Подарунок для Аяти - Марковская Алла Анатольевна - Страница 11

• Предыдущая
• 11/17
• Следующая

Староста не мала підстав сумніватися у розповіді Кіту. Адже видно, які страшні рубці на юних тілах, такі тільки кігті залишають, великі кігті і ікла.

Кіту тільки у поселенні роздивилась смертельні рани на тілах хлопчаків і відчула, як під теплим хутряним одягом мороз пішов по шкірі. З острахом і дивним дитячим жахом вона подивилась на Гела.

Дівчата з розвідницького загону меолі самі занесли свою повелительку до будинку старости. Аята почувалася ніби зрадниця чи симулянтка. Гел був поряд і пильнував ii, аби вона не наробила дурниць. Та коли Кіту вигнала всіх з кімнати, де залишили Аяту, а Гел залишився з володаркою Іноти сам на сам, володарка зірвалася з ліжка і, шкутильгаючи, почала бігати з кутка в куток, наче дика кішка, не в силах опанувати своi емоціi. Гел, навпаки, сів.

— Чому ти привіз мене сюди? — запитала вона, зупинившись біля нього і вперши руки у боки.

— Зачекаємо тут на розвідника від твого ворога, — відповів він.

— Якого ворога?

— Того, який підіслав вбивць.

— І хто він?

— Ще не впевнений… Мені потрібні підтвердження, а вони будуть, коли твій ворог почне метушитись.

— А де моя донька?

— Знайдемо ворога, знайдемо і ii, - Гел відповідав iй рівним голосом, як автомат.

Аята втомлено сіла поруч з Гелом:

— Я не витримаю. Вона може загинути. У тебе що, зовсім нема почуттів? Хоч би співчуття… Та що я хочу від звіра…

Він промовчав.

Староста зазирнула у двері кімнати, побачила, що меолі сидить на ліжку поряд з дивним юнаком, котрий усупереч традиціям і законам цієi планети приiхав верхи і з непокритою головою. Зайшла до кімнати і щільно закрила двері:

— Я хотіла оглянути ваші рани, повелителько.

Аята запропонувала iй сісти у власній хаті, декілька секунд помовчала, староста вся витягнулась, чекаючи, поки меолі заговорить. Меолі заговорила:

— Я хочу, аби те що ви зараз бачите, залишалось таємницею, — Староста ледь не підскочила, не розуміючи, що вона такого бачить: дивного юнака у кімнаті поряд з меолі чи що? Аята посміхнулась: — Крім мого загону, крім вас, мене і мого віора, ніхто не повинен знати, що поранення, які я отримала під час нападу вбивці, не смертельні.

Староста спробувала зрозуміти те прохання, закивала головою, та була розчарована. Вона не розуміла, навіщо те мовчання, і не ризикнула запитувати, лише пообіцяла тримати язика за зубами.

Гуркіт за дверима, крик Кіту:

— Даян!!?

І дзвінкий дівочий голос:

— Що з нею??! — Аята підвелась, та до дверей підійти не встигла. Вони відчинились і у кімнату вбігла висока, струнка, смаглява дівчина з синіми очима і чорним волоссям, заплетеним по звичаям Іноти у дві коси. Приталений військовий кожушок незастебнутий, а плащ вона кинула на порозі: — Мама!

Аята знову сіла. Їi старша донька впала на коліна, обійняла материнські ноги:

— Ти жива…

— Чому? Чому ти покинути місто? Я ж наказала, — шепотіла Аята і гладила доньку по голові.

— Я злякалась, сказали, що ти загинула. Ти знайшла Іол? Мама…

Гел встав, кивнув старості на двері, вийшов слідом і зачинив кімнату, залишаючи матір і доньку на самоті.

Я лягла у глибокий сніг поряд з воротами. Прослідкувала за тим, як старша донька меолі пролетіла мимо, навіть не зупинившись біля воріт. Ворота за нею зачинили. Знову тиша. Вечірні сутінки сині, синій сніг, синє глибоке безхмарне небо у різнокольорових стрічках силових і гравітаційних течій, з краплинками сяючих зірок. Перебравшись на дах будинку, я пробралась майже до будинку старости, там вікна позакривали віконницями. З комина йшов дим, у будинку, напевне, тепло, і чимось годують… А в мене з пащеки пара йде, тут холодно і довге густе хутро, здається, вже не рятує.

Простора світла кімната з білими стінами. На стінах полиці з книжками, вазочками, статуетками, попільничками, багато світлин, не тільки сімейні, а й пейзажі різних планет, міста, рівнини, гори, старовинні і сучасні храми. Чоловік старости перед тим як усамітнитися на Іноті, облітав пів всесвіту.

Староста стояла біля столу на кухні і різала для салату якийсь овоч неiстівного синього кольору, ii доньки накривали на стіл у кімнаті. Кіту стомлено сіла на ослінчику і вивільнила ноги з високих хутряних чобіт. Їi помічниця зі смішними яскраво-червоними тонкими кісками, кирпатим веселим обличчям і холодними очима кинула кожух і плащ на велику скриню при вході і сіла за стіл. Потроху тягала з тарілки жовті мариновані овочі і з насолодою хрумкотіла ними.

Біля стіни стояв клавішний інструмент, на ньому давно ніхто не грав, та роками обережно протирали від пилюки. Гел попросив дозволу, староста кивнула головою і він сів за той інструмент. Кіту здивовано подивилась на нього:

— Блазнюєш? Чи дійсно вмієш?

— Що таке віор? — запитав Гел у воєначальниці Кіту.

— Блазень, який супроводжує повелительку і розважає ii. Не в постелі. Такі іноді траплялись при прабабцях Аяти. Віорами завжди були розумники, які уміли співати, танцювати, жартувати, вони мали право порушувати закони, бо вважалися не сповна розуму, ніби веселі діти, улюбленці. — Кіту помітила що калтокієць здивований, перепитала. — Ти не знав?

Гел кахикнув, розвернувся до інструменту, відкрив блискучу кришку і криво посміхнувся:

— Блазень… це ще смішніше, ніж наложник… — і заграв перші акорди. Інструмент давно не налаштовувався, та мелодія була проста і дуже гарна.

Староста з великою тацею тарілок, наповнених iжею, зайшла до кімнати меолі і вийшла уже без таці. Зупинились, заслухалась, сентиментально витерла сльозу долонею і прошепотіла: — Це остання мелодія, яку грав мій чоловік на цьому інструменті. Дякую, хлопчику. А тепер сідайте до столу, я вас почастую.

І звернулась до Кіту:

— Йому ж дозволено iсти з жінками за одним столом? Тим більше, не в місті, а тут, у нас?

Кіту, погоджуючись, кивнула головою. Староста поставила на стіл пляшку з прозорою рідиною. Помічниця воєначальниці облизнулась, як кішка. Староста розлила по глиняних чашках самогон, його тут гнали з цукрових овочів. Овочі вирощували на городах за містом, на землі, яку завезли за чималенькі гроші ще коли побудували поселення. Напевне чоловік старости у своiх подорожах не тільки наукою займався, а й скарби шукав… Самогон виявився сильним, староста налила по другій чарці і запропонувала кашу зі шкварками. Поселенці тримали невеликих теплокровних ящерів, літом випасали iх на пасовиськах, де росла жорстка синя трава, а взимку годували тією ж травою, тільки висушеною і заготовленою. Пічки палили тим же. Смачнюча каша після подорожі, буревію, потрясінь і холоду, та ще й під самогон…

До великоi кімнати зайшла принцеса Даян, сіла за стіл:

— Мама спить. Мені налийте.

— Ні, - твердо відповіла Кіту, — твоя мати мене вб'є.

— Я вже доросла. Наступного року на Калтокійю полечу.

— От там і будеш пити, аби я не бачила. Краще iж.

Даян насуплено підтягнула до себе тарілку з кашею. Їi очі пильно і вороже дивились на Гела. Гел налив дві чарки і пішов з ними до меолі.

Аята прикидалась ніби спить. Гел запитав:

— Випити хочеш?

Вона сіла на ліжку, загорнувшись у ковдру:

— Хочу.

— Тоді тримай, а потім я гляну, як гояться твоi рани і зроблю тобі перев'язку.

— Чому ти? Тут староста — хороший лікар, — відповіла Аята, випила, скривилась. Гел протягнув iй маринований овоч закусити.

— Я умію загоювати рани, — пояснив Гел.

— Я бачила твою спину, щось вона не дуже загоiлась, — шпикнула Аята.

Коли Даян тихенько увійшла до кімнати матері, Аята вже спала, а ii віор сидів біля ліжка на підлозі, загорнувшись у ковдру. Юна принцеса звикла бачити у чоловіках тільки річ, тому iй було не важко ніби не помічати його. Вона швиденько роздягнулась і лягла спати поряд з матір'ю, як та і наказувала.

Ніч була безкінечна, холодна і темна, як безнадія. Під ранок я навіть заснула на даху. Та тихі кроки по скрипучому снігу розбудили мене, я підвела голову, побачила хлопця, худорлявого, довгого, у білій шапочці і білому комбінезоні космічного спецназівця. Цікавих розвідників використовує ворог Аяти. Лице людини, а замість рук — лапи з кігтями. Я тихенько підвелась, як кішка на полюванні, і стрибнула на ту білу тінь. Реакція у цього перевертня виявилася кращою, ніж у двох попередніх невдах, він перевтілювався швидко і на ходу, от тільки одяг йому заважав, тому бідолаха скидав його мені під лапи. Я більша і рухаюсь швидше, наздогнала втікача і звалила з ніг. Трусонула, вдаривши потилицею об плаский дах. Якась жінка закричала, побачивши мене. Зараз позбігаються, почнеться волання, стрілянина, паніка. Вхопивши спійманого і оглушеного «язика» як кошеня за шкірку, я вирішила покинути місто і влаштувати допит малого перевертня у безлюдному місці.

• Предыдущая
• 11/17
• Следующая