Ти чуєш, Марго - Гримич Марина - Страница 25

• Предыдущая
• 25/31
• Следующая

Найрозумніше в цій ситуації вчинив Вася. Він силою запхав усіх в мікроавтобус і помчав геть від злощасного місця.

За селом усі відчули полегшення, їм немов полуда впала з очей.

Що це було? - тримаючись за скроні, спитала Леська.

Ми були біля самого отвору в інший вимір, - сказав Вася. - Зверніть увагу: це я вас усіх звідтіля витяг!

- Що ж робити далі? Може, плюнути на все і махнути додому? Бог дасть, шеф і без нас звідтам вибереться, - сказала Марго. - Не будемо туди пхатися!

- Будемо! - похмуро сказала Свєтка. Побачивши на собі здивовані погляди, вона стала виправдовуватися: — Це не я кажу, це в мені юродива промовляє. — І почервоніла.

- Не червоній, Свєтко, ми всі тут юродиві, -мирно сказала Леся.

- Давайте почекаємо до ранку, - запропонувала Марго. - Переночуємо з нашою проблемою. А там... будемо "дослухатися до свого серця".

На цьому й порішили.

Друзі надибали на трасі симпатичний мотель і зупинилися там на ніч.

Мотель був розташований біля болота, де романтично кумкали жаби. У квітнику запаморочливо пахли матіоли. Десь поряд дзюрчав потічок чи гірська річечка. У великій клітці кричали павичі. Об ноги терся безшерстий кіт.

Друзі повечеряли на свіжому повітрі свіжою форелькою і стали насолоджуватися літньою українською ніччю.

Офіціант (а він виявився ще й господарем ресторану) - дуже жвавий і запопадливий малий - закидав їх анекдотами і повчальними історіями. Відвідувачів не було взагалі, тож дуже скоро він пив з ними пиво.

- Ми в своїй "Королеві Марго" - справжні гурмани! - облизуючи пальці, гордо говорив директор.

- У чому-чому? - перепитали усі.

- В "Королеві Марго", - намагаючись чітко вимовляти всі букви, сказав сп'янілий господар. -А що?

Та тут у нас є ще одна "королева Марго''! Марго піднялася і церемонно вклонилася.

- Це ви? - відразу ж протверезів директор. -Вибачте! Я відразу не впізнав.

Усі розреготалися, як від гарного жарту. Але директор, здається, не жартував. Він рвонувся прожогом на кухню, і за п'ять хвилин увесь розбурканий зі сну персонал став носити на стіл різні страви.

- Усе за рахунок закладу. - запобігливо цокотів директор. - Як ся маєте, пані?

Та нічого.

- Ви до Обертениці? Так. а звідки ви знаєте?

- Та ми тут в усій околиці все про вас знаємо! Марго перелякалася. Що саме?

Нарешті ви приїхали! -- бігав круг столу зворушений директор. - Яка радість! Яка честь! Я знав, що ви саме до мене завітаєте! Я завжди знав! Саме тому я й назвав свій ресторанчик вашим іменем! Тепер я розбагатію! Йой! Матка Боска!

Марго розгубилася. Вона не любила, коли її приймають не за ту.

- Пан, певно, помиляється. Мене просто зваги Марго. Це ви-пад-ко-во!

Так, пані, випадково. Так і легенда каже.

- Яка легенда?

- Йой! Пані, певно, жартує! Легенда про визволення бунтівного духа Ахмета.

З мене досить, - сказала Свєтка, встала і пішла геть.

Чим я панночку образив? - перелякався директор.

- Не хвилюйся, вона все така прикра, - заспокоїв його Андибер. -- То що там легенда каже?

- Над усією нашою округою лежить прокляття. А все через дух Ахмета, що бродить у підземеллі монастиря в Обертениці. Раз на рік він виходить на верхівку гори і починає нестримно вити. І від того виття всі жінки округи слабнуть, слабнуть і хворіють по півроку. Ось і чекає вся округа повернення королеви на ймення Марго, яка колись закляла той дух і яка випустить його на волю й подарує всій окрузі спокій.

- Здрастє, я ваша тьотя, я приїхала з Києва, буду жить у вас... - іронічно прокоментувала легенду Марго. - Я цього не витримаю! Я йду спати!

- Не поспішайте, пані! А десерт? Я маю чудовий десерт!

- Від солодкого жінки тупіють і стають безвольними рабинями чоловіків!

- Е ні, пані, наш десерт є особливий! Він має пікантний смак. Його колись придумала власниця замку в Обертениці.

"Тобто я", - подумала собі Марго і байдужим голосом промовила:

- Добре. Вмовили! Несіть!

Тим часом Андибер намагався добитися подробиць легенди, тож активно розпитував директора:

- А чому всі жінки Обертениці й усієї округи не їдуть геть із цього заклятого місця?

Та ж не можуть!

- Як не можуть?

- Хто їде, той помирає. А ті, що лишаються, як причинні з нетерпінням очікують нової появи Ахмета. Щоб знову на півроку заслабнути.

- А за що я його покарала? - ляпнула Марго. - Тьху! Тобто королева... За що вона його покарала?

- Розумієте, пані, ви, тобто, та королева забороняла многоженство. А Ахмет був бусурманином... Вона кілька разів його попереджала... Однак коли він звів її улюблену племінницю, їй урвався терпець. Вона й заточила його в підземелля, а всі виходи закляла...

- Господи, я просто фатальна женщина... -хитаючи головою, сказала вона. - Давайте десерт, і я піду спати.

- Садюга... - додала з повним ротом Леська.

- А по-моєму, дуже мило, - зазначив Андибер.

- Я згоден, — вставив і свої п'ять копійок Вася. - Многоженство шкодить здоров'ю. - І заснув, так і не дочекавшись десерту.

Коли гості побачили десерт, очі в них полізли на лоба.

- Що це? - спитала Марго.

Господар устав, виструнчився й урочисто оголосив:

- Десерт а-ля Марго!

На величезній кришталевій тарілці, наповненій жовтогарячою рідиною, очевидно соком, плавали запалені свічки, королівські креветки, маслини і шматочки льоду.

Леська зригнула:

- Ну й смак у тебе, Марго!

- Фірма! - з гордістю промовила вона. А директор урочисто проголошував:

Свіжовичавлений з апельсину, ананасу і манго сік з найчистішою горілкою!

- А свічки їстівні? - поцікавилася Марго.

- На жаль, ні, вельмишановна пані, - знітився кухар. - Пані має рацію, колись у цій страві і свічки були їстівні. Однак із часом секрет приготування свічок загубився.

• Предыдущая
• 25/31
• Следующая