Нортенгерське абатство - Остин Джейн - Страница 24
- Предыдущая
- 24/51
- Следующая
Дві подруги, чиї серця були тепер зв’язані міцніше, ніж будь-коли, весь день були нерозлучні; радісно будуючи плани майбутніх родинних стосунків, вони не помічали, як минає час. Місіс Торп та її син, які про все знали і які, здавалося, чекали тільки згоди містера Морланда-старшого, щоб визнати заручини Ізабелли найщасливішою сімейною подією, яку тільки можна собі уявити, були допущені до участі в їхній нараді і внесли свою лепту багатозначними поглядами і таємничими натяками, які довели невтаємничених молодших сестер до останньої межі цікавості. Цей дивний спосіб збереження таємниці здався Кетрін, з її простими почуттями, недоброзичливим і ненадійним. І вона б висловила свою думку про його жорстокість, коли б не переконалася в тому, що він не досяг мети. Енн і Марія невдовзі заспокоїли її серце своїми проникливими вигуками: «А я все знаю!» І вечір минув у своєрідній інтелектуальній дуелі, у ході якої родинна винахідливість виявилась однаково успішно в удаваній втаємниченості, з одного боку, й туманних здогадах, з іншого.
Наступний день Кетрін знову провела з подругою, намагаючись підняти їй настрій і допомагаючи їй пережити стомливі години до прибуття пошти. Зусилля її були дуже доречними, бо в міру того як наближалась очікувана подія, Ізабелла чимдалі більше зневірювалась і на мить прибуття листа довела себе до цілковитого відчаю. Але де подівся її відчай, коли вона отримала листа! «Я не доклав ніяких зусиль, щоб домогтися згоди моїх добрих батьків, які обіцяли зробити все, що від них залежить, щоб сприяти моєму щастю», — говорилося в перших трьох рядках, і цієї хвилини Ізабелла відчула радісну впевненість. Її обличчя одразу ж засяяло, уся тривога й занепокоєність, здавалося, розтанули, від щастя вона майже втратила здатність володіти собою і без вагань називала себе найщасливішою зі смертних.
Місіс Торп зі сльозами радості на очах обійняла дочку, сина, гостю і з приємністю обійняла б половину мешканців Бата. Серце її було переповнене ніжністю. Кожне її звертання супроводжувалось епітетом: «Любий Джоне», «Люба Кетрін», «Люба Енн» і «Люба Маріє», котрі одразу ж були залучені до загального захоплення, а стосовно імені Ізабелли навіть найвищого епітета було недостатньо, щоб висловити те, що заслуговувала тієї миті її люба дитина. Навіть Джон не лінувався виявляти радість. Він не тільки удостоїв містера Морланда високого звання одного з найкращих хлопців у світі, але й безперестанку клятвено підтверджував усілякі похвали на його адресу.
Лист, який викликав усе це блаженство, був коротким і містив лише повідомлення про згоду батьків, а всі подробиці відкладалися на той час, коли Джеймс зможе написати ще раз. Але подробиць Ізабелла легко могла почекати. В обіцянці містера Морланда полягало все необхідне, а його честь була запорукою того, що все влаштується добре. А в який спосіб буде забезпечений їхній статок — чи одержать вони земельну власність, чи їм буде наданий певний капітал — мало турбувало її безкорисливу душу. Вона знала достатньо, щоб з упевненістю чекати гідного й швидкого влаштування своєї долі, і її уява незабаром перелетіла до втіх, що супроводитимуть її. Вона смакувала наперед, як через декілька тижнів на неї будуть захоплено витріщатися нові фуллертонські знайомі, як їй будуть заздрити її улюблені давні подруги з Патні, а також уявляла собі, як у неї з’явиться власна карета, нове прізвище на візитних картках і низка блискучих каблучок на пальцях.
Коли зміст листа став усім відомим, Джон Торп, який відкладав свій від’їзд до Лондона тільки до його одержання, почав споряджатися в дорогу.
— Що ж, міс Морланд, — сказав він, заставши її у вітальні одну, — я прийшов з вами попрощатись.
Кетрін побажала йому щасливої дороги. Нібито не розчувши її, він підійшов до вікна, потупцював там, промугикав собі під ніс якусь мелодію і, здавалося, цілком заглибився у свої думки.
— Ви не запізнитеся до Дівайза? — запитала Кетрін.
Він нічого не відповів, але після хвилинної мовчанки його нібито прорвало:
— А це одруження — чудова річ, клянуся честю! Морланд і Белл добре надумали! Як ви гадаєте, міс Морланд? Я б сказав, що це непоганий замір.
— Мені здається, навіть дуже гарний.
— Справді? Оце щиро, їй-богу! У всякому разі, я радий, що у вас немає упередження проти шлюбу. А ви чули стару пісеньку: «Втрапиш на весілля — збирайся на інше»? Сподіваюсь, ви прийдете на весілля Белл?
— Так. Я обіцяла вашій сестрі бути того дня з нею, якщо тільки це буде можливо.
— А тоді, знаєте… — Торп скривився й засміявся вимушеним робленим сміхом, — тоді, знаєте, ми могли б спробувати перевірити, чи є в старій пісеньці якийсь сенс.
— Ви так гадаєте? Але я не співаю. Щасливої вам дороги. Сьогодні я обідаю з міс Тілні, і мені вже час додому.
— Навіщо вам так поспішати? Хто зна, коли ми знову зустрінемося. Хоча я збираюся повернутися сюди через два тижні, вони здадуться мені страшенно довгими.
— Тоді навіщо вам так затримуватися? — відповіла Кетрін, бачачи, що він чекає її відповіді.
— Дякую вам за добрі слова. Добрі й великодушні. Я про них не забуду. У вас, мені здається, більше великодушності й усього такого, ніж у будь-кого. Сила-силенна великодушності, і не тільки великодушності, але ще всього, всього найрізноманітнішого! І ще у вас є… клянусь честю, я не знаю нікого, хто дорівнявся б до вас!
— Бог з вами! У світі багато таких, як я, і набагато кращих.
— Я хочу іще сказати, міс Морланд, що збираюсь невдовзі приїхати до Фуллертона й висловити там, якщо ви не проти, моє шанування.
— Ні, я не проти. Мої батько й мати будуть дуже раді вас бачити.
— Але вам, міс Морланд, сподіваюся, це не буде неприємно?
— Зовсім ні. У світі дуже мало людей, яких мені неприємно бачити. У товаристві завжди веселіше.
— Я дивлюся на це так само, як і ви. Дайте мені, кажу я, невеличку веселу компанію людей, яких я люблю, — аби тільки я перебував там, де мені подобається, і серед тих, хто мені подобається, і до біса все інше! Я щиро радий чути від вас те ж саме. Мені здається, міс Морланд, наші думки чудово збігаються в багатьох питаннях.
— Мабуть, але мені це ніколи не приходило в голову. А щодо багатьох питань, то, правду кажучи, серед них не так уже й багато тих, про які я встигла скласти свою думку.
– Їй-бо, у мене їх не більше. Морочити собі голову тим, що мене не стосується, не в моїх правилах. Мій погляд на речі досить простий. Аби, кажу я, була дівчина, яка б мені подобалась, і затишний будиночок на додачу, і що мені до всього іншого? Багатство для мене нічого не значить.
Я впевнений у своєму прибутку, а якщо в неї нічого немає за душею — тим краще.
— Ви маєте рацію. Тут я з вами згодна. Якщо в шлюбі одна сторона має гарні статки, іншій вони ні до чого. Не має значення, кому вони належать, аби тільки родина була забезпечена. Мені огидно, коли одне багатство шукає іншого. Одруження заради грошей, на мою думку, — найжахливіша річ у світі. На все добре. Ми будемо дуже раді бачити вас у Фуллертоні, коли вам буде зручно.
І вона пішла. Усієї його люб’язності не вистачило б на те, щоб затримати її довше. Вона мала повідомити такі важливі новини й підготуватися до такого важливого візиту, що він не зміг би нічого зробити, щоб примусити її залишитись. І Кетрін заквапилася до дверей, залишивши його розмірковувати на самотині про те, як вдало він висловив їй свої почуття і як недвозначно вона його підбадьорила.
Незнайоме їй раніше хвилювання, яке вона відчула, дізнавшись про заручини брата, дало їй привід думати, що розповідь про цю чудову подію справить таке ж саме враження на містера й місіс Аллен. Яке велике розчарування її спіткало! Коли після багатьох вступних слів ця важлива новина була їм повідомлена, виявилося, що вони її передбачили ще тоді, коли брат Кетрін прибув до Бата. Усе, що вони висловили з цього приводу, полягало в побажанні щастя молодим людям, а ще вони сказали про вроду Ізабелли, коли йшлося про джентльмена, і про вдале заміжжя, коли йшлося про леді. Кетрін вбачала в цьому вельми дивну нечутливість. Однак звістка про те, що Джеймс напередодні таємно поїхав до Фуллертона, не залишила місіс Аллен байдужою. Вона не могла спокійно про це думати. Вона безперестанку ремствувала, що від неї приховали його поїздку, шкодувала, що нічого не знала про його наміри, жалкувала, що не бачила його перед від’їздом і не змогла надіслати з ним доземний уклін його батькові й матері і сердечний привіт усьому сімейству Скіннер.
- Предыдущая
- 24/51
- Следующая
