Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. - Страница 33

• Предыдущая
• 33/189
• Следующая

— Наканєц-та, — повторив мій спокусник, і на його обличчі з'явилася блаженна посмішка, а я відчула, як на моє коліно скрапує щось вологе.

Коли я вийшла з Юриного під'їзду, була 19.15. Це була найкоротша з усіх відомих мені спроб зґвалтування.

Додому я повернулася пізно, і Берто зробив вигляд, що не помітив мого приходу. У нього завжди був ображений вираз обличчя, коли я пізно поверталася. Очевидно, щоб продемонструвати, як він переживає, аби я не «потрапити до погані руки». У кімнаті Рафаелли вже не світилося. Не зауваживши жодних слідів перебування в нас гостей, я побажала Берто «на добраніч» і пішла спати.

Засинаючи, я почула, як господар помешкання робить звук телевізора голоснішим і нервово перемикає з каналу на канал. Судячи з кількості порожніх пляшок на підлозі, він ще не скоро запорпається в брудну білизну свого двоспального ліжка. «Цікаво, що саме його так рознервувало», — подумала я і заснула. Досі Берто майже ніколи не напивався без причини.

Прокинулася я від сильного запаху алкоголю. Подивившись у позбавлене штор вікно моєї кімнати, я пересвідчилася, що на нашій частині земної кулі все ще панує глибока ніч. Над моїм ліжком мовчки стояв Берто.

— Розумієш, я тобі давно казати: жодна жінка я не торкатися пальцем, поки вона сама не прийти, розумієш? Ти прийти сама. З'явитися, як подарунок доля, як падаючий в долоня зоря. Ти нічого мені не казати, але я знати, що ти просто не наважуватися підійти і казати: «Берто, я тут, візьми мене». Але я все знати, розумієш, є чоловік, що вгадувати найпотаємніший бажання жінка. Ти не наважуватися підійти, тому я прийти до тебе, щоб казати: «Візьми мене, візьми мене, я тобі належати. Відтоді, як ти з'явитися під цей дах. Я знати, ти колись так само і зникнути, як з'явитися. Але те, що ти тут, поруч, розумієш, зовсім поруч, робити мене найщасливіший чоловік. Розумієш, на світі є стільки жінка, тисяча, мільйон, мільярд вродлива жінка, але все це нічого не означати, бо тільки в одна з них можна закохатися по-справжньому. І тому я зараз прийти до тебе». — Від хвилювання язик йому заплітався. Він присунувся ближче. Мною оволоділа дивна апатія, навіть стало цікаво, що він робитиме далі. Подібне відчуття було в мене вже сьогодні з Юрою. Цікаво, всі жінки себе так почувають, коли їх намагаються зґвалтувати, чи просто зі мною щось негаразд? Чому я не кричу, не боронюся? Адже я перебуваю в державі, де закон суворо карає за таке, і мене при цьому навіть не позбавлять студентської візи. Навпаки, примусять Берто виплатити компенсацію, на яку мені вдасться винайняти нормальну квартиру або поїхати додому чи у відпустку. Я можу звернутися до італійського консульства із заявою, щоб Берто позбавили німецького громадянства, або до українського, щоб йому заборонили в'їзд до України. Можливо, потім мене навіть покажуть по телебаченню, у якомусь із ток-шоу, де підстаркувата телеведуча демонструватиме обуреному глядацькому залу п'ятеро дівчат мого віку, над якими брутально познущалися німецькі, італійські чи французькі збоченці, закликати до масових протестів проти занадто ліберального законодавства у справах зґвалтування, вимагати за це довічного ув'язнення, відновлення смертної кари, кастрації. Глядачі із залу братимуть слово, погоджуватимуться із ведучою або вступатимуть із нею в дискусії, питатимуть думку зґвалтованих. Ми, шморгаючи носами, невиразно розповідатимемо щось жалісливе й зворушливе. Домогосподарки співчутливо плакатимуть, витираючи сльози кутиком фартуха, самотні збоченці мирно дрочитимуть на диванах перед своїми телеекранами. Смертну кару так і не введуть, громадянства Берто не позбавлять, сума виплаченої компенсації буде вдвічі зменшена у зв’язку з безробіттям підсудного, йому дадуть два, максимум три роки, а мене потовчуть десь у темному кутку якісь італійські майстри гри в преферанс. А, може, і не потовчуть. Прищемити чи не прищемити йому яйця? Здається, пізно.

— Не бійся, я не робити тобі нічого поганий. Розумієш, я навчити тебе кохання, справжній кохання. Я кохатися з жінка, коли мені 7 роки. Я — дуже хороший коханець. Я — дуже палкий, дуже ніжний, дуже терплячий. Тобі добре, дуже добре. Я кохати тебе цілий ніч, подарувати багато насолода, оргазми, я кохати тебе цілий ніч, кожний ніч, я кохати тебе завжди…

— Берто, не кінчай в мене, ти ж без презерватива.

Але навіть це застереження, здається, надійшло запізно, судячи з виразу його обличчя, по якому розпливлася дурнувато-блаженна посмішка. У кімнаті посилився дух алкоголю, до нього додався ще запах сперми, Берто востаннє здригнувся, вислизнув із мене і зробив глибокий видих. Руки його нарешті припинили місити мої груди, наче кавалок тіста.

Коли він вийшов із кімнати, я відсунулася від мокрої плями на простирадлі. Не вмикаючи світла, намацала ковдру, що сповзла на підлогу, загорнулася в неї і досить швидко знову заснула.

Пізніше, коли минуло кілька місяців після тієї ночі і я вже не жила у квартирі Роберто Арґентіно, я зловила себе на думці, що більше не ображаюся на Берто. Я згадала, як ми з ним ходили в ресторан. Одного вечора, коли я повернулася додому, він уже стояв біля вхідних дверей, вбраний у білий костюм дорогого і хорошого крою, нічого не пояснюючи, тільки з підганяючим і нетерплячим: «Пронто, сеньйоріта, пронто, пронто», примусив мене залишити речі. Пильним оком оглянув моє вбрання, залишився незадоволеним, відкрив шафу у своїй кімнаті, витяг одну з вечірніх суконь, які колись, очевидно, належали його дружині, приклав її до мене і повісив назад до шафи. Сабіна була значно нижчою і суттєво повнішою, тож сукня мені не підійшла. Берто щось пробурмотів собі під ніс італійською, потім зачинив дверцята шафи, взяв мене за руку, і ми пішли. Дорогою зайшли до його друга Маріо, який тримав на нашій вулиці невеличкий цигарковий кіоск Маріо теж був у білому костюмі, і вони разом із усміхненою дружиною вже чекали на нас. Вечірня сукня дружини Маріо була чорна, із нашитим блискучим люрексом, на ногах — лаковані мешти на високих «шпильках», укладена у перукарні за допомогою великої кількості лаку зачіска з «начосом», густо нафарбовані вії, підведені чорним повіки і яскраво червоні нігті та губи. Я зрозуміла, чому Берто так незадоволено оглянув мої старенькі джинси, босоніжки і футболку. Ми пішли у «справжній» італійський ресторан, німців серед клієнтів майже не було, звучала італійська музика. Був вечір п’ятниці, і настрій у всіх був передсвятковий. Я не брала участі у складанні замовлення, але кількості принесеної їжі і напоїв вистачило б на міні-весілля.

Ми довго сиділи того вечора в ресторані, їли, пили і танцювали, Берто з друзями часто піднімали келихи, говорячи тости італійською, і при цьому хитро підморгували одне одному, дивлячись у мій бік, я ввічливо посміхалася, не розуміючи, про що йдеться. Як пояснив мені потім Берто, жінка, яку чоловік приводить із собою у компанію своїх найближчих друзів, вважається, за італійськими звичаями, його нареченою. От так просто, без зайвих розмов і відома самої нареченої.

Потім ми поверталися додому, намагалися розгледіти зорі на баденському небі, але це було нелегко через велику кількість ліхтарів на вулицях, а можливо, завинили надто міцні напої під час вечері, Берто розповідав мені про своє дитинство, життя у великому будинку на хуторі, якого зараз уже немає, залишилися самі руїни, про рано померлу маму і батька, який сам виховував восьмеро дітей, про численні намагання втекти до Німеччини, пошуки хоч якоїсь роботи, про довгі вагання, коли вони з Сабіною вирішили одружитися. «Розумієш, одна справа, якби мені треба тільки німецький паспорт, але я її любити. А любити і паспорт разом — це нечесно». Про те, які вони були щасливі разом, коли Берто відкрив антикварний магазин, почав заробляти достатньо грошей, у них все було, «але ти ж знаєш, німкені завжди мало», потім дружина вирішила теж піти на роботу, «ти ж знаєш, вони всі тут феміністки», стала мало бувати вдома, Берто збанкрутував і пішов працювати водієм-дальнобійником, їхня сім'я почала розвалюватися. «Розумієш, мені потрібна дружина, щоб я прийти, а вона — вдома, чекати, готувати їсти. А вона цілими днями на робота, дитина сама. Мені не треба така дружина. Я поставити їй ультиматум, вона — піти. Ти ж знаєш, вони всі тут феміністки. Маріо мати італійська дружина, вона — інший. І ти інший. Хочеш бути моя дружина?»

• Предыдущая
• 33/189
• Следующая