Любов, Президент і парадигма космосу - Бедзик Юрий Дмитриевич - Страница 25

• Предыдущая
• 25/73
• Следующая

Віруня з цікавістю й навіть легким обожненням дивиться на молодого (видно, аж геть юного) інопланетянина. Він такий діловий, такий милий цей небесний Бог. Що він там говорить? Чим порадує своїх нещасних земних братів?

Діловий інопланетянин супить брови, і ось уже в душі гостей полилися такі ж ділові, як і він сам, слова:

— Мені доручено коротко переказати вам суть нашої найголовнішої проблеми. Вона визначається вашим головним лихом. Землі бракує енергоносіїв. Катастрофічно бракує. Ніякі атомні, теплові, альтернативні, джерела на покриють цього дефіциту. І тому ми вирішили, розвиваючи нашу гуманну сиріуську політику допомоги відсталим цивілізаціям, прийти вам на допомогу. В трьох місцях світового океану на місцях тектонічних розломів, про які згадував наш старший «брат», в трьох місцях витоку земної плазми ми споруджуємо грандіозні підводні енергоцентри. Перший — тут. Вважайте, що він уже готовий до пуску. Плазма дасть нам мільярди кіловат-годин електроенергії, плазма вирішить на сотні років всі ваші промислові, біологічні, побутові проблеми. Тут, під нами розмішені силові установки колосальної потужності, тут плазмові хвилі незабаром перетворяться в електродинамічні імпульси і потечуть до вас: спочатку в Севастополь, далі в Крим, ще далі на північ по територіях України і Росії, а затим і Європи. Такі ж донні океанічні станції незабаром ввійдуть в дію в ареалі Бермудського трикутника, де вихід плазми вдвічі більший, ніж біля Севастополя, й тому Бермудська енергосистема покриє всі потреби Америки. І ще через рік запрацює станція біля Гренландії, і від неї потоки енергетичних струмів виллються на Африку.

Віруньці віриться, і не віриться в мовлене діловим інопланетянином. Дуже вже казковий план намалював цей «рожевий».

— То ми зараз перебуваємо на такій станції? — своїм дзвінким, майже дитячим голосом запитує вона. — Як вона тут виникла? З яких матеріалів ви її спорудили? Чому ми, земляни, не бачили в морі ніяких робіт, не чули ніякого шуму?

— Я не можу пояснити вам того, чого вам не дано зрозуміти, — передає гостям в розум і душу свої слова-відповіді інопланетний інженер. — Все загалом дуже просте. Нам допомогла в цьому сама Земля, сам океан, сама плазма з її безмежними тепловими ресурсами. Нашим інженерам варто було зануритися в морські глибини зі своїми механізмами — звісно, привезеними сюди з далекого Сиріуса — й далі весь технологічний ланцюжок вибудувався сам собою. Ми занурювалися все глибше в дно моря, ми переробляли мільйони тон кварцю, масу морської води, ми під тиском вдавлювали в земні розщілини всі шлаки, весь непотреб, всі дими, і ось, як бачите, під дном Чорного моря виросла перша енергостанція. Запевняю вас: вона фактично уже діє і через кілька днів, може, тижнів, почне переганяти електрострум в Україну.

Йому важко не повірити. Гості повеселішали. Почуте, при всій своїй неймовірності, враз здалося досить простою річчю. Тепер і настрій у всіх покращав. Наддалося й апетиту. Хтось перший потягнувся до космічних страв. Комусь закортіло випити з прозорих карафок. А Віруня вже ладна й пересісти до столу господарів (якщо, звісно, вони запросять її!) та погомоніти з ними по-людськи. Та проголосити тост за... Ну, хай не тост, а побажання, хай подяку від усього людського роду за цю святу справу, яку вони, мудрі сиріусці, задумали на Землі, виконуючи свою славну гуманітарну програму.

— Послухай, сонечко моє, — шепоче до неї Теренс з хитруватим виразом на обличчі, — якщо вони такі чудодії, то, мабуть, у них є і дещо міцніше за цю рожеву воду. Я певен, що вони куштували американське віски або російську горілку. Ти сміливіша, запитай' головного «космічного брата»...

Виявилося, в підводному царстві господарі вміли чути не тільки слова, а й думки. За кілька хвилин позаду Теренса і Віруні майнула рожева пляма, гарне жіноче личко (правда, закамуфльоване рожевою поволокою) схилилося над ними, і на столику з’явилася нова пляшка. Була вже відкоркована й дуже ароматно пахла. Такі ж пляшки виросли й на столі господарів.

А щоб не гомоніти зайвого, молодий інопланетянин налляв собі в склянку пекучого питва і перший виголосив (жаль, безгучно) промову-тост:

— Бажаємо вам, художникам, мати не тільки енергію для життя, якою ми хочемо забезпечити вас, а й енергію для творчості. Бо вам бракує, крім енергоресурсів, ще й великої гармонії душі. А гармонію може породити лише краса (здається, так висловився один ваш відомий письменник в далекі минулі часи). На Сиріусі краса і мистецтво, гармонія і дух любові панують над усім, хай вони запанують і у вас. Тож піднімаю свій келих за те, щоб на вашій планеті володарями всього стали ви, художники!

Банкет тривав до безконечності, розмах його воістину нагадував розмах земних фуршетів. Віруні вже й захотілося додому. Гарно було тут, солодко, а втім дома було краще. Та й до туалетику не завадило б зробити екскурсію, все ж таки у жінок такі проблеми вирішуються непросто.

Аж раптом в залі зчинилася метушня. Якісь нові інопланетці обступили головного «Космічного брата», біля їхнього стола відчулася нервозність. По якимось часі головний «Космічний брат» взяв слово і з суворим, кам’яним лицем виголосив (думками, звісно) прощальний тост:

— Сталося непередбачене, дорогі земні друзі! Ми не хотіли б вас турбувати і псувати вам настрій, одначе вгорі виникла загрозлива ситуація. Зараз ми відправимо вас підводним крейсером до Севастополя. І попросимо переказати командуванню військово-морської бази про появу ворожих сил! Вони за кілька днів завдадуть удар по кримській землі.

Голос старшого господаря (що звучить кожному з гостей у душі) таїть у собі справжню грозу. Тим паче, що ідеться про напад ворога на славний Севастополь, про життя рідного міста.

Гості підводяться.

Тільки Віруня воліє знати всю правду і гукає на весь рожевий зал до столу планетарних повелителів:

— Скажіть правду, що там? Хто нападе?

Пояснення коротке: «сірі» НЛО наготували грандіозну акцію вторгнення до Криму тисяч і тисяч бандитів східної коаліції, їх висадять з кораблів, ті кораблі вже пливуть до головних кримських міст, пливуть начебто з мирною метою, як торгівельні судна, як пасажирські лайнери, і щойно вони висадяться на кримській землі, як по всьому Криму почнеться війна під священним гаслом газавату, себто війни проти Росії.

Про смачні страви вмить забуто. Годі ж бо! Хутчіше добутися додому, в цьому підводному палаці вже незатишно, художники юрмляться біля стін — дверей тут немає — настрій у всіх майже панічний. Рожеве світло їх дратує, невідомість вганяє в паніку. Ворог суне до Севастополя!

Якась сила враз повертає Віруньчине обличчя до столу господарів, і в голові її озивається вибачливий голос головного оранжевого повелителя.

— А вас, сестро Віро, і вашого друга Теренса Реттігана ми просимо залишитися. Тільки не хвилюйтеся. Ваше життя нам дорожче за власне, і ваша честь вища за нашу власну. Ваші друзі вже сідають на підводного човна, про них нема чого турбуватися. Але ви, сестро Віро і брат Теренс, допоможете нам.

Та ж сила змушує Віруню і Теренса ступити кілька кроків до головного господаря. Ось він іде їм назустріч. Під рожевим серпанком видно вродливе обличчя його, високе чоло, дуже широкі, розкосі очі, викривлені в усмішці губи. Хай сестра

Віруня не переймається лихом... Себто хай вона не вдається до паніки, кораблі бунтівників з’являться перед кримським берегом не раніше завтрашнього вечора, і з ними ще легко впоратися. Закрити порти, провести перевірку всіх пасажирів, підозрілих негайно арештувати!

Віруні легшає на серці. От тільки нащо їх залишено?

Головний господар вказує на свій стіл і запрошує сісти. Сідає сам. Біля нього стоять його помічники. Віруні так дивно бачити перед собою оцих химерних людей, бачити і усвідомлювати, що вони ж наче й люди і водночас зовсім не люди, і дивуватися їхній спромозі вести таку дивну балачку на українській і англійській мовах водночас.

— Скажіть, що ми можемо зробити для вас? — з повною довірою запитує Віруня.

• Предыдущая
• 25/73
• Следующая