Нортенгерське абатство - Остин Джейн - Страница 21

• Предыдущая
• 21/51
• Следующая

— Дякую, Елінор. Це свідчення робить мені неабияку честь. Бачите, міс Морланд, якими несправедливими були ваші підозри. Ось так я, прагнучи дізнатися про подальші події, не міг усього лише п’ять хвилин почекати свою сестру, порушивши обіцянку, що їй давав, прочитати роман уголос і в найцікавішому місці втік із книжкою, яка, візьміть до уваги, була її і тільки її власністю. Думаючи про це, я пишаюся і сподіваюсь, що цей випадок сприятиме вашій добрій думці про мене.

— Я й справді рада це чути. Відтепер я не буду соромитися, що мені подобається «Удольфо». А раніше я була впевнена, що молоді люди дивовижно нехтують романами.

— Так, саме дивовижно. Можна й справді дивуватись, що вони здатні нехтувати книжками, які читають майже так само завзято, як і жінки. Що ж до мене, я прочитав їх сотні й сотні. Навряд чи ви можете змагатися зі мною в знайомстві з Джуліями та Луїзами. Якщо ми почнемо запитувати одне в одного «Чи ви читали це?» і «Чи ви читали те?», то невдовзі я залишу вас так далеко позаду, як… з чим би порівняти? — як найулюбленіша ваша Емілі залишила позаду бідолашного Валанкура, поїхавши зі своєю тіткою до Італії. Уявіть собі, на скільки років раніше я почав читати. Я вже навчався в Оксфорді, коли ви були милою маленькою дівчинкою і вишивали вдома серветочки!

— Мабуть, не надто милою. Але все ж таки скажіть мені, чи вважаєте ви, що «Удольфо» — найчудовіша книжка у світі?

— Ви, напевне, маєте на увазі, що вона вельми гарно оформлена? Це залежить від палітурки.

— Генрі, — сказала міс Тілні, — ти занадто багато собі дозволяєш. Міс Морланд, він поводиться з вами точнісінько так само, як зі своєю сестрою. Він завжди намагається спіймати мене на тому, що я щось неточно сказала, а тепер він дозволяє собі те саме з вами. Йому не сподобалося те, що ви використали слово «найчудовіша», і вам краще якнайшвидше замінити його, а то протягом усієї прогулянки нам доведеться слухати лекції про Джонсона й Блера.

— Я впевнена, — вигукнула Кетрін, — що в мене й на думці не було нічого поганого. Але це й справді чудова книжка — чому ж мені так її не назвати?

— Звичайно, ви маєте рацію, — сказав Генрі. — І сьогодні чудова погода. І ми здійснюємо чудову прогулянку. І ви обидві — найчудовіші молоді леді. О! Це воістину найчудовіше слово! Воно до всього пасує. Мабуть, спочатку його використовували, тільки щоб висловити акуратність, доречність або витонченість. Казали про чудові вбрання, почуття чи смаки. Але тепер цим словом можна охарактеризувати будь-яку якість у будь-якій речі.

— Тоді як насправді, — вигукнула його сестра, — воно може бути використане лише стосовно тебе, нічого при цьому не характеризуючи. Ти людина чудова, але яка ж хитра! Ідіть до мене, міс Морланд, і нехай він сам розмірковує над правильністю наших висловлювань, а ми вихвалятимемо «Удольфо», користуючись словами, які нам до вподоби. Це вельми цікава книга. Вам подобаються такі книжки?

— Щиро кажучи, я не дуже люблю будь-які інші.

— Справді?

— Тобто я можу читати вірші та п’єси й таке інше, і непогано ставлюся до описів подорожей. Але історією, справжньою солідною історією, ніяк не можу зацікавитись. А ви можете?

— Так, я люблю історію.

— Я теж хотіла б її любити. Я іноді читаю історичні книжки з обов’язку, але в них немає нічого, що б не дратувало або не втомлювало мене. Суперечки пап і королів, з війнами або чумою на кожній сторінці! Чоловіки — нікчеми, про жінок нема чого сказати. Це так стомлює! Проте мені часто здається дивним, що це так нудно — адже більшу частину змісту цих книжок довелося вигадати. Речі, вкладені в уста героїв, їхні думки й наміри — майже все це треба було видумати, а в інших книжках я більше за все люблю вигадку.

— Вам здається, — сказала міс Тілні, — що історикам бракує польоту фантазії. Вони хизуються своєю уявою, не викликаючи інтересу в читача. Я люблю історію, і мене цілком задовольняє суміш істини з вигадкою. Головні факти автори історичних книжок здобувають з архівів — стародавніх історичних книжок і літописів, на які, я сподіваюся, можна настільки покладатись, наскільки взагалі можна покладатися на відомості про те, що відбувається не в нас на очах. А щодо маленьких прикрас, про які ви кажете, то це всього лише прикраси, і вони мені подобаються як такі. Якщо промова добре написана, я читаю її з задоволенням, незалежно від того, хто її склав, — і, можливо, навіть з більшим задоволенням завдяки тому, що це не справжні слова Карактакуса, Агріколи або Альфреда Великого, а твір містера Юма або містера Робертсона.

— То ви любите історію! Містер Аллен і мій батько теж її люблять. У мене також є два брати, які не відчувають до неї відрази. Так багато прикладів серед маленького кола моїх друзів — просто дивовижно! Що ж, тепер я більше не буду надто сувора до авторів історичних творів. Якщо люди люблять читати їхні книжки, то все гаразд. Докладати таких зусиль, списувати величезні томи, до яких, як я гадала, добровільно ніхто б і не заглянув, працювати тільки для того, щоб мучити маленьких хлопчиків і дівчаток — така доля завжди здавалася мені важкою. І хоча я знаю, як це все правильно й необхідно, я часто дивувалася самовідданості людини, яка може засісти за таку роботу.

— Те, що маленьких хлопчиків і дівчаток слід мучити, — сказав Генрі, — не стане заперечувати жодна людина, бодай трохи знайома з життям у цивілізованій державі. Але коли йдеться про наших найвидатніших істориків, то тут маю зазначити, що припущення, нібито в них немає більш високої мети, могло б їх неймовірно образити. Судячи з їхнього методу й стилю, вони цілком здатні мучити читачів більш зрілого віку і з більш розвинутим інтелектом. Я використовую дієслово «мучити», вдаючись до вашого лексикону, і вживаю його замість дієслова «вчити». Відтепер вважатимемо їх синонімами.

— Вам здається безглуздим те, що я назвала навчання мукою. Та коли б ви так само часто, як я, спостерігали, як бідолашні маленькі діти спочатку завчають букви, а потім вчаться правопису, коли б ви, як і я, щодня спостерігали, якими дурненькими вони виглядають протягом усього ранку і як утомлюється коло них моя бідолашна мати, ви б погодилися, що іноді слова «мучити» і «вчити» можна вважати синонімами.

— Цілком імовірно. Але історики не відповідають за важкість навчання грамоті. І навіть вас, попри те, що ви, здається, не дуже схильні до суворих і напружених занять, мабуть, можна переконати, що слід помучитися два чи три роки, щоб потім усю решту життя вміти читати. Коли б нас не навчили читати — місіс Редкліфф писала б даремно, а може, і взагалі не писала б!

Кетрін погодилася, і її найгарячіший панегірик, присвячений хисту згаданої дами, вичерпав тему. Незабаром Тілні заходилися обговорювати іншу, з приводу якої Кетрін було нічого сказати. Вони почали оглядати місцевість, як це роблять люди, що захоплюються малюванням, і з запалом справжніх знавців засперечалися про те, якою мірою вона відповідає пейзажу. Тут Кетрін не могла підтримати розмову. У неї не було ніяких уявлень ні про малювання, ні про художній смак. І вона слухала їхню розмову з даремною увагою, не розуміючи жодного слова з того, що вони казали. Їй пощастило зрозуміти лише дещицю з їхньої бесіди, і те, що вона зрозуміла, суперечило тим убогим знанням, які вона здобула раніше. Виявилося, що відтепер гарний краєвид не слід малювати з верхів’я пагорба і що відтепер чисте синє небо може тільки зіпсувати денний пейзаж. Вона щиросердо соромилася свого невігластва. І дарма! Бо хто хоче домогтися чиєїсь прихильності, має неодмінно виявити необізнаність. Бути добре обізнаним означає зачіпати марнолюбство інших, чого розумній людині завжди слід уникати. А от жінці, якій випала прикрість бути хоч якось обізнаною, слід особливо ретельно це приховувати.

Перевага природної наївності в гарній дівчині вже була роз’яснена майстерним пером моєї сестри за ремеслом, і до її трактування цієї теми я, з почуття справедливості до чоловіків, додам тільки, що, хоча для більш значної і більш легковажної частини чоловічої статі наївність у жінки великою мірою підсилює її привабливість, серед чоловіків є й такі, що настільки розумні й обізнані, які шукають у жінці чогось більшого, ніж необізнаність. Проте Кетрін не усвідомлювала своїх переваг, — вона не знала, що гарненька дівчина з чутливим серцем і з найнеобізнанішим розумом, якщо тільки не завадять якісь обставини, не може не привернути увагу розумної молодої людини. У даному разі вона сумовито зізналась у своїй недостатній обізнаності і сказала, що за вміння малювати віддасть усе на світі. У відповідь Генрі негайно прочитав їй лекцію про прекрасне, в якій пояснення були такими зрозумілими, що вона почала милуватися всім, що викликало в нього захоплення, і до якої вона виявила таку серйозну увагу, що він відчув цілковите задоволення її чудовим природним смаком. Він говорив їй про передні плани, відстані й віддалення, бічні фони й перспективи, світло й тіні. І Кетрін виявилася такою кмітливою ученицею, що, коли вони досягли вершини Бічен-Кліффа, вона сама відкинула краєвид Бата як можливий об’єкт пейзажу. Захоплюючись її успіхами і боячись перевтомити її розум надто великою дозою премудрості, поданої за один раз, Генрі дозволив собі змінити тему і, легко перейшовши від скелястого стрімчака й засохлого дуба, який він помістив неподалік від його верхів’я, до дубів узагалі, до лісів, до земель, що їх оточують, до пустищ, державних земель і уряду, він незабаром дійшов і до політики. А від політики вже було легко перейти до мовчання. Тривала мовчанка, яка запанувала після того, як він коротко розглянув стан нації, була порушена Кетрін, яка досить серйозно сказала:

• Предыдущая
• 21/51
• Следующая