Флешка-2GB - Іздрик Юрій Романович - Страница 39

• Предыдущая
• 39/43
• Следующая

у поезії

Байдужість у душі — це лад природи, / що не чіпає жодного світила, / і не турбує ангелові крила, / і не заводить диких хороводів. //

Підвладні їй земля, повітря, води, / хоча в байдужості — яка там сила? / Зате вона ні в кого не просила / ні щастя, ні добра, ні згоди. //

Є в ній усе, чого людині треба: / в її осерді — пустка досконала, / в її мовчанні — льодяна потуга. //

Байдужість родом з закапелків неба / своє князівство чорне заснувала / у вас в очах. А смерть — у серці друга.

у фольклорі

Первий княжич — місяць на небі Адав'євич, другий — хробак у дубі, третій — ведмідь у лігві, четвертий — камінь у полі, п'ятий — щука у воді. Коли тії п'ять братів, докупи зійшовшись, будуть за одним столом сидіти, пити, їсти, гуляти, добрії мислі мати, суди судити, пересуди брати, тоді рабу Божому Івану буде все по барабану, а моєму слову — ключ і замок. Амінь, амінь, амінь!

у P.S. від Павла

А тепер залишаються віра, надія, байдужість — оці три. А найбільша між ними — байдужість!

P.S. від Автора:

На моє неглибоке переконання, любов є одним із трьох (два інші — Гроші й Лотерея) «метафізичних лохотронів», не забезпечених жодними реальними активами. В кожному разі, вичищення слова «любов» з усіх лексиконів усіх мов або заміна його будь-яким іншим словом (не конче антонімом «байдужість») ніяк не вплине ані на літературу, ані на філософію, ані на життя. Якщо воно, життя, після такої цензури ще існуватиме. Vtim, meni bayduzhe.

Без кінця

…Кінь стриножений, це навіть не кінь, а кінчик […]

Майже всім здається, що це вже кінець […]

Насправді кінця не було, принаймні видно […] Юрій Андрухович. «This is the end»

Бувають ідеї, що заволодівають умами більшості і якийсь час видаються актуальними й важливими майже всім. Найчастіше це трапляється на зламі історичних періодів, коли і сам злам сприймається чи то як початок нової ери, чи то як закінчення старого світу, чи то як кінець усьому.

Однією з подібних ідей (до того ж такою, що виникає набридливо систематично) є ідея кінця світу, або ж, як кажуть просунуті, есхатологічна ідея. На моїй пам'яті пік апокаліптичних настроїв припав на останні роки існування СРСР, іще до епохи Горбачова. Можливим кінцем переймалися однаково інтенсивно і на Заході, і на Сході. Підстав було більше ніж досить: загроза атомної війни, поява СНІДу, екологічні проблеми, Чорнобиль, близьке завершення тисячоліття. Темі «кінця світу» було присвячено чимало фільмів, книжок, арт-проектів. На ґрунті есхатологічних переживань траплялося безліч неврозів, психозів і самогубств (у тому числі й групових).

Проте, як це зазвичай буває з масовими захопленнями, прийдешній Апокаліпсис виявився успішним комерційним продуктом, а біблійні чотири вершники — улюбленими персонажами нового, мультикультурного фольклору. «Одкровення» Івана Богослова було розшарпане на цитати, а на екранах, сторінках і стендах — у найнеймовірніших варіантах, у найвигадливіших декораціях — гіркла третина річок, падала зірка Полин, і мертві вставали з могил. Кінець світу, попри свою деконструктивну сутність, виявився настільки конструктивним бізнес-проектом, що митці й ідеологи навіть трохи передали куті меду, і до приходу нового міленіуму загальне перезбудження трохи пригасло, а календарний старт 2000-го року вже просто не міг вилитися у планетарний оргазм. Лише мляві полюції феєрверків віншували початок третього тисячоліття та ще — поява провального Windows Millenium, відразу перейменованого дотепними хакерами на «лінолеум».

«Отак завжди, — думалося тоді. — Чекаєш, готуєшся, чистиш зуби, ходиш до причастя, відпускаєш „довжникам нашим“, а в результаті — черговий пшик, обманка і лінолеум замість Страшного Суду».

Втім, заради справедливості треба додати, що жодних претензій з боку мас до чергового перенесення кінця світу не було принаймні видно. Що не надто добре свідчить про людську природу: створені Господом на власні «образ і подобу» істоти не лише спробують заробити на ліквідації цього світу, але й цілком здатні просто провтикати її, захопившись черговою модною забавкою: айподом, мобілою або домашнім кінотеатром (де кінушко про галактичну катастрофу набагато прикольніше, ніж катастрофи реальні).

Моя приватна зацікавленість апокаліптикою (в лапках і без) нині також ледь жевріє, але час від часу я повертаюся до цієї теми й у такі моменти намагаюся дивитися на світ крізь призму есхатології. Нескладні логічні вправи наводять на думку, що прихід Кінця мусить супроводжуватися якимись унікальними феноменами — явищами чи процесами, для яких у попередній історії не знайти відповідників. Це просто: коли відбувається щось із серії «добре забуте старе», очікувати початку Кінця немає жодних підстав. А з другого боку, чи взагалі можливі насправді принципово нові речі? В пошуках унікальності, себто чогось такого, чого раніше не було ніколи, роззирнімося довкола.

Ознака перша

Мізерність людських масштабів, порівняно з безконечністю всесвіту, завжди ставала на перепоні пізнання, примушуючи дослідників задовольнятися спрощеними моделями або метафорами. Комбінаторні можливості людського мозку ставали нездоланним бар'єром у спробах маніпулювати достатньо значними кількісними категоріями, бодай же такими намацальними, як число можливих розв'язок шахової партії.

Однак сучасні комп'ютери, не маючи й крихти притаманних людині й важливих для гри здатностей до імпровізації та інтуїції, вже виступають як цілком успішні партнери-ґросмейстери. А кількість одиниць інформації, що знаходиться нині в операбельному віртуальному просторі, цілком співрозмірна з кількістю об'єктів принаймні у видимій частині Всесвіту. Це дає шанси для створення моделей (моделей будь-чого реального) небаченої раніше точності, з майже несуттєвими похибками апроксимації. Навіть на домашньому комп'ютері з кількасотгігабайтним хардом і двійком гіг оперативки можна вповні коректно перевіряти на істинність, скажімо, теорію Великого Вибуху.

Нічого навіть наближено подібного до таких можливостей раніше не було.

Ознака друга

Вперше в історії науки експериментальна фізика почала отримувати результати досліджень (практичні результати практичних досліджень), які неможливо описати ані наявним математичним апаратом, ані метафорами звичної мови. Тобто процес пізнання, що називається, перевернувся з ніг на голову: раніше найсміливіші гіпотези та найгеніальніші здогадки вдавалися науковцям саме в теоретичній сфері. Так, внутрішня логіка алгебри дозволяла виводити формули, з яких випливало, припустімо, що мусить існувати якесь іще невідоме нам явище, інакше довелося би піддати сумніву весь тисячолітній математичний досвід. Такою, для прикладу, була й славнозвісна Ейнштайнова Е=mc². її істинність продовжують дослідним шляхом доводити й до сьогодні. Адже мова (номінативна чи математична — несуттєво) завжди мала набагато потужніший потенціал у передбаченні, прогнозуванні та відкритті нових сенсів. І якщо нині мова втрачає пріоритет в інструментарії першовідкривачів, то це нехай і погана, але сенсаційна новина. Упослідження теорії практикою особисто мені здається знаком куди зловіснішим, аніж якась там зірка Полин.

Ознака третя

Добряче відцензурована інформація, котра потрапляє в медії із секретних лабораторій, свідчить про те, що сучасні технології (частину з них називають нанотехнологіями) все частіше використовують іманентні властивості матерії, систематизуючи і коригуючи їх, замість створювати штучні, рукотворні технологічні об'єкти. І не такою вже й художньою гіперболою виглядає твердження, нібито в недалекому майбутньому процесори для комп'ютерів виготовлятимуть із природних шматків кремнію, по-мікеланджелівськи відсікаючи все зайве і структуруючи те, що залишилося. Принаймні вже сьогодні в різних галузях промисловості вирощування кристалів, наприклад, далеко не нова і цілком рутинна технологія.

• Предыдущая
• 39/43
• Следующая