Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр - Страница 104
- Предыдущая
- 104/118
- Следующая
Изменить размер шрифта:
104
Сон
На кухоньці маленькій, 3?2,
Мій приятель, людина незаможна,
Вигукує образливі слова
Про всіх, про кого можна і не можна.
І набакир збивається краватка,
ткана і давно уже не модна…
Неправда, в нього модний комірець,
І сам він — популярний літератор.
І навіть сам він править за взірець.
Його звуть Татом, а не Супостатом.
Неправда — це ще зовсім не брехня.
Неправда — це предмет купівлі й торгу.
Краватку він змінив ще того ж дня,
Широку й куцу — на вузьку і довгу.
Купив білетик «Спринту» навмання
І виграв «Жигулі», а може, й «Волгу»…
А може, й вогку гілочку верби
Він виграв на весняному базарі.
А може, він рідню свою любив…
— Пробачте, та про це ви вже казали.
— Пробачте, я про щось уже казав?
— Казав! казав! — здовкола загукали.
— Ще й молока з губів не облизав!
— Це в мене вуса так пообмерзали…
— Та то у нього піна на губах!
— Та він скажений! Кличте витинара!
Я втік. А роздратована юрба
Позаду розчаровано стогнала…
Сумнів
Гуляє по землі людина-функція.
Гуляє, але часу не марнує.
На підвіконні червоніє фуксія,
Ну, тобто квітка теж функціонує.
Функціонує сонце в небі синьому,
Функціонують трави і дерева.
Зупинишся у бігу непосильному
І думаєш: «А може, так і треба?..
Гребти до себе правдами й неправдами,
Як Олександр Іванович Корейко,
І хай в душі якісь високі прагнення
Цвірінькають, як в клітці канарейки,
З кілочка на кілочок перестрибують,
Все імітують сум, якісь боління…
А зрештою й вони крихти отримують.
Крихти, що звуться докори сумління».
Травнева балада
Травень, а так, понімаєте, холодно.
Так, понімаєте, все навпаки.
А за вікном починається поле,
І видно за полем село Бармаки.
В час, коли бідній душі одиноко,
А поруч дорога гурчить об’їзна,
Я плащ одягаю і йду на дорогу —
А може, полегшає, хто його зна…
Дорога так само, як я, неприкаяна,
Дорога мене обтікає, мов каменя,
Байдужа, хоч губи собі прокуси.
Дорога мене приведе до лікарні —
В дощі рожевіють її корпуси.
В мене тут зараз ніхто не вмирає,
Так що й сумління знеболено спить.
В мене тут є санітарочка Рая.
В Раї для мене знайдеться спирт[9].
Підем гуляти? Рая не проти.
Станем в садочку під деревце.
Віршів читати Рая не просить,
І дуже я вдячний Раї за це.
Рая сама говоритиме більше.
Каже: «Наравицця дуже мені
Амириканський писатель Селінжер.
Знаєш, — питає, — такого, чи ні?»
Я відповім. (Не те, що подумав.)
Пахне мовчання, як шоколад.
Голдена Колфілда постать сутула
Ген у вікні однієї з палат.
Я відчуваю — підходжу до краю,
Вже й бісенята стрибають в очах.
Я обніму санітарочку Раю
Прямо в холодних і мокрих кущах.
Далі вже слів не знаходиться в мові,
Тільки — що ми молоді і живі.
Буде як острів в зеленому морі
Плащ мій, простелений на траві.
Скоро вмирати я ще не збираюсь.
Я ще існую,
Бо я ще люблю
Милу мою санітарочку Раю
І мокру — під нею — вітчизну мою.
Але коли таки прийде по мене
Баба безноса з косою в руках,
Хай би росли такі темно-зелені,
Мокрі й холодні кущі в головах…
Тінь великого класика
Вул. Уїльяма-Шекспіра
На вулицю Уїльяма Шекспіра
Я дівчину недавно проводжав.
Був дощ — не дощ,
а просто мжичка сіра
І вулиця Уїльяма Шекспіра,
Яка існує в будь-якій з держав.
Я дівчину «під локоток» держав,
І ми ішли з кінотеатру «Космос»,
Який римується з диктатором Сомосою,
Якого нахиляли з Нікараґуа…
Я захопився…
Але ніч така була!..
І був індійський фільм «Любов і помста» —
Сам по собі прекрасний привід для знайомства.
Отож ми йшли по вулиці Шекспіра,
По вулиці Уїльяма Шекспіра…
Ні, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра.
Захоплено щось теревенив я,
Всміхалася супутниця моя, —
Її душа так пристрасно кипіла,
Бо не могла забути — й не забула
Сліпучу посмішку Ріші Капура.
(А всі наші вірші, товариші, —
Ніщо супроти усмішки Ріші…)
…Отож, ми йшли по вулиці Шекспіра.
По вулиці Уїльяма Шекспіра…
Так, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра.
На вулиці нікого не було.
Точніше,
не було нікого видно.
Ви скажете, що — ніч, і це не дивно,
А я скажу: отож-бо і воно…
Я відчував чийсь гострий-гострий погляд.
(А власник погляду десь мусив бути поряд.)
І погляд цей…
супутниці моїй…
Впивався… в спинку…
(Ні, не нижче — в спинку.)
Мені ж вертатись на автобусну зупинку…
вернуться
9
Спирт нашатирний NH4OH.
104
- Предыдущая
- 104/118
- Следующая
Перейти на страницу:
