Нортенгерське абатство - Остин Джейн - Страница 33
- Предыдущая
- 33/51
- Следующая
Ніч була бурхливою. У другій половині дня вітер чимдалі дужчав, і, перш ніж усі вийшли з вітальні, вітер і дощ розгулялися щосили. Перетнувши хол, Кетрін з тривогою прислухалася до бурі, а почувши, як та лютує за стінами старого будинку і з яким озлобленням грюкає вдалині якимись дверима, вона вперше відчула, що дійсно перебуває в абатстві. Так, це були характерні звуки; вони нагадали їй про незчисленні жахливі події й страшні сцени, яким передували подібні бурі і свідками яких були такі будівлі. Кетрін щиро раділа, що потрапила до цих величних стін за більш щасливих обставин! Вона не мала причини боятися нічних розбійників чи п’яних пройдисвітів. Генрі, звичайно, тільки жартував під час їхньої ранкової бесіди. У такому добре обставленому й обжитому будинку їй нема чого боятись, і вона може зайти до своєї спальні так само впевнено, нібито це її власна кімната в Фуллертоні. Сходячи вгору сходами, Кетрін живила свою хоробрість цими мудрими роздумами і, як наслідок, була в змозі зайти до своєї кімнати зі спокійною душею, особливо після того, як побачила, що через двоє дверей від неї знаходиться спальня міс Тілні. Веселе полум’я в каміні ще більше її підбадьорило. «Наскільки приємніше, — подумала вона, підходячи до камінної решітки, — наскільки приємніше знайти в себе вже запалений вогонь, ніж чекати, тремтячи від холоду, доки вся родина ляже спати, — як доводилося багатьом бідолашним дівчатам, — чекати, лякаючись, доки прийде стара вірна служниця з оберемком хмизу. Як я рада, що Нортенґер виявився таким, яким він є! Якби він був схожий на інші місця, не знаю, чи змогла б я такої ночі зберегти самовладання; але тепер, я впевнена, мені нема чого тривожитись».
Вона огледілася довкола. Фіранки на вікнах, здається, трохи колихалися. Це можна було пояснити лише тим, що вітер дув через віконні щілини. Щоб у цьому впевнитися, вона, наспівуючи собі під ніс якусь мелодію, рішуче підійшла до вікна, сміливо зазирнула за кожну фіранку і, не побачивши нічого на низькому підвіконні, притулила долоню до рами й упевнилася, що через неї дійсно дуло. Погляд, який вона кинула на стару скриню, відвернувшись від вікна, був цілком доречний. Вона з презирством подумала про безпідставні страхи, що виникають у розбурханій уяві, і почала безтурботно готуватися до сну. Вона поводитиметься так, як належиться, і не стане квапитися. Що їй до того, якщо вона ляже спати останньою в домі? І вона не буде підтримувати вогонь у каміні — це виглядало б як вияв боягузтва, мовляв, їй страшно спати без світла. Отже, вогонь у каміні догорів, і Кетрін, витративши цілих півгодини на приготування, хотіла вже лягти в ліжко, коли, оглянувши востаннє кімнату, нараз зупинила погляд на високій старовинній шафі, яку, хоч і стояла та досить на виду, вона чомусь раніше не помітила. Їй одразу ж згадалися слова Генрі — шафа з чорного дерева, яка спочатку нібито випала з її поля зору. І хоча це насправді могло мало що значити, проте незвичайний збіг не міг не здатися їй дивним. Вона взяла свічку й уважно роздивилася шафу. Вона не була чорного дерева з позолотою, але це був чорний лак — гарний чорний лак з жовтим японським орнаментом. А при світлі свічки жовті лінії здавалися золотими.
У замок був устромлений ключ, і в неї з’явилося дивне бажання зазирнути всередину — ні, не сподіваючись знайти там щось особливе, але відчуваючи цікавість під впливом розповіді Генрі. Одне слово, вона б не змогла заснути, не зазирнувши всередину шафи. Тож, дуже обережно поставивши свічку на стілець, вона тремтячою рукою схопилася за ключ і спробувала його повернути, але не змогла цього зробити, хоч докладала всіх зусиль. Охоплена тривогою, але вперто долаючи труднощі, вона спробувала повернути його в інший бік. Замок клацнув, і вона вже уявила, що досягла свого. Але що за диво! Дверцята все одно не відчинялися. Кетрін на мить завмерла від здивування. Вітер завивав у димарі, струмені дощу хльоскали по вікнах, — у всьому їй вчувалося щось зловісне. Однак годі було й думати лягати в ліжко, нічого не з’ясувавши, — все одно вона б не змогла заснути, пам’ятаючи про те, що поряд стоїть шафа, так таємниче зачинена. Тому вона знову взялася за ключ і, повертаючи його в обидва боки, відчайдушно роблячи останню спробу, раптом відчула, що дверцята відчиняються. Обрадувана своєю перемогою, вона розчинила обидві стулки. Друга стулка утримувалася лише кількома засувками, менш складними, ніж замок, на перший погляд теж мало чим примітний. Усередині Кетрін побачила два ряди маленьких шухляд між більшими шухлядами зверху й знизу і маленькі дверцята посередині, також з уставленим до замочка ключем, які прикривали, цілком імовірно, головне вмістилище.
Серце Кетрін калатало в грудях, але вона не втрачала мужності. З розпашілими щоками, з блискучими від цікавості очима, вона ухопилася за ручку шухляди й потягла її до себе. Шухляда виявилася зовсім порожньою. З меншим хвилюванням, але більш поквапливо вона висунула другу, третю, четверту шухляди — усі вони також були порожніми. Вона уважно оглянула всі шухляди — від першої до останньої, але в жодній нічого не знайшла. Добре обізнана, завдяки прочитаним книжкам з мистецтвом ховання скарбів, вона не забула про можливість існування в шухлядах фальшивого дна і старанно обмацала кожну з них зсередини, — але даремно. Залишалося недослідженим лише середнє відділення. І хоча вона з самого початку не припускала, що знайде що-небудь у якійсь частині шафи, й не відчувала щонайменшого розчарування у зв’язку з цим оглядом, було б безглуздо не довести його до кінця, коли вже вона його розпочала. Минув, однак, певний час, перш ніж вона змогла відчинити дверцята, — упоратися з внутрішнім замком було так само важко, як і з зовнішнім. Але, зрештою, і вони відчинились. І тут її пошуки були не такими даремними, як досі. Блискучі очі Кетрін одразу ж помітили засунутий вглиб, очевидно, для кращої схоронності, паперовий згорток — і її почуття тієї миті навряд чи можливо описати. Серце Кетрін шалено билося, коліна тремтіли, щоки зблідли. Тремтячою рукою вона схопила дорогоцінний рукопис, — одного погляду було достатньо, щоб розрізнити на папері писані літери, — і, стривожено усвідомлюючи, як вражаюче справджується пророцтво Генрі, вирішила одразу ж, перш ніж лягти спати, прочитати все до останнього рядка.
Миготіння свічки примусило її з тривогою огледітися. Вона могла не боятися, що невдовзі свічка згасне — її мало вистачити на кілька годин. І, щоб уникнути будь-яких можливих перешкод, окрім труднощів при читанні давнього тексту, Кетрін поквапливо зняла з неї нагар. Та ба! Знявши нагар, вона її загасила. Жоден світильник не міг би загаснути так раптово. На кілька хвилин Кетрін скам’яніла від жаху. Усе було скінчено. Не залишилося навіть ледь теплої іскорки на ґноті, яку можна було б спробувати роздмухати. Непроглядна, безпросвітна темрява запанувала в кімнаті. Жорстокий порив вітру, що заревів з раптовою люттю, зробив цю хвилину ще жахливішою. Кетрін пройняла дрож з голови до ніг. У тиші, що по тому облягла все довкола, її стривожений слух нібито розрізнив кроки, що віддалялись, і віддалений стук дверей, що зачинялися. Це вже було понад людську силу. Її чоло взялося холодним потом, рукопис випав з рук, і, навпомацки розшукавши постелю, вона одразу ж загорнулася з головою в ковдру, намагаючись хоч трохи вгамувати своє хвилювання. Вона не мала сумніву, що цієї ночі не зможе заснути. Її збуджені почуття й природна цікавість робили це зовсім неможливим. До того ж ця шалена буря! Зазвичай Кетрін звертала мало уваги на вітер, але зараз кожен його порив нібито був сповнений зловісних віщувань. Рукопис, знайдений за таких неймовірних обставин, дивовижний збіг з ранковою розмовою, — як це можна було пояснити? Що він містив, цей рукопис? До кого був звернений? Як він міг так довго залишатися непоміченим? І як надзвичайно дивовижно, що саме на долю Кетрін випало його знайти! Доки вона не знатиме його змісту, слід облишити навіть думку про спокій чи відпочинок. І вона, безперечно, почне читати з першими ж променями сонця. Але їй ще доведеться чекати стільки стомливих годин! Її трусило, і вона безперестанку ворочалася в ліжку, заздрячи тим, хто спав. Буря все так само шаленіла, і до її стривоженого слуху долинали найнезвичайніші звуки, лякали її ще більше, ніж завивання вітру. Якоїсь хвилини їй здалося, що заворушилася запона її ліжка, а іншої — що хтось, намагаючись увійти до неї в кімнату, вовтузиться коло дверного замка. З галереї долинало глухе буркотіння, і не раз її кров крижаніла в жилах від звуків віддалених стогонів. Минала година за годиною, і змучена Кетрін почула, як усі годинники в домі пробили третю, перш ніж буря вщухла, чи то вона сама непомітно для себе поринула в глибокий сон.
- Предыдущая
- 33/51
- Следующая
