Любов, Президент і парадигма космосу - Бедзик Юрий Дмитриевич - Страница 42

• Предыдущая
• 42/73
• Следующая

Тільки не чути мотору, і вогнів багато, і яскравість нестерпна, абсолютно неприродна яскравість. Зненацька Президент чує позад себе чиїсь кроки і, не обертаючись, вгадує їх: це підійшла дружина. Й так само вражено зупинилася перед вогнями на воді.

І ще хтось наближається. Цього разу, напевне, чоловік. Бо крок владний і рішучий.

— Пане Президент, я прошу вас: наберіться мужності, — говорить він за спиною в Президента. — Нам треба підійти до них.

Президент, обернувшись, бачить капранга Сікору в його елегантному офіцерському мундирі, і бачить трохи наполошене дівоче обличчя. Віруня в рожевій суконьці.

— Ти гадаєш, капранг, що це вони? — знаходить у собі силу запитати Президент.

— Не сумніваюсь, вони. — Голос у Сікори ледь дрижить, він говорить давким голосом: — Здається... це вперше в історії людства, товаришу Президент. Ті, що на судні, хочуть зустрітися з главою держави. З вами, товаришу Президент!

— То ходімо, — каже Президент, і миттєво сповнюється рішучістю.

Президент спускається сходами з веранди, і за ним спускаються інші, неквапно, сторожко, ніби в гіпнотичному трансі, по алеї, між шпалерами кипарисових дерев, прямо на вогні, на сліпуче сяйво, у якусь пекельну невідомість.

І вмить усім стає просто, легко і до неймовірності буденно. Що ж такого особливого, що перед ними над затокою завмерла срібляста громадина? Це ж, видно, те, що його називають «тарілкою», «НЛО», літальним апаратом міжзоряних блукальців. І воно невигадане, не нафантазоване, бо ж одного разу там на сторожовому кораблі вже дало про себе знати у каюті «Салюту», коли Президент вийшов з бойовим екіпажем у море на перейми зухвалого турецького лайнера.

— Вони дуже обережні, — пошепки мовить до Президента Сікора. — Чи, може, бояться нас?

Велетенська морська (або ж небесна) споруда, світячись жагучим внутрішнім вогнем, уся як вогонь і вся як незрушна міць, висить у повітрі за якийсь десяток метрів від берега. Лагідно жебонять під нею морські хвильки, споруда у спокої жде чогось, і здається, наче й оте сяяння в ній також сповнене чекання. Тоді капранг Сікора, пройнятий здогадом, знаком руки просить президентову дружину і Віруню відійти від берега. Всі тут зайві. Настала мить усамітнення, і нікому не дано тут бути. Нікому, окрім Президента.

Берег спорожнів. Настає тиша. Тиша, мов вічність. Сяючий велетень зливається з пітьмою. Й тоді Президент наважується запитати:

— Ви хотіли розмови. Я готовий до неї.

Дивовижна купа металу дивиться на нього пильно, сторожко, вичікувально. Сяйво з його глибин примеркає. І Президент, трохи нервово, знову промовляє:

— Якщо ви хочете контактів, я готовий до них.

В нього напружений, навіть з крапелькою остраху голос, він абсолютно самотній на вогкій прибережній гальці, він чекає голосу дивовижного Космосу і сам того не помічає, що перед ним мирна, дуже дружня, майже по-людськи налаштована споруда, може, й сама трохи настрашена цією зустріччю. І тут із сяючого нутра її озивається дивовижний голос... Ні, не озивається, а мовби рівним шепотом промовляє в душі Президента, тільки до нього мовить, тільки до найвищої державної особи в Україні промовляє:

— Ми вдячні за вашу згоду зустрітися з нами. І цілком здаємо собі справу з того, що ви, як і ми, завинили перед Космічним Розумом за таке тисячолітнє зволікання.

— В чому ж наше зволікання? — нормальним людським голосом питає Президент.

— Ми, цивілізації різних світів, не мали б так довго шукати контакти з братами по Розуму. Але Розум у своїй безмежній гармонії, зрештою, дав нам, людям системи Сиріус, змогу перейти межу відчуження, і тому ми з радістю готові іти на спілкування з вами. Наша радість тим більша, що з вашого боку досі не було спроб повторити негуманний експеримент Розуелу². Але то давня справа, і зараз не час повертатися до неї. Ми просимо вас вислухати нас і дізнатися про наші наміри і подальші дії.

— Я також радий чути вас, хоч і не знаю, хто ви і кого представляєте, — з добрим усміхом відповідає Президент. — Про людей Сиріусу я, даруйте, чую вперше.

— Ваше незнання не ображає нас. Хай буде вам відомо, що ми — гуманоїди і наші предки були народжені на вашій планеті Земля. Тож зараз ми прибули до вас, щоб відновити порушену гармонію тисячоліть і віддати належне нашій праматері.

— Слухаю вас уважно, — каже Президент.

— Найперше Сиріус, виконуючи волю Космічного Розуму, повідомляє вам про свій намір допомогти землянам і найперше — людям України в вашому нелегкому існуванні.

— Щиро вдячні вам за таку шляхетність. І чому стільки ласки для нас? — запитує, не приховуючи подиву, Президент.

— Сиріус, виконуючи волю Космічного Розуму, простежував за останні століття життя людей України і дійшов висновку, що вони, маючи високі достоїнства від народження, довгі роки піддавалися насильству і кривдам з боку сусідів.

— Це правда, — згоджується Президент. — Ще наші древні предки — анти, сармати, скіфи жили у цілковитій злагоді з усіма, мали широку добру душу, дозволяли оселятися на своїх землях грекам, римлянам, хазарам, але самі постійно ставали жертвами чужоземних зазіхань. В нашій історії ми тільки те й чинили, що захищалися: то від татар, то від ляхів, то від московитів чи литовців. Така була в нас сувора доля...

Думки космічного велетня обривають Президентові слова. Вони мовби згоджуються з невеселими екскурсами в минуле глави української держави:

— Так, ми це добре знаємо. Люди Сиріусу, виконуючи волю Космічного Розуму, стежили за перебігом воєн, які ви вели із нападниками. Ми пам’ятаємо війну, котру вів проти людей України німецький сусід, і знаємо, що жодна з країн планети Земля не зазнала такого руйнування, таких спустошень і пограбувань, таких втрат людьми і цінностями, які завдав вам вождь німців Гітлер.

Коротка пауза і далі знову:

— Сиріус, виконуючи волю Космічного Розуму, давно вивчає нерозумну поведінку землян з метою розщеплення атомного ядра. Сиріус знає про бездумні атомні війни, про накопичення вами атомної і ядерної зброї для знищення біологічного життя на вашій планеті, та найбільше засмучує людей Сиріусу те, що земляни легковажно оцінили можливості ядерної енергетики. Ви пораділи легкій нагоді добувати з атома дешеву енергетичну потугу. З самого початку це було тяжкою помилкою, за яку тепер найперше розплачуються люди України. Страшна катастрофа в Чорнобилі — то тільки початок велетенського лиха на всій Землі, а згодом і у всьому Всесвіті.

— Бодай від вас ми почули голос співчуття, — озвався Президент, неабияк здивований такою великодушністю інопланетного Брата.

— Це не співчуття. Це веління Космічного Розуму. Виконуючи його волю, мусимо повідомити вам його високу думку: він із задоволенням констатує небувалий в історії людства і багатьох сусідніх планет факт: українці добровільно позбулися свого могутнього ядерного потенціалу. Космічний Розум зворушений і глибоко потішений цим. А тому він вважає за необхідне якомога хутчіше, буквально в ці дні надати українським людям допомогу в головному: в одержанні вами в необмежених масах енергії ядра...

— Тільки не ядра! — вигукнув прикро вражений Президент і ледь не кинув у бік сяючої громадини гірке українське прислів’я: «Знову за рибу гроші!»

Одначе велетень поквапився з поясненням:

— Не лякайтесь! Сиріус, виконуючи веління Космічного Розуму, відкриває перед українцями найбільшу таємницю Всесвіту — спосіб добування мирної, вічно невиснажної, придатної виключно для творчих цілей енергії ядра земної кулі, себто плазми землі.

— Якої... плазми? — спершу не второпав Президент. І одразу ж пройнявся добрим настроєм: — Ах, так... Я вже чув щось про це від моїх юних друзів. — В нього аж голос подужчав від усвідомлення, що прибулець нарешті перейшов до конкретних справ: — Щиро радий почутому... Я вже знаю про плани якоїсь морської космічної станції.

— Так, станція буде... а фактично вона вже є на дні вашого моря. І хай це буде дарунком Космічного Розуму всім українцям в подяку за їхню миролюбність і терпимість, за довголітні страждання і віру. Хочемо сподіватися, що, одержавши плазмову енергію, ви повністю відмовитесь від ядерної сили. Хай це не ображає вас, але Космічний Розум хотів би нагадати вам, що одна з найцивілізованіших країн світу — Німеччина вже повністю відмовилася від атомної енергетики. Маємо відомості, що цими днями в Німеччині закритий останній атомний реактор. Ще раз вибачаємось за таке нагадування. Хай воно стане прикладом для всієї земної цивілізації.

• Предыдущая
• 42/73
• Следующая