Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр - Страница 74
- Предыдущая
- 74/118
- Следующая
Лікарка кивнула, і залом знову прокотився не дуже гучний, проте вже відвертий сміх.
— А ще зуби чистити і вітаміни пхриймати, — прохрипів за спиною Віктор. — І регулярно калорійно харчуватися!..
Почулося рипіння крісел. Актори й співробітники підводилися, наостанок змірюючи маленьку лікарку насмішкуватими недобрими поглядами.
Проте і це ще не був кінець зібрання. Профорг, подякувавши лікарці, знову дістав з-під пахви список колективу й попросив залишитися в залі близько десятка чоловік. Серед названих Ігор почув і своє прізвище. Віктор підвівся і, спершись на переднє крісло, хрипко шепнув йому з-за спини:
— Я чекатиму в хр-римерці…
Після того, як зала майже спорожніла, оголошені актори підтяглись у перші ряди, й режисер Метелецький, вийшовши наперед, обвів їх своїм гострим поглядом крізь окуляри.
Метелецький був добрим режисером, одним з кращих у їхньому місті. Якщо взагалі не найкращим. Він ставив багато і плідно, його спектаклі часом здобували нагороди на конкурсах і оглядах, та й у начальства він теж мав добру репутацію. Він умів дошукуватись компромісу, цей режисер Метелецький, і цим своїм вмінням трохи навіть пишався.
— Шановні!.. — Метелецький саме так і звертався до всіх людей: і до акторів, і до керівництва, і до випадкових зустрічних. — Шановні! Ми з вами маємо нове, надзвичайно цікаве творче завдання. І я сподіваюсь, ми з цим завданням впораємося… впораємося з гідністю, отримавши насолоду від нашої творчої праці. А також, я не сумніваюсь у цьому, ми з вами зуміємо принести відповідну насолоду нашим майбутнім глядачам!
За цими словами режисер зняв окуляри й протер їх краєчком трикотажного светра невизначеного кольору. Ця пауза означала: ви все-таки мусите вислухати те, що я вам скажу.
Врешті погляди акторів таки скупчились на постаті режисера і нерозбірливий гамір трохи вщух. Іще зовсім молода актриса, цьогорічна випускниця театрального технікуму, навіть не втрималася і запитала, ніяковіючи:
— То що ми ставитимемо? Вибачте?
Метелецький підніс окуляри до обличчя, проте не насадив їх на носа, а затримав перед собою і, мружачись, придивлявся до якості відчищення скелець. Мовчання в залі зробилось майже цілковитим, тільки хтось один на протилежному від Ігоря краю другого ряду все ще бубонів собі щось.
— Так, резонне питання! — Метелецький нарешті повернув окуляри на верхню частину обличчя. — Але є декілька «але»…
Бубоніння трохи втихло.
Вслухавшись у мовчання акторів, режисер задоволено продовжив:
— Утім, про це — пізніш. А зараз я просто маю повідомити вам, що ми з вами працюватимемо над п'єсою древнього грецького драматурга Софоклеса «Цар Едіп».
Отут уже нарешті запанувала повна мовчанка. Дехто з акторів перезирнувся, інші здивовано витріщились на режисера. Молода актриса аж піднеслася зі свого місця й так, напівпідвівшись, приголомшено запитала:
— А як?.. А коли… коли ви роздасте нам тексти ролей?
— Отут і полягає непроста, сказати б, суть нашого завдання, — з легенькою, трішки ніби ніяковою усмішкою режисер Метелецький тягнув фразу, ніяк не зважуючись її завершити. — Річ у тім, що ми з вами працюватимемо… працюватимемо над постановкою… без тексту!
Ігореві здалося, ніби режисер навіть трохи зніяковів. Хоча ні, це просто неможливо. Режисер не може ніяковіти, особливо Метелецький. Ось він і справді опанував себе й продовжив:
— Ви ж знаєте, наше місто на карантині у зв'язку з епідемією. Це по-перше. А по-друге, згідно з вказівками Ідеологічного Управління, твори давніх епох вилучені з усіх без винятку бібліотек. Отож…
Напружена тиша в залі не спадала.
— Отож ми з вами працюватимемо над спектаклем, базуючись, так би мовити… на інформації, яку ми маємо про п'єсу. Адже ви напевно знаєте цей твір? Хіба ні? Ні?
Питання впало у порожнечу тиші й ніби аж іще більше поглибило її. Ігор озирнувся на колег — більшість із них опустила очі й замислено роздивлялася щось на підлозі. Проте режисера Метелецького навіть це не дуже стурбувало.
— На щастя, шановні, у нас є Семен Маркович! — переможно повідомив він усім присутнім.
Семен Маркович Кушнір був найстаршим і найстарішим актором театру. Вже кілька разів його збиралися відпроваджувати на пенсію, проте увесь час поставало питання, ким же його замінити. Оскільки гідної кандидатури все не знаходилось, Семен Маркович, крекчучи, й далі працював, виходячи на сцену майже щовечора і втілюючи в життя образи добрих керівників у виробничих драмах, якими і славився їхній Державний театр Зарічного району. Якось під час післяпрем'єрного застілля Семен Маркович, вийшовши з Ігорем покурити на господарчому дворі, закашлявся після міцної затяжки і, втерши сльозу, що набігла на око, пробурмотів, вдивляючись у сірий морок: «А я ж мав короля Ліра грати…» Ігореві тоді дуже кортіло запитати, що ж це за роль така — король Лір, та він стримався: ніяково було лізти старому в душу. Тож він тільки мовчки кивнув. Але в пам'яті залишилась понуро схилена масивна голова старого актора з русявим, ще доволі густим волоссям.
Згадавши про це, Ігор зауважив, що самого Семена Марковича в залі немає. Роззирнувся, витягаючи шию, — ні, таки справді нема. І, ніби зрозумівши його погляд, режисер Метелецький пояснив:
— Семен Маркович зараз у медпункті. Він отримав, так би мовити, виробничу травму. Йому швидко нададуть потрібну допомогу, і він приєднається до нас.
Саме після цих слів Метелецького у дверях з'явився Семен Маркович. Ігор першим помітив його, бо так і сидів далі впівоберта. У старого була забинтована голова й уся верхня половина обличчя густо замащена йодом — чоло, перенісся, над і під очима. Притримуючись рукою за спинки крайніх крісел у рядах, Кушнір повільно йшов до сцени, високо задерши голову: біла пов'язка налазила йому на очі. Тепер уже не тільки Ігор, а й усі в залі повернули голови назустріч старому. А він, повільно дотупцявши до першого ряду, підійшов і став поруч із Метелецьким, при цьому роззираючись із-під пов'язки у бік колег водночас зверхньо і якось аж ніби трохи винувато.
Режисер знову зняв свої окуляри, подивився на старого актора згори вниз і продовжив:
— Розумієте, шановні, наш Семен Маркович здобував свою освіту в ті далекі часи, хе-хе… коли цей твір, я маю на увазі «Цар Едіп», іще вивчався в курсі театрального технікуму…
— Взагалі-то я закінчив театральний інститут… — неголосно, швидше собі під ніс, ніж на публіку, промурмотів Семен Маркович.
— Семене Марковичу, шановний! Ну яке це тепер має значення? — Метелецький повернув окуляри на належне їм місце й аж розвів руками в запалі. — Ми всі, тут присутні, маємо відповідну закінчену театральну освіту. І ми тут усі професіонали й однодумці. Тому будьте такі ласкаві, розкажіть нам коротко зміст цієї п'єси, її, так би мовити, генеральну фабулу. Адже ви це все пам'ятаєте, я не сумніваюся!
— Не так воно просто… — Кушнір говорив зовсім тихо, видно було, що він не дуже добре почувається. — П'єса ця справді дуже відома… була свого часу. Але я в ній не грав, тому навряд чи з мене буде велика користь. Ролей я не знаю, а генеральна, як то ви сказали, фабула, вона там досить проста…
— Ну так тим краще! Семене Марковичу, — режисер аж запроменився дещо нещирою приязню. Він розставив руки назустріч старому акторові, ніби хотів стиснути його в обіймах. — Якщо вона така проста, то нам не буде складно поставити її на сцені. Колектив у нас молодий, здоровий, нам ще й не такі завдання по плечу! Розповідайте, шановний, розповідайте!
— Отож… — Було помітно, що Семен Маркович напружує пам'ять, пригадуючи щось давно і надійно забуте. — Отож… там є… Едіп, ясна річ, Едіп. А ще там є той пророк, точніш оракул, його звати… звати його — а! Тересій. Чи, може, Тіресій… Точно — Тіресій! Потім там ще фігурують… Як же ж їх?.. — Старий почухав голову під пов'язкою, котра знову збилася набакир.
— Може, Семене Марковичу, може, ви нам спершу розповісте, так би мовити, сюжет п'єси, перебіг дії? А вже потім пригадаєте всіх дійових осіб? — режисера відверто дратувала манера викладу, що її обрав Кушнір.
- Предыдущая
- 74/118
- Следующая
