Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї - Москалець Костянтин - Страница 31

• Предыдущая
• 31/59
• Следующая

— Сам ти Рабинович! — валував Бамбула. — А що скажуть мої сусіди?

— Ох-ох-ох! Відколи це ми почали перейматися думкою сусідів? їм не звикати. Вони вже гасили твою майстерню.

— То тепер нехай гасять мою хату?!

— Хата лишиться цілою. Ми відступимо на п'ять метрів, — Костик озирнувся на хату і сторопів.

— Бамбула, ще секунда, і я повірю, що ти пророк. Подивись на стіл під яблунями, скоро, — прошепотів Костик.

Бамбула люто озирнувся — і обм'як.

На столі під яблунями народжувалося диво безумної поляни, про яку він півночі марив у Костика на дачі. Там уже стояли шинки і ковбаси, печені курчата, варені яйця, сир і масло. Галя намащувала запашні скибки свіжого білого хліба паштетом, Аліна мила огірки й помідори, посеред столу струнко стояли дві прямокутні фляшки чудесної горілки.

— То ти кажеш, ліс може загорітися? — чомусь пошепки перепитав Бамбула.

— Так, старий, краще не ризикувати, — прошепотів Костик.

Вони одночасно ковтнули слину, бо вже два дні перебивалися одним пивом і крекерами, а сьогодні взагалі ще не мали ріски у роті.

— Хлопці, ходіть, будемо снідати! — привітно погукали Галя з Аліною.

Усі посідали за столом і чемно привітали одне одного зі святом. Бамбула поналивав чарки. Тут було так зелено і прохолодно, так легко дихалося напоєним пахощами літнього саду повітрям, так радісно посміхався Чорник, передчуваючи небувале обжерство, що вже ніхто не хотів до лісу, а полювання на німфеток після другої чарки здалося нудною і обтяжливою справою. Режисер Андрій поснідав першим і почав знімати бенкет. Славко розповідав прикольні історії з заробітчанського життя художників і всі качалися від реготу. Костик з Мар'яном з'ясовували хронологію життя і творчості Ґюнтера Юккера. Вони обоє шанували цього, не менш велетенського, ніж Бамбула, дивакуватого німця, котрий не вмів тримати пензля, але створював ажурні композиції за допомогою молотка і мільйонів цвяхів. Мар'ян подарував Костикові буклет зі своєї недавньої виставки у галереї сучасного мистецтва «Ґ'АРТ». У передмові до буклета, написаній ще заумнішою мовою, ніж Костикові рецензії, говорилося, що Мар'ян Олексик є деміфологізатором і міфотворцем одночасно, а одна з його найголовніших тем — Всесвіт у системі архетипів. «Кодовий сенс первісних ідеограм з їх магічною функцією і комунікативною позачасовістю заохотив до концепт-парафраз. Відчитану праінформацію художник втілив у сучасні «орнаментальні структури», задіявши до цього відверто поп-артівську методологію малярства. Нове пластичне середовище огорнуло архетипічні видіння аурою недомовленості… Мар'ян Олексяк нагадував собою еколога, який фанатично рятував зелене покривало землі від техніцистичних відходів. «Збиранки» (ще одне авторське означення) враз опинялися в майстерні, а у відповідний момент «впиналися» у полотно (картон, дерево, оргаліт), стаючи набутком новоствореної енергетичної діяльності. Цей образно-формальний прийом узгіднювався з вірою митця у метатрансформацію. «Нічого не робиш просто так, ніщо не зникає просто так», — вважає Олексяк. Дотик рук став для нього найвірнішим способом опанувати механікою медитації, через яку реалізується ідея переходу однієї енергетичної маси в іншу. Осмисленість шляху побудови колажної структури у відповідний момент поступається імпровізаційному чуттю, що спричиняє непередбачуваність результату. Традиційна несуча основа твору покривається добіркою «нетрадиційних матеріалів» (подекуди з арсеналу «брудного мистецтва» — цвяхами, відпрацьованими сірниками, яєчною шкарлупою, уламками деформованих бляшаних посудин тощо), інколи піддається дії відкритого вогню, після чого набуває вартостей „нової енергетично-духовної субстанції“», — Костик дочитав до цих слів, переглянув репродукції з метатрансформацій і транспозицій, під багатьма з яких серед використаних матеріалів зазначався і вогонь. Полотно, олія, дерево, шнур, вогонь. Він зрозумів, що кращого майстра спалення, аніж Мар'ян, не знайти у цілій Європі. Вони ще трохи порадилися, згадали напучування Еліаде і Кемпбела, а тоді випили по наступній чарці і взялися до роботи.

Книжки лежали там само, де їх залишили три роки тому, біля розваленого п'єца у літній кухні. Щоправда, Бамбула акуратно поскладав їх, обгорнувши зверху прозорою шелесткою плівкою. Але це не врятувало від морозів, дощів і снігу, бо дах у літній кухні протікав і бракувало шибок у вікні. Костик уявив, як вони лежали тут три зими і три літа, чекаючи своєї долі: може, темними-претемними ночами їм марилися затишні теплі бібліотеки, світло настільних ламп у кабінетах, чиїсь доброзичливі, розумні руки, які неквапом перегортатимуть їхні сторінки. Серце в нього стиснулося. Книжки набрякли від вологи, на багатьох з'явилася цвіль, а на обкладинках красувалися сліди підошов і засохлі патьоки бруду, талого снігу трирічної давнини. «Принце, ні на цьому тижні, ані в цьому році не запитуйте, де він, і хай не тривожить вас цей рефрен: „Але куди подівся сніг торішній?“» — згадав Костик закінчення Війонової «Балади про дам минулих часів». Книжки мали повністю нетоварний вигляд. Вони пахли покинутістю і купонами, за які нічого не купиш, пахли пивницями, мишачим послідом і недоброю коловертю, яка пронеслася над країною, водномить позбавивши нас співчуття до будь-кого і наповнивши хтивим жахом боротьби за існування: «Ще мить, ще день і я також опинюся на звалищі, як Троцький або Карабут; ще рік отакого виживання — і ми опустимося остаточно». Костик навмання розгорнув одну з книжок і натрапив на вірш «спалення книги». Він погортав збірку, поморщився, бо вже давно так не писав і не думав. Ці просякнуті викинутістю книги містили зужиті й пережиті, а отже, невластиві форми експресії. Давно скинута шкіра. Її треба спалити разом з гнітючою аурою марґінальності. Він виглянув у розбите вікно і побачив Бамбулу, що завзято рубав крислату яблуню перед кухнею. Яблуня струхлявіла, тінь від неї падала на грядки. Дерева тіней натрусили, а яблук і нема. Бамбула давно збирався позбутися її, але все не доходили руки. Тепер вони вирішили зробити з яблуневого стовбура axis mundi, стрижень світу.

Режисер зняв процес рубання, а тоді закружляв довкола Костика, який тягав на плечах мішки з книжками, висипаючи їх на нескопаній латці перед хатою. Мар'ян і Славко носили нерозірвані пачки. Аліна спостерігала, Галя прибирала зі столу, Артур дрімав у холодку, він не любив так рано вставати, водій поїхав «газелькою» до Києва, пообіцявши не забути забрати їх увечері. У високому синьому небі Літа Господнього текли білі хмари і апостоли глаголали мовами, яких вони ніколи не вивчали.

Аліна не втручалася до роботи режисера. Вона попередила хлопців, що Андрій під час зйомки стає небезпечний і краще його не рухати. Костик бачив, як він шукає гарні і несподівані ракурси, полюючи за промовистими деталями, і відчував, що й собі починає сприймати світ перед очима кінематографічно. Старі нефарбовані двері літньої кухні, контрастні перепади тіні і щедрого небесного світла, заворожливе обертання колеса на поламаному дитячому ровері, змахи могутніх Бамбулиних рук, жовте топорище, сліпучо-синє лезо сокири, безпорадне падіння дерева, фактура мішковини, — усе, все несподівано набувало інакшої видимості, глибшої і значущішої за повсякденну; повсякденне облазило як стара шкіра, з непотрібної більше шкарлупи яєць вибиралися крихітні пташенята жар-птиць, археоптериксів і птеродактилів. Мар'ян і Славко копали яму, в якій стоятиме Стрижень Світу; Костик подумав, що Бамбула таки має здібності візіонера — перед ним працювали двоє чувачків з лопатами, нехай і не Кох та Кауфман, але так само художники, такі самі зграбні і незворушно заглиблені в себе, як їхні побратими зі львівського цеху. Незважаючи на ранню годину, починало пекти сонце. Бамбула обчухрав бічні яблуневі гілки і стовбур закопали в землю. Тепер він став складовою символіки позаземного Центру. Замість трухлявої яблуні перед Бамбулиною хатою височіло Дерево Життя.

• Предыдущая
• 31/59
• Следующая