Механічний апельсин - Берджесс Энтони - Страница 34
- Предыдущая
- 34/34
До речі, говорячи про музичність англійської прози, наші дослідники серед імен британських романістів (І. Во, А. Мердок, Д. Фаулз та ін.) ніколи не згадували про Е. Берджесса. Тим часом його проза — це твори композитора, записані словами,(Цікаво, що героєм першого роману Берджесса «Видіння зубчатого муру» (1949) був невдатний музикант.) Що ж стосується «Механічного апельсина» — то це справжня симфонія в трьох частинах, яким читач може дати означення аллегре, афектуозо, лакрімозо; кожна з них починається парафразою бетховенської П'ятої симфонії: «То що ж далі, га?» — доля мовби справді стукає в двері. Далі в кожній частині розвивається тема «механічного апельсина» — у різній тональності, наче зіграна різними інструментами. Ми вже не кажемо про опис звучання оркестру та імена композиторів.
Берджесс, вірний своїй натурі, не дає відповіді на поставлені запитання і навіть висловлює сумнів (фінал роману-симфонії), що краса здатна порятувати світ. Що ж тоді? Може, іронія? Нею справді просякнуті майже всі сторінки роману, аж до назв вулиць: Кінгслі-авеню, Еміс-авеню, Вілсон-вей… (Ангус Вілсон — англійський письменник, що вплинув на Берджесса, Кінгслі Еміс — теж письменник, добрий Берджессів друг, Вілсон — прізвище самого Берджесса…)
«1959 року, — пояснює Берджесс, — коли медики повідомили, що в мене пухлина мозку і що жити мені не більше року, я поклявся не помирати, поки не прочитаю «Лоліту» Набокова і біографію Джойса, написану Річардом Елманом. Перша мене дещо розчарувала, зате друга видалася справжнім одкровенням, катехізисом ірландських істин.
Я служив тоді у міністерстві колоній на Малайзії та Борнео. Але у своїх творах висловлював досить критичну точку зору, щоб не сказати антиколоніальну. На мої романи дивилися скоса. Монографії про звичаї місцевих племен — будь ласка! Але романи! Я мусив узяти псевдонім Берджесс. Справжнє моє ім'я Джон Ентоні Берджесс Вілсон… Словом, адміністрація намагалась мене позбутися… Хвороба — зручний привід для політичної розправи. Зацькований, я покинув Борнео. Ніхто не бажав мати справу з людиною, якій лишилося жити рік. Щоб забезпечити своїй удові майбутнє, я мусив понаписувати тисячі сторінок. Та незабаром моя дружина померла, а я ось уже тридцять років живу, одружившись удруге. Що стосується п'яти з половиною романів, написаних в очікуванні близького кінця, то всі вони розійшлися по три тисячі примірників кожен. Невдовзі літературні кола Британії почали їх приймати як «щомісячну книгу Берджесса».
Олександр Буценко
- Предыдущая
- 34/34
