув на мене увагу.
А я, ледь переступивши поріг, замер як укопаний. Правду кажучи, я просто не міг повірити власним очам.
Те, що я не був знайомий з цим чоловіком, ще не означало, що я його не знав. Його обличчя лише зрідка з’являлось у випусках новин, але, мабуть, на всій Магаварші не знайшлося б людини, яка, побачивши його, не сказала б: „Та це ж…“
Нарешті він помітив мене, рвучко підвівся з крісла й рушив мені назустріч.
— Здрастуйте, містере Матусевич. Бачу, ви рання пташка.
Від його міцного енерґійного рукостискання я трохи оговтався й чемно привітався:
— Доброго ранку, ваша величносте.
— Мені більше до вподоби звертання „сер“, — сказав він. — Обійдемося без церемоній. Гаразд?
— Звичайно, сер, — відповів я, тим часом намагаючись зібратися з думками й узгодити своє колишнє уявлення про цю людину з фактом її присутності тут, в одному з таємних сховищ Опору.
Падму XIV заслужено називали найгіршим імператором за всю тисячолітню історію Магаварші. Його вважали невиправним мізантропом, що понад усе цінував самітність і всіляко уникав з’являтися на публіці. А про те, щоб він брав бодай якусь участь у політичному житті планети, взагалі не йшлося. Це цілком влаштовувало наш істеблішмент, зате пересічні громадяни Магаварші були незадоволені. Деякі масмедіа правого ухилу щиро нарікали, що маємо такого слабосилого, безініціативного й зовсім безхарактерного імператора, а крайні „ліваки“, навпаки, так само відверто зловтішалися, час від часу пускаючи уїдливі кпини на адресу всього інституту монархії, який вони вважали атавізмом.
Сам я не був ані монархістом, ані республіканцем, проте цілком поділяв думку більшості співгромадян, що така поведінка Падми зовсім не личить главі держави, хоч як би він не називався — імператором чи президентом. І лише зараз я зрозумів, якими безпідставними були всі звинувачення на його адресу. Він просто грав роль, причому грав блискуче, вдаючи з себе відлюдька й нікчему, і тим самим відволікав від своєї персони увагу Чужих. Його безхарактерність та мізантропія насправді виявилися лише маскою, за якою ховався один з лідерів підпілля, можливо, навіть головний керівник.
— Ваше кодове ім’я Ей-перший, — сказав я. — Адже так?
Падма ствердно кивнув:
— Саме так, містере Матусевич. Правду про мене знають лише кілька людей. Тепер і ви належите до їхнього кола… Та про це трохи згодом. Найперше вам треба поснідати.
Він провів мене до невеличкої кухні, що межувала з вітальнею, і запропонував розігрітий у духовці шніцель. Поступово шок, викликаний несподіваною зустріччю, минув, я перестав почувати себе ніяково та скуто в присутності вінценосної особи, і мене навіть розважило те, що за столом мені прислуговував сам імператор Магаварші.
Під кінець короткої трапези Падма приготував дві чашки кави — для мене та для себе, — і ми повернулись до вітальні. Зручно вмостившись у кріслі, він дістав сиґарету, клацнув запальничкою й закурив.
— Вам я не пропоную, — сказав імператор, — оскільки у вашому досьє зазначено, що ви не маєте цієї шкідливої звички.
— У моєму досьє, сер? — поцікавився я. — Службовому чи державних спецслужб?
— Ні, в нашому. У досьє Опору.
— Ви стежили за мною?
— Скажімо так: ми мали вас на оці. Ще три роки тому один з наших людей рекомендував залучити вас до роботи підпілля. Керівництво місцевого осередку розглянуло його рекомендацію і вирішило, що ви нам не підходите.
— Отакої? — Я не те щоб образився, але мені стало прикро. — І чим я вас не влаштував?
— Бо виявилися надто прямодушним для підпільника. Ми з’ясували, що ви „під ковпаком“ у Чужих — як і всі, хто надміру захоплюється космічними віртуальними реальностями. Протягом кількох місяців ви навіть перебували під наглядом їхнього аґента, але невдовзі чужинці переконалися, що ви не маєте жодного стосунку до Опору, і перестали стежити за вами. Проте ви вже „засвітилися“, тож ми не могли ризикувати, залучаючи вас до нашої орґанізації.
— А якщо не секрет, — запитав я, — хто вам рекомендував мене?
— Ви його добре знаєте. Це ваш колеґа Ахмад Раман.
— То він член підпілля?
— І дуже активний.
— Тепер чужинці, напевно, зацікавляться ним, — стривожено зауважив я.
— За містера Рамана не хвилюйтеся, він уже в безпеці. Також ми подбали про ваших батьків, обох братів, сестру з родиною і навіть про колишню дружину. Ситуація надзвичайно серйозна. За останніми даними Чужі розгорнули активну діяльність і спрямували всі сили на пошуки Рашелі. На щастя, нам вдалося випередити їх.
— Рашель ще не прокидалася?
Імператор кивнув:
— Прокидалася. Розповіла нам свою історію, а потім ми дали їй снодійне, щоб вона знову заснула. У неї сильне нервове виснаження. Останні три місяці були для неї справжнім кошмаром — вона провела їх одна-однісінька на кораблі, що зазнав катастрофи в міжзоряному просторі. А товариство їй складали дві дюжини мерців на борту, серед яких був її батько. Таке витримає не кожен дорослий, що вже казати про дванадцятирічну дівчинку.
— А що сталося з кораблем? І взагалі, як вона туди потрапила? Адже, як я розумію, це був розвідувальний політ.
— Саме так. Це був розвідник, до того ж не перший. Уже два десятиліття кораблі з Терри-Ґаллії реґулярно входять у наш локальний простір і збирають інформацію. Досі їх жодного разу не виявляли, бо вони не користалися місцевою дром-зоною, а здійснювали гіперпереходи до однієї з найближчих зірок і звідти, вже на досвітловій швидкості, добиралися до системи Магаварші. Завдяки великій густоті зірок у нашому реґіоні це не складало для них великих труднощів. Найближча до нас зоря, Адіті, розташована менше ніж в одному світловому місяці. А в межах світлового року…
— Перепрошую, сер, — ввічливо, але нетерпляче перебив я. — З мого досьє ви маєте знати, що я захоплююся астрономією, тому всі ці факти мені добре відомі. Зокрема й точна відстань до Адіті — шістсот вісімдесят п‘ять світлових годин. Також я можу назвати по пам’яті всі зорі в радіусі світлового року від Магаварші. Від якої з них прилетів корабель Рашелі? Від Адіті?
— Ні, там з’являтися вони не ризикували. Найближчі зорі завжди під підозрою, тож Чужі можуть тримати під наглядом їхні дром-зони. Корабель летів через Дзету Девакі — це майже вдвічі далі, зате безпечніше. Його місія відрізнялася від усіх попередніх: на планету мала висадитися розвідувальна ґрупа для встановлення контакту з Опором. Про наше існування вони знали вже багато років і розраховували вийти на нас через трьох людей, зокрема через професора Аґатіяра. Зрозуміло, якби на місці Рашелі був досвідчений розвідник, він діяв би значно обачніше і зумів би зв’язатися з нами, не привертаючи уваги Чужих.
- Предыдущая
- 13/44
- Следующая
