Острів КРК та інші історії - Іздрик Юрій Романович - Страница 4

• Предыдущая
• 4/12
• Следующая

5(фраґменти листа). «Сліди залишаються надовго. Це можуть бути непомітні сторонньому оку плями від петрушки на світлому дереві стола, або необачно залишений недопалок, чи рельєф чужих пальців у мисочці з сіллю. Рельєф твоїх пальців, властиво. (…)

Скільки разів, знімаючи з балкону випрану сорочку, я знаходив на чорному полотні твоє волосся, твоє крихке і хворобливе, мов шкло, волосся. Мов сіно. Я збирав його докупи, я роками збирав його докупи, сушив на горищі, розвішував під стелею (…). (…)

Я брав більше, ніж міг віддати. Я любив твої розкішні сукенки, і твою дивовижну ходу, і твій сміх, і твій гнів, мені подобалось, як ти трощиш все довкола, як скидаєш на землю шклянки і горнята, як з ґрацією кішки оббиваєш собі коліна і ламаєш обцаси нових мештів, як від необачності (…). Я ж не міг запропонувати тобі нічого, окрім слів і вина. Вина, від котрого ти переставала бути сама собою, і слів, від котрих ти впадала у відчай.

(…)

Ти шукала затишку і захисту, а знайшла лиш страх і потребу.

Ти шукала спокою, а знайшла лиш радість.

(…)

Ти шукала тверезості, а знайшла лиш ритм.

Тебе налякала моя віра в диявола. І ще більше налякала моя віра в Бога, адже ти думала, що Бог — це морські камінці.

Зате диявол виявився мухами і курячими лапками[21]. Він полював за нами, і ми змушені були складати йому офіру.

А ще ми малювали магічні графіті на стінах пологових будинків, адже в кожному місті ми перш за все шукали пологовий будинок.

Ти плачеш, бо в нас ніколи не буде дітей, але не плач, бо та куряча лапка на бруківці не що інше, як шмат вивареної шкіри з кістками, бо за річкою грім, бо скоро буде дощ, бо я молився за тебе, скиглячи від власного безсилля (…), а довкола все ще тривало літо, і хрипка сурма майлза девіса[22] провіщала вечір, і в неосілій куряві вчувалося цегляне передзахідне сонце і невідворотність приходу ночі, тож не плач, я прошу тебе, не плач».

6(ближче до кінця). Повернувшись додому, він першим ділом подався до ванни, звідки вийшов хвилин через п'ятнадцять, закутаний у смугастий махровий халат. Зазирнув до холодника. Витяг звідти шматок замотаної в папір шинки, помідор і сирок в обгортці з фольги. Сягнув до слоїка по огірок. Порізав овочі на великий плаский таріль, відтяв туди ж кавальчик шинки, сирок, не розгортаючи, поклав поруч. Дістав надпочату пляшку горілки. Сів за стіл, спостерігаючи, як на темному шклі конденсується волога. Встав. Знову сів. Заходився чистити сирок. Марудна справа. Під позліткою показалась голубувата цвіль. Обрізав зацвилі краї і разом з фольгою викинув у сміття. Сирок покришив до тарелі. Руками. Взяв ножа і виделку і почав було краяти шинку. Облишив. Налив у чарку горілки. Раптом зірвався і вибіг до кімнати. Зупинився, застиг посередині, просто під люстрою, потім дістав із шафи аптечку і проковтнув якусь піґулку, розжувавши, натомість вкляк на коліна і, схопившись руками за бильце канапи та схиливши голову почав молитися. Прочитавши тричі «Отче наш», три рази перехрестився. Халат на ньому розійшовся, — під халатом не мав нічого.

Повернувся до кухні і там спокійно, зі смаком перехиливши чарку горілки, сів за стіл. Почав їсти, методично, маленькими кусниками відрізаючи всього по черзі. За якийсь час мусив взятися до залишків шинки — щоб зберегти пропорції. Огірок-помідор-м'ясо-сирок-огірок-помідор-м'ясо-сирок. Горілка. І знову: огірок-помідор… Невдовзі з їдженням було покінчено. Він сполокав начиння, хлюпнув рештки горілки до більшої шклянки і, прихопивши цигарки, вийшов на балкон. Надворі ходили люди. Денна спека ще не зійшла, і від нагрітих стін пашіло жаром. Глід під балконом вже сягав вікон. Він викурив одну за одною дві цигарки, потім повернувся до помешкання і ліг на канапу. Лежав долілиць майже без руху, аж за якийсь час стало помітно, що він плаче, спазми душили йому горло, і він почав голосно схлипувати, кумедно здригаючись, чути було якісь слова, що промовляв їх поміж риданнями. «Прости мене, Господи», абощо. Далі щось на кшталт: «… (ні, таки неможливо розібрати слів)». І знов спочатку. Так тривало десь хвилин зо п'ять, може, більше. Потому він встав, допив горілку й почав стелити ліжко. Увімкнув на повну потужність радіо і ліг у постіль, не знімаючи халата. Невідреґульований приймач страшенно тріщав і свистів перешкодами.

(Час від часу вчувалися в тому відголоски станцій — уривки передач, незнайомі голоси, фраґменти музики, як правило, чомусь східної, незрозумілі і явно багатозначні сигнали, але переважав усе ж таки шум — рафінований, збитий, ніби піна з яєчних білків, шум, — він мав свою власну будову, внутрішню структуру, композицію —

хтось траскав дверима, хтось роздавав карти, двійки, десятки, джокери, лилася вода, висувалися і засувалися шухляди, падало колодязне відро, шелестіли трави і гнулися верхівки дерев, повзли комахи, котилося каміння, тріскалися струни, дзижчав комар, бряжчала зброя, збруя, ключі і виделки, розліталось на кавалки горня, шурхотіли сторінки, губились фотографії, йшов дощ, стогнала жінка, велосипед долав калюжу, пахкав чайник, паротяг, гудів трансформатор, гриміли бубни, сопів старий коханець, сипалась на віко земля, танув на віях сніг, сякався дідо, свистав хлопчак, гавкав пес, спадали обважнілі фіранки, злітали літаки, птахи і мухи, ревіли гучномовці, шипіли старі платівки, сичали змії, дерлися конверти, зсувалися з плечей одежі, в пуделку перекидалися сірники, чвакало під ногами і в геніталіях, сипалася в зупу сіль, гарчав двигун, вищали гальма, чхав і кашляв туберкульозний кіт, дрова тріщали, гуділа піч, шкреблися миші, вминалося сіно, електризоване волосся підіймалося за гребінцем, клацав замок, спадали краплі, бамкав годинник, сходив з рейок трамвай, тріщав перешкодами приймач, — так от, шум цей, він то налітав гучним крещендо, заглушуючи мішанину ефірних звуків, то переходив на другий план, або і просто зникав — так деколи посеред бурі стихає на хвилю вітер, щоб по тому вдарити з новою силою — тріскотом, завиванням, свистом. І поки там вгорі вилущувались, вилуплювались, вибулькували сухі і мокрі, круглі і рапаті голоси, звідкись знизу, з-під самої основи піднімалися страшні, органної потуги баси, від яких основа починала вібрувати і все ревище, не маючи більше змоги триматися купи, згорталося сувоєм, ховаючи досередини громи, дзвони, шепоти і крики[23], брязкіт, совгання, човгання, шипіння і сопіння, тріск, клекіт, крекіт, прокльони і хулу, плямкання, пердіння, вибухи і реготи, стуки і зітхання, клацання, сюркотіння, шурхіт і писк. І таке інше).

Заснув він напрочуд швидко і міцно, бо не чув ні телефонних дзвінків, ні гупання в стіну. Пробудився години за дві і довго, як загіпнотизований дивився на шкалу приймача. Потім вимкнув його і вже в тиші продовжував лежати так само, втупившись поглядом у те саме місце, де щойно світилося зелене вічко.

7(грудень або січень, синонімічні ряди). Ночі мої без тебе довгі і незручні. Оглядаючи дивні сни, я прокидався раз по раз і боюся, що більше не засну. Однак засинаю і знову прокидаюсь і знову засинаю і чим далі, тим безглуздішим все воно мені видається.

Ти мала будинок на одній із тих магічних вуличок, про існування котрих ніхто не здогадується, хоч вони й розташовані довкола центру близько найбільш людних маґістралей. Старий будинок, що пережив, певно, з три імперії, він дістався тобі у спадок і ти привела мене в нього ще тоді, влітку, або аж тоді, восени, або ще перед тим, весною. Був ясний холодний ранок — ти привела мене вранці, пам'ятаєш? — і я з острахом ступав древніми кам'яними плитами, темним засмоленим паркетом і вицвілими вичовганими килимами. Кімнати були такими великими, що в одному куті, коло пічки, ставало гаряче, а в протилежному — надто зимно. До ванни треба було йти довгими покрученими коридорами, а в ванні палити газ, гріти воду в примхливій системі і мити один одного, тулячись і потерпаючи від холоду. Ми кохалися в тій зимній ванні і в кухні, обжитій, повній пахощів, і, знеможені довгими переходами, — у коридорах і в кімнатах, на тих вицвілих вичовганих килимах, на протертих звірячих шкурах, на поїджених міллю простирадлах. Постіль дерлася від надміру наших тіл, і ми прокидалися зранку обгорнені лахміттям, кавалками колишніх пишнот.

• Предыдущая
• 4/12
• Следующая