Шукачі скарбів - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 19

• Предыдущая
• 19/67
• Следующая

— Не треба. Краще дасте знати, коли саме це станеться.

— О’кей, партнере. Поки що все нормально, до зв’язку.

Американець вимкнувся. Шульга, не повертаючи голови, простягнув трубку Морузі, а передавши, знову стиснув кермо обома руками. З боку виглядало, ніби він готується злетіти, тільки не знає, коли скінчиться рульожка й надійде команда відриватися від землі.

Протягом наступної години американець подзвонив іще раз. Аби не відволікати водія, з ним говорив Антон. Нічого особливого не сталося, Борн просто знову попередив — відстань між ними та невідомою машиною впевнено скорочується. Моруга коротко подякував, повторив почуте Шульзі, той кивнув. Антон відзначив — Ігореві бракує розважливості, але тут-таки зловив себе на думці, що всі вони тепер в однаковому становищі. Жоден із трійці не знає, як слід себе поводити і, головне, як тримати себе в найближчий час.

…Ані водій, ані пасажири не зафіксували, де саме вони проїжджали в той момент, коли мобільник в Антоновій руці знову подав сигнал, і в трубці Антон почув тепер уже не такий награно безпристрасний голос Борна:

— Увага! Всім увага! Вони просто перед вами, кілометрів десять — п’ятнадцять! Перед ними немає машин, жодних машин! Ви легко їх побачите, дуже легко! Увага! Увага, чорт забирай!

— Без тебе знаю! — вигукнув Моруга, і тут усі троє побачили далеко перед собою обриси авта, яке рухалося по зустрічній. Кошовий подався вперед, навалився на спинку переднього сидіння.

Машини невпинно наближалися. Ось уже вони могли роздивитися марку — «Джип-лендкрузер». Відстань — десять кілометрів. Дев’ять. Вісім. Сім. Шість. П’ять. Чотири… Три… Два… Один!

Джип із тонованим склом промайнув повз «Шкоду». Хто в салоні, ясна річ, не роздивишся. Весь цей час Моруга тримав телефон увімкненим, і щойно «крузак» розминувся з ними, трубка зайшлася голосом Борна:

— Вони! Вони щойно проїхали повз вас! Це вони, вони, вони!

— Чуємо, — відповів Антон, і тут «Шкоду» гойднуло — не скидаючи швидкості, Шульга розвернувся просто посеред траси на сто вісімдесят градусів, порушуючи правила руху на очах у тих, хто тримався ззаду, виїхав на зустрічну смугу й погнав за джипом, намагаючись швидше скоротити відстань між ним і своїм авто.

— Ідіоти! — здавалося, Борн зараз перекричить «Шансон». — Не могли почекати! Ідіоти, ідіоти! Якщо вони помітили ваш маневр…

— Правда, Ігоре…

— Тихо! — крикнув Шульга, на мить глянувши в бік Моруги. — Тепер це вже не так важливо, ясно вам? Вони не стежать за тим, хто як на трасі розвертається! Кажу — вони не чекають несподіванок! Тому тихо будьте! Моруга, на хрін цей телефон!

— Ви чули, сер? — звернувся Антон до трубки. — Сорі, але мусите вже почекати. Бачте, як тут усе закрутилося…

Вимкнувшись, Моруга передав мобільник Шульзі, той узяв його, кинув собі під ноги. Для нього в ці хвилини існував лише «крузак», що рухався попереду в напрямку Києва.

Несподівані речі почали коїтися вже за кілька хвилин.

Просто перед «Шкодою» на зустрічну смугу по діагоналі вирулив уже знайомий трійці друзів «бімер». Розвернувшись зі скрипом, він опинився якраз між джипом та машиною Шульги, а потім, збільшивши швидкість, почав наздоганяти «крузак», відриваючись від «Шкоди» рішуче та впевнено.

— Нічого собі кацапи цирк влаштували! — вигукнув Антон.

— Цілий тобі цирк на дроті! — продовжив думку Михайло.

— Дурні або п’яні, — промовив Ігор. — От зв’язалися на свою жопу… Чого вони хочуть?

— Не так — де вони взялися?

— Тут, Мишку, все просто. Їхали за нами назирці. Ми не звертали уваги, хто висить на «хвості», дивилися перед собою. Тепер вони випасли «крузак», для цього взагалі не треба аж так багато думати. Роби, як ми — і всі діла! Мені неясно поки одне — чого вони, на хрін, хочуть?

Дуже скоро бажання того, хто сидів за кермом БМВ, стали більш зрозумілими. «Бімер» нахабно почав підрізати джипа, кидаючи йому очевидний виклик та заохочуючи до перегонів. Реакція водія «крузака» не забарилася — він вирішив не дати зухвальцю випередити себе. Тим більше не бажав поступатися йому дорогою, хоча автомобілі цілком нормально могли співіснувати на шестисмуговій трасі.

Решта машин ішла далеко попереду. Отже, заважати джипові та «бімеру» забавлятися не було кому. Зате за ними рухалося кілька авт, серед них — маршрутка з пасажирами. Не знаючи, у що виллється задум ефесбешників, Шульга про всяк випадок обігнав маршрутку й виїхав так, аби їхати просто перед нею. Бодай у такий спосіб він вирішив прикрити сторонніх людей, опинившись на лінії можливої аварії. Тепер від гонщиків-аматорів його «Шкоду» нічого не відділяло. Водій маршрутки вочевидь так само вирішив не ризикувати, бо скинув швидкість і навіть пропустив поперед себе «Опеля». Той спробував обійти «Шкоду», Шульга, подумавши, дозволив це зробити — якщо з джипа раптом поцікавляться, що робиться позаду, їхнє переслідування мусить лишитися непоміченим.

Але виглядало, що водій джипа не на жарт розпалився, роздратований нахабною «беемвухою». Джип виїхав на середину траси, посуваючи суперника ближче до зустрічної смуги. Той трохи пригальмував, і ось уже спритно обійшов «крузака», опинившись праворуч. Джип знову посунув на нього, намагаючись тепер приперти зухвальця до бровки й навіть по можливості зіпхнути його з траси. Водій «бімера» повторив той самий маневр, але цього разу джип був напоготові — водій так само трохи скинув швидкість, машина ніби повела задом, і суперникові не вдалося вислизнути. Якийсь час вони рухалися поруч, мало не впритул, та раптом «бімер» рвонув уперед, витиснувши для цього приховані сили, і ось уже він мчить попереду «крузака», навіть виклично гуде. Водій джипа коротко гуднув у відповідь, теж наддав газу.

— Дивись! — крикнув ззаду Кошовий, але Шульга й без нього вже побачив попереду поворот, а скраю біля нього — машину ДАЇ. Патрульний у формі махав дорожнім хуліганам жезлом, наказуючи зупинитися. Шульга навіть не встиг подумати про те, звідки тут раптом узялися даїшники. Та й не треба думати. Зрозумів, коли «бімер» слухняно з’їхав на узбіччя, джип так само стишив хід, виконуючи наказ, і його «Шкода» наблизилася до патрульної машини на відстань, з якої можна було впізнати Славка Бурта, котрий незле виглядав у формі сержанта-автоінспектора.

Як діяти далі, ніхто не знав. Але проїжджати повз, коли Галина, можливо, сидить у машині з тонованим склом на відстані кількох кроків, було вже вище від Ігоревих сил. Він рішуче крутнув кермо, так само виїхав на узбіччя, вдарив по гальмах і рішуче вийшов з авто.

Звідки в російських агентів не нова, але цілком презентабельна форма сержанта ДАЇ і новенький «мерин» із розпізнавальними знаками Державтоінспекції України, Бурта не цікавило. Головне — маскарадний костюм прийшовся йому якраз, і, подивившись на себе в дзеркало, він зробив висновок: ось той рідкісний випадок, коли чоловікові справді пасує форма. Військова чи ментівська — один хрін.

У подробиці свого плану Докучаєв та Нікодімов свого нового напарника не втаємничили. Вони про щось стиха переговорили, потім Нікодімов скочив за кермо «бімера» і кудись мотнув, а Докучаєв сів за кермо даїшного «Мерседеса», коротко сказав:

— Комплект форми лише один, тому відсвічувати будеш ти. Ясно?

— Ні.

— Ми побачимо на трасі дві тачки, які будуть злісно порушувати правила дорожнього руху. Зупинити ти як працівник автоінспекції мусиш обидві. Однією керуватиме Ваня. В іншій, якщо все вийде так, як планує твій друг, повинні сидіти наші клієнти. Ваня зараз причепиться на «хвоста» до твоїх товаришів. Думаю, в нього вийде. Отака проста оперативна комбінація. Сокирна, але іншої тепер не розробиш. Ясно?

— Машина з цими… ну… клієнтами… Вона ж може й не зупинитися…

— Може, — кивнув Докучаєв. — Але в них у машині, ймовірно, буде жінка, яку вони утримують силою. Отже, незаконно. І нема гарантії, що сержант, тобто ти, не передасть по рації прикмети автомобіля, котрий не підкорився наказу працівника автоінспекції. До того ж усе виглядатиме так, що винний у порушеннях наш Ваня. Тому клієнти як мінімум зупиняться. Чи вийдуть із салону — не знаю. Але це вже не твій геморой.

• Предыдущая
• 19/67
• Следующая