Фараон - Прус Болеслав - Страница 110

• Предыдущая
• 110/162
• Следующая

Чи пророки підземного храму сфінкса бачили нового володаря Єгипту, коли він зупинився біля пірамід, чи дали про нього знати до царського палацу якимсь таємним способом — невідомо. Та коли Рамзес наближався до перевозу, найдостойніший верховний жрець Гергор наказав збудити двірських слуг, а коли повелитель перепливав Ніл, усі жерці, воєначальники й сановники вже зібрались у великій залі.

Разом зі сходом сонця Рамзес XIII на чолі невеликого почту в’їхав на подвір’я палацу. Слуги впали перед ним ниць, а гвардія зняла вгору зброю під лункі звуки труб та барабанів.

Привітавши воїнів, його святість пішов до лазеньки і прийняв купіль у насиченій пахощами воді. Потім він дозволив зачесати своє божественне волосся, а коли перукар найпокірніше запитав, чи накаже він поголити голову й бороду, владика відповів:.

— Не треба. Я не жрець, а тільки воїн.

Ці слова одразу стали відомі в залі прийомів, за годину облетіли весь палац, до полудня рознеслися по Мемфісу, а надвечір їх повторювали в усіх храмах держави від ТамінГора і Сабне-Хетама на півночі до Сууна й Пілака на півдні.

Почувши таке, номархи, знать, військо, простий люд і чужоземці просто не тямилися від радості, зате святі жерці ще завзятіше правили жалобну службу по вмерлому фараонові.

Прийнявши купіль, його святість надів коротку воїнську сорочку в чорні й жовті смужки, на неї — золотий нагрудник, на ноги підв’язані ремінцями сандалі, а на голову — плоский шолом з вістрям. Потім він причепив до пояса сталевий ассірійський меч, яким був озброєний під час битви біля Содових озер, і, оточений великим почтом воєначальників, з шумом і брязкотом увійшов до зали прийомів.

Там виступив йому назустріч верховний жрець Гергор, поруч якого були святі верховні жерці Сем, Мефрес та інші, а за ними — Верховні судді Мемфіса і Фів, кільканадцять найближчих номархів, верховний скарбник, доглядачі хлібних комор, дворів худоби, дому одягу, дому рабів, скарбниці срібла й золота та ще багато інших сановників.

Гергор схилився перед Рамзесом і схвильовано сказав:

— Повелителю! Вічно живому твоєму батькові забажалось відійти до богів, де він зазнає вічного щастя. А на тебе ліг обов’язок піклуватися про долю осиротілої держави. Тож прийми вітання, повелителю і володарю світу, і хай живе вічно його святість фараон Хем-Сем-Мерер-Амон-Рамзес-сеснетер-хег-ан!..

Усі присутні в захваті повторили цей вітальний вигук, сподіваючись, що новий володар буде тим зворушений чи збентежений. Та, на подив усім, він лише нахмурив брови і відповів:

— З волі мого святого батька та за законами Єгипту я приймаю владу і правитиму на славу державі й на щастя народові…

Раптом володар повернувся до Гергора й, пильно дивлячись йому в очі, запитав:

— На митрі в тебе, достойний отче, я бачу золоту змію. Чому ти надів символ царської влади?

У залі запала мертва тиша. Ніхто в Єгипті, навіть найбільший зухвалець, і подумати собі такого не міг, що молодий володар почне своє правління таким запитанням до наймогутнішої особи в державі, чи не могутнішої, ніж померлий фараон.

Але за молодим володарем стояло кілька десятків полководців, на подвір’ї виблискували, наче вилиті з бронзи, гвардійські полки, а через Ніл уже переправлялося військо від Содових озер, сп’яніле від перемоги, закохане в свого вождя.

Всемогутній Гергор став блідий як віск і не міг вимовити ні слова.

— Я питаю тебе, достойний отче, — спокійно повторив фараон, — по якому праву на твоїй митрі царський урей?

— Це митра твого діда, святого Аменготепа, — тихо відповів Гергор. — Найвища рада звеліла мені надівати її в найважливіших випадках…

— Мій святий дід, — сказав фараон, — був батьком цариці і, як найвищу ласку, здобув право прикрашати свою митру уреєм. Але, наскільки мені відомо, його урочисте вбрання зберігається між реліквіями храму Амона.

Гергор уже отямився.

— Зволь пригадати, ваша святість, — пояснив він, — що Єгипет протягом цілої доби не мав законного володаря. А тим часом хтось мусив будити і вкладати спать бога Осіріса, давати благословення народові й складати почесті царським предкам. На цей тяжкий час найвища рада повеліла мені надіти цю священну реліквію, щоб урядування країною й служба богам не були занедбані. Але з цієї хвилини, відколи ми маємо законного й могутнього володаря, я повертаю чудову реліквію…

Сказавши це, Гергор зняв з голови митру, оздоблену золотим уреєм, і передав її верховному жерцеві Мефресові.

Грізне обличчя фараона проясніло, і володар попрямував до трону.

Раптом зупинив його святий Мефрес і, схилившись до землі, промовив:

— Зволь, святий володарю, вислухати моє найпокірніше прохання…

Але ні в голосі його, ні в очах не було покори, коли, випроставшись, він говорив далі:

— Це слова найвищої ради, всіх верховних жерців…

— Говори, — відповів фараон.

— Тобі відомо, святий володарю, — сказав Мефрес, — що фараон, не посвячений на верховного жерця, не може виконувати особливо урочистих жертвоприношень, а також одягати й роздягати чудотворного Осіріса.

— Розумію, — перебив його Рамзес. — Я фараон, який не посідає сану верховного жерця.

— Через те, — вів далі Мефрес, — найвища рада покірно благає тебе, володарю, призначити верховного жерця, щоб він міг заступити тебе у виконанні релігійних обрядів.

Слухаючи ці рішучі слова, жерці й сановники тремтіли й крутилися, мов на розпеченому камінні, а воєначальники ніби ненароком почали поправляти мечі. Але святий Мефрес з неприхованою зневагою глянув на них і знову втупив холодний погляд в обличчя фараона.

Однак володар світу і на цей раз не виявив розгубленості.

— Добре, — відповів він, — що ти, достойний отче, нагадав мені про цей важливий обов’язок. Військові й державні справи не дадуть мені самому займатися обрядами нашої святої релігії, отже, я мушу визначити собі заступника.

Кажучи це, Рамзес почав вдивлятися в присутніх.

По ліву руку в Гергора стояв святий Сем. Фараон приглянувся до його лагідного й поважного обличчя і раптом запитав:

— Хто ти, достойний отче, і які обов’язки маєш?

— Я Сем, верховний жрець храму Пта в Пі-Басті.

— Ти будеш моїм заступником в релігійних обрядах, — мовив Рамзес, показуючи на нього пальцем.

Між присутніх прокотився гомін подиву. Важко було навіть після довгих розмірковувань і рад обрати для цих обов’язків достойнішого жерця.

Але Гергор зблід ще більше, а Мефрес стиснув посинілі губи й прикрив повіками очі.

В наступну хвилину новий фараон сів на трон, ніжками якого були різьблені постаті князів і царів дев’яти народів.

Далі Гергор на золотій таці подав володареві білу і червону корону, оповиту золотою змією. Повелитель мовчки надів її на голову, а присутні впали ниць.

Це ще не було урочисте коронування, а тільки прийняття влади.

Коли жерці обкурили пахощами фараона й проспівали гімн Осірісові, благаючи, щоб він послав новому володареві всіляке благословення, цивільні й військові сановники були допущені до цілування найнижчої приступки трону. Потім фараон узяв золоту ложку і, повторюючи молитви, які вголос проказував святий Сем, приніс пахощі в жертву статуям богів, що стояли обабіч його царського трону.

— Що мені тепер робити? — запитав володар.

— Показатись народові, — відповів Гергор.

Через золочені, широко відчинені двері його святість мармуровими сходами вийшов на терасу й, піднявши руки, повернувся по черзі на всі чотири сторони світу. Озвалися труби, на верхах пілонів замаяли корогви. Всі, хто був у полі, на подвір’ї чи на вулиці, падали ниць. Кий, піднесений над слиною худобини чи раба, опустився, не вдаривши їх, а всі державні злочинці, яких судили того дня, дістали помилування.

Сходячи з тераси, фараон запитав:

— Що я маю ще зробити?

— Вашу святість чекає трапеза та державні справи, — відповів Гергор.

— Отже, я можу відпочити, — сказав фараон. — Де тіло мого святого батька?

• Предыдущая
• 110/162
• Следующая