Мама, донька, бандюган - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 24

• Предыдущая
• 24/68
• Следующая

Причинивши двері ванної кімнати, Людмила пустила гарячу воду.

-Роздягайтеся!

-Просто так?

-Не меліть дурниць! Спочатку ввалюється серед ночі до незнайомої жінки весь у крові, потім соромиться штани скидати. Бігом!

Гаряча вода у ванні парувала, кахляні стіни попливли в Олега перед очима. Скинувши з себе рештки одягу, лишившись у самих трусах, начальник охорони базару "Універсум" примостився у ванну. Людмила ніколи не надавала серйозної медичної допомоги, та вже освоїлася, вигляд крові вже не викликав огиди. Замислившись на мить, вона рішуче взяла м`якеньку поролонову мочалку, намочила її, обережно промокнула потилицю. Коли криваві згустки змилися, жінка справді переконалася - ніякої серйозної страшної рани, просто вдарили чимось, до крові розсікши шкіру. До речі, могли й шию зламати.

-Ви не мовчить.

-А ви не балакайте, - відмахнулася від Рибалки Людмила. - І так досвіду нема, ви ще тут під руку... Чим це вас, цікаво?

-Хряцнути живе створіння ззаду по потилиці можна чим завгодно. Мені, повірте, без різниці. Говоріть, говоріть зі мною, бо точно тут зомлію.

-Тільки спробуйте! Візьму та викличу "швидку"! Що у нас тут?

Рана на спині теж виглядала не дуже серйозною. Били не точно зліва, цілячись, вочевидь, у серце. Не розрахували, ударили трошки збоку, під кутом. Одяг стримав лезо, воно таки зайшло між ребрами, але не надто глибоко. З таким же успіхом Рибалка міг наштрикнутися на цвях. Кров цебеніла по лівому боці, фарбуючи воду у світло-червоний колір.

-Я не знаю, що вам і сказати...

-Коли нападають ззаду і встромляють у спину ножа, приємного мало, - свій та її голоси Рибалка чув ніби скрізь туман. - Але ж не вбили... Або ніж не такий, або руки не з того місця ростуть, або темно, або квапилися, або мене Бог боронить...

-Думаю, останнє, - Людмила ще раз обережно провела по рані мочалкою. - Тут лікаря треба, однозначно.

-Про подібні випадки люди в білих халатах змушені доповідати в міліцію. Ви ж знаєте, як мене люблять колишні колеги.

-Ну, просто припекти йодом тут не вистачить.

-Само собою...

-Послухайте, якого біса ви приперлися саме до мене? Ви ж така важлива персона, ваші бійці примчать, тільки свисни. Не так?

-Не так... Людо, правда, поясню пізніше...

Чи зрозуміє вона, що в його ситуації не можна потикатися додому, бо можуть чекати там? А коли викликати своїх, доведеться пояснювати, хто підняв на Карася руку... Рибалка, допомігши Вітьці Малому, встряв, відверто кажучи. У чужі розборки, чого робити категорично не мав права. Ні, інших ворогів, окрім Вовки Дизеля, в нього поки нема. Глобальні є, але глобальні стосунки не вирішуються дилетантським ударом ножа в спину. Хоча... Могли ж його замовити колишні свої, той самий Рома Бойчук... Видати за жертву вуличної злочинності... Ні. Абсолютно ні. Вовку Дизеля для цієї мети не додумався б використати ніхто. Тут ініціатива проглядається особиста, персональна. До речі, карна...

...У машині Олег Рибалка згадав - є лише одна стороння, не причетна до жодних його справ та контактів людина, в якої можна спробувати на кілька днів заховатися. При собі в нього була її візитка, на ній - номер мобілки. Навіть не припускаючи, що мама врятованої ним дівчини відмовить йому самому в допомозі, Олег витяг з портмоне візитку і набрав потрібний номер. Коли почув її голос, це дивним чином додало сили.

Цікаво, чому він досі тримається? Давно пора зомліти... Ні, Карасю, тримайся. Ще рано. Ти напружив собою цю жінку, ти мусиш підказати їй, як з тобою таким краще поводитися.

-Я промила рану, їй-Богу не знаю, що робити тепер, - хоча й крізь шар вати, та голос Людмили ще до свідомості Олега доходив.

-Бинт є вдома?

-Здається, десь валявся.

-Перекис водню?

-За це не впевнена... От дурна, тут же аптека цілодобова за рогом! Збігати купити - десять хвилин роботи!

-Людо, - Рибалка напружився, збираючи рештки сил, не даючи їм покинути його передчасно. - Дуже прошу вас - жодних сторонніх, жодних лікарів та "швидких", жодної міліції. Аптека - дуже добре, все одно знадобляться антибіотики. Зараз я вилізу, ви мене покладете десь на канапу, передзвоните одній людині, телефон я продиктую. За турботи я віддячу...

-Зараз буде ще одне рана чи гуля! - Людмила розлютилася не на жарт. - Ще одне слово на подібну тему - і я складаю з себе всі повноваження. З рештою, на вас вчинено напад і мій обов`язок покликати міліцію та лікарів! Якщо ще раз...

-Мовчу, - Рибалка спробував вилізти, зашпортався, знову незграбно сів на дно ванни. Людмила допомогла йому вибратися, накинула на його плечі свій пухнастий блакитний банний халат, подарунок подруги, сувенір з Таїланду, повела пораненого, згинаючись під його вагою, до канапи, поклала, підмостила під голову подушку. Олег дивився на неї вже геть затуманеними очима, але перед тим, як нарешті втратити свідомість, таки відтворив своїй рятівниці телефон Вітьки Малого.

Оригінальність Дениса Савицького з погляду Алли полягала в тому, що директор "Універсуму" і начальник Олега Рибалки не сопів під час любощів. Він взагалі не видавав жодних звуків. Інші чоловіки хрипіли, стогнали, говорили, кричали, коментували їхні сексуальні дії, просто матюкалися, один навіть співав тоненьким голоском, хоча по життю мав грубий керівний бас. Її новий обранець Дені брав її мовчки, до справи підходив по-селянськи старанно, без особливих фантазій, більше того - не надто заохочував жіночі фантазії та витребеньки Алли. Звичайно, оральний секс, з якого, за її планом, почалися їхні інтимні стосунки, не викликав спротиву, але і в захваті коханець не був.

За своє життя Алла вже зустрічала таких чоловіків. Віддаючися роботі з головою, з дружиною в ліжку виконували чисто механічні рухи, так звані подружні обов`язки. Вони вважали - справа в дружинах, котрі недостатньо стараються, кидалися на пошуки заміни, докладали до цього максимум зусиль, підходили, мов до своєї роботи, а коли доходило до діла - все повторювалося спочатку. Виснажені процесом спокушування, навіть коли подібні дії заохочуються з протилежного боку, в ліжку вони отримували з рештою те саме, що й від дружини. Розчарування. Як наслідок - пошуки нових "дружинозамінників".

Аллу Різник подібний розклад не влаштовував. Розрив стосунків з Дені не входив до її найближчих перспективних планів. Доведеться піднімати всі свої зв`язки. Колись писала вона замовну статтю про тайську медицину, так там такі оригінальні масажні салончики є... Алла тоді пошкодувала, що вона не чоловік. Нічого, нічого, від насолоди мужиків залежить реалізація жіночих планів.

Дорого ти мені обходишся, Карась смажений!

-Він звелів не викликати лікаря.

Вітька Малий зачепився за слово "звелів", схвально кивнув.

-І не треба.

-Ну не можна ж отак його залишати?

-Не можна, - погодився Малий, а потім, глянувши Людмилі просто в обличчя, видав фразу, почуту десь у американському поліцейському серіалі. - Усе о`кей, леді. Я поліцейський.

Насправді далеко не все виглядало о`кей. Поки викликаний Людмилою опер приїхав, вона встигла збігати до аптеки і повернутися з купою ліків. Переконавши чергового провізора, що її чоловік глибоко напоровся на цвяха, а лікарів панічно, до психозу та нервового зриву, боїться з дитинства, вона придбала все за порадою чемної жіночки в білому халаті та круглих окулярах, і вже вдома як могла обережно обробира рану, перев`язала, пригадуючи ще студентські заняття з санмедпідготовки, зробила кілька щеплень. Час летів непомітно. Коли у двері подзвонили, годинник показував першу годину ночі. Дивно, що цей безликий приятель Рибалки з посвідченням капітана міліції зовсім не здивувався нічному дзвінку незнайомки. Та навіть його поява не змінила ситуацію на краще.

-Він не помер? - обережно запитала Людмила.

-Ще чого. Вичухається. Я його знаю, - Малий присів на стілець, - Ви теж присядьте, розмова до вас серйозна.

• Предыдущая
• 24/68
• Следующая