Выбери любимый жанр

Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр - Страница 65


Изменить размер шрифта:

65

Вигрібаючи повторно вже пройдений шлях, він завважив, що вздовж берега летять галопом двоє гриднів, показуючи в його бік гарапниками. А біля пристані на Подолі його чекало вже не двоє, а четверо з такими набундючено-серйозними фізіономіями, що одразу ставало зрозуміло: таки справді щось сталося.

Йому не дали ні розвантажити човна, ані зайти додому. Біля човна лишилося на варті двоє з чотирьох вершників (потім, повернувшись, Кирюха не дорахується двох шкіряних курток, але тоді це вже не матиме жодного значення). Йому підвели осідланого й загнузданого коня та в супроводі двох гриднів наказали їхати на ближній пагорб, де в напнутому шатрі засідали Кнєзь із Азар’яном.

Кнєзь, заваживши Кирюху, коли той увійшов до шатра, напустив на обличчя посмішку. Азар’ян, навпаки, ненависно зблиснув очима.

— Заходь, Кирюхо, будь гостем, хоч і не з веселої причини. — Кнєзь прибрав із обличчя усмішку й показав на шкіряну подушку поруч зі своїм кріслом.

Кирюха присів, підібгавши коліна.

— Дєвочка твоя… ето… — Кнєзь затинався, добираючи слова. Його очі бігали то під лоба, то ліворуч-праворуч.

— Корочє!.. — Перебив володаря Азар’ян, рішуче зціпивши зуби. — Корочє. Пішла твоя Янка пару днєй назад купаться там, више, на Ріку. І шось її там з’їло. Ти не повіриш!.. — старший над десятниками раптом затарабанив скоромовкою.

Приголомшений Кирюха тільки постеріг, як він, на відміну від Кнєзя, впер свої очі в одну точку десь під стелею і не відводив їх, доки не випалив усієї фрази до кінця.

— Так її, понімаєш, поїло, ну просто як ножем порізало. Ти не представляєш, Кирюха! Ніби ножем порізало. Такі зуби гострі! Ну, ми тебе не дожидались. На тіло страшно подивитися було. Похоронили ми її. Там, де ото вона сидіть любила. Під горою, на поскотинці. Вот.

— Ти, Кирюха, ето, — Кнєзь і далі затинався. — Ти духом не падай. Бо ти нам нужен будеш у бліжайше врем’я. Будем шукать, шо ж то таке людей загризає біля Ріки… Ти слиш мене, Кирюш?..

Кирюха сидів заціпеніло, обхопивши руками коліно. Він розумів звернені до нього слова десь неначе в глибині голови, в глибині мозку, в глибині свідомості. Поверх них залягало нерозбірливе шамкотіння старої пророчиці з Канева. Ніби вві сні, він підвівся й непевним кроком вийшов із шатра.

У вухах гупало: «Янки нема-Янки нема-Янкинема-Янкинемаянкинемаянкинема…» Кирюха схаменувся, лише дійшовши до головної площі. Перейшов у бік пристані, витягнув із човна кальян, високий, скляний, міддю окутий, і, ні слова не сказавши гридням, які човен сторожували, узявши кальян під пахву, він попрямував додому.

* * *

Очамимря все йшла нічним берегом, вдихаючи запах диму, який із ледь відчутного, розлитого в повітрі перетворився вже на сильний окремий струмінь. Десь попереду, зовсім близько, було й джерело цього диму. І справді — із-за кущів вона побачила сніп червонястого світла.

Вона ще ніколи не бачила вогню, а тому й не боялася. Точніше — боялася не більше, ніж інших їй не відомих речей. Так, трохи остерігалася. Тож, уповільнивши ходу, вона почала скрадатися поза кущами, щоб якнайближче підібратися непоміченою. Ось уже можна було розгледіти двох тих дивних двоногих істот, які присіли край вогнища, підкидаючи в багаття шматки деревини, короткі, тупі, не схожі на ті гостряки, якими їй штрикали назустріч двоногі вище за течією. Дві довгоногі й довгошиї істоти, точнісінько такі, як її остання пожива, стояли, припнуті до невисокого похилого дерева. Саме вони, мабуть почувши Очамимрю, занепокоїлися, затупотіли по землі копитами, відриваючись від припони, аж один із двоногих підвівся й гукнув щось коротко та загрозливо. Очамимря зачаїлася.

Спливло трохи часу, біле нічне світило в небі вибилося майже до свого зеніту, прориваючись крізь нерясне шмаття хмар. Двоногі сиділи біля багаття, перемовляючись усе рідше, млявіше. Потім один щось промовив до іншого, не почувши відповіді, повільно підвівся й пішов у бік, де засіла ящірка, на ходу розстібаючи свій рипучий шкіряний панцир-одяг десь у паху.

Очамимря завдала удару саме тоді, коли двоногий його найменше сподівався, розслабившись у блаженстві випорожнення. Він не встиг ні зойкнути, ні скрикнути. Стояв обличчям до куща, тож ящірка, ухопивши його згори та ззаду за міцну коротку шию, лише коротко струснула тіло туди-сюди. Щось хрупнуло, і тіло безпорадно обм’якло, підгинаючи коліна. Очамимря поволокла здобич подалі від багаття й, тамуючи наростаючий голод, покинула в кущах. Потім повернулась і крок за кроком наблизилась до майже згаслого багаття, біля якого куняв другий із гриднів, опустивши голову на коліна. Потилиця в нього так безпорадно біліла з-під коміра шкірянки. Короткий влучний удар, струс, хрускіт хребців — і ящірка волокла через галявину вже друге мертве тіло.

Налякані коні, кілька разів ставши дибки біля дерева, до якого були припнуті, якимось дивом відірвали неміцно прив’язане повіддя й зі страшним іржанням рвонули в гущавину кущів. Очамимря їх не переслідувала. Вона розуміла, що ця здобич набагато швидша за неї, особливо на твердій суші, та й уже добутого мало вистачити, щоб наситися на день наступний. Тож, дотягнувши другий труп до того куща, у якому вже лежав упольований попередньо, вона взялася до їжі. Шкіряні куртки були доволі жорсткими, але, порозривавши їх, ящірка дісталася до того, чого бажала, — найсолодшого м’ясива з усіх, їй відомих. Наївшись, уклалася спати, за вже випрацьованою звичкою, недалеко від здобичі. Біле нічне світило хилилося на захід, а схід уже поступово наливався багрянцем світанку.

* * *

У граді запанувало якесь сум’яття. Городяни неохоче виходили до праці, на будівництві мосту більше було розмов, ніж роботи. Хтось нібито бачив Кирюху, який рано-вранці, блідий і змінений на виду, тримаючи під пахвою невідому сріблясто-скляну посудину, прямував додому, невидющими очима втупившись собі під ноги й бурмочучи щось на кшталт «янкинемаянкинема». Ще хтось чув, що в районі чи то Петрівки, чи Тарасашевченка смерди на світанку впіймали двох змилених, засідланих коней, які, вочевидь, належали гридням, що їх ото Азар’ян послав у верхів’я розвідати, що ж то таке страшне поїло рибалку Івашка з родиною. Кілька волфів ходило понад берегом, щось бурмочучи про якусь відплату неминучу й закочуючи очі під лоба. Навіть вічно відірвані мудриполітенівці на руїнах платформи, що вистромлялася з кручі, сиділи тихо, зрідка про щось перемовляючись. гридні й десятники теж не дуже вимахували гарапниками, для годиться час від часу лише покрикуючи на робочий люд. Десь одразу по обіді всім було дозволено розійтися по домівках, чого взагалі ніколи не траплялося: день літній, ще довгий, можна було б іще дамби кількадесят саженів насипати. Та ніхто не заперечував, усі слухняно зібралися й пішли в бік головної площі, дивуючися, що сьогодні й п’яничок-жлуктіїв не сікли показово біля монумента чоловікові довговолосому. Ніхто не кричав, не співав голосно. Ніхто ні до кого в гості не набивався, і в гори поскотинські молодь не подалася. Усі по домівках позачинялися, світла не запалюючи, і тихо розмовляли про незрозумілу загрозу, яка на град невідь-звідки насувалася. Чи ж Кнєзь із гриднями своїми здужає град відстояти? Одні казали, що неодмінно мусить здужати, що гридні Кнєзеві непереможні, відважні й сильні. Інші скептично кривилися, що, мовляв, гридні ті сильні тільки тоді, коли з коня гарапником якогось бідаку пішого шмагають, та й те воліють робити, коли по двоє-троє на одного. Але розмови такі вели тихо-тихесенько, аби вивідачі Кнєзеві чи й ті ж сусіди за стіною фанерною не почули та й не донесли Азар’янові чи пахолкам його. Борони нас усемогутній Фак і всеблагая Фака!..

Кирюха ж, зайшовши до будинку порожнього, не знаходив собі ні місця, ні спокою. Ні голоду не відчував він, ні втоми після переходу багатоденного. Без Янки пустка кімнати, яка ще зберігала легкий запах її терпкого тіла, була нестерпною, посилюючи біль тисячократно. Тож, залишивши кальян на вікні, фанерою забитому, вийшов він знову з будинку й безтямно пішов у бік гір поскотинських.

65
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело