Покохати відьму - Когтянц Костянтин - Страница 20
- Предыдущая
- 20/51
- Следующая
Отже, мені не залишалося нічого іншого, як покластися на те, що «ранок від вечора мудріший». Уранці, як і годиться, я вирушила на богослужіння, і мені дуже пощастило: випадково почула розмову, з якої випливало, що превелебний, найпевніше, буде в другій половині дня на бою биків, – тамтешні князі церкви ставляться до цієї забави по-різному, але відвідують навіть ті, хто не схвалює. Тепер переді мною стояла проблема: що робити з новим хвостом? Зрозуміло, йшли за мною від готелю двоє і навіть особливо не приховували. Чому двоє, а не один – знову ж таки можуть бути різні варіанти і гадати марно.
Отож молюся я разом з усіма, думаю, перебуду до початку кориди в пивничці, куди, до речі, не я сама тільки поспішила. Радше навпаки: інші прочани так майнули, що я ледве собі місцинку знайшла. А оце вже серйозно! Один з опікунів моїх домовляється про щось із компанією таких типів, що тут і гадати не доводиться, хто вони. Я й не дивилася в той бік, хоча по губах читати вміємо ми всі (це дуже корисно, але до чого? З такими людьми не домовляються про спільні відвідини опери – тут може бути тільки один варіант.)
До речі, в тому приміщенні, яке ви б назвали комірчиною, були троє з міської варти – і хоча я не могла встановити, чи була це засідка, чи вони просто так паслися, сценарій передбачає мою ліквідацію або арешт під пристойним приводом. Мене не влаштовувало ні те, ні друге.
Так що замовила я собі побільше й міцнішого, випила – так принаймні здавалося зі сторони. Коротше, до того часу, коли переговори на нижчому рівні закінчилися, я спорожнила такі ємності, що слону б вистачило, ну, а якщо насправді в мій шлунок потрапило кілька крапель, то кого це стосується?
Від сестер ви можете почути, що, мовляв, Мелла – виняток з усіх правил. Спробувавши розглянути це питання по можливості неупереджено, я дійшла висновку, що насправді виняток лише в одному: зазвичай магічна могутність і навички в мистецтві самозахисту перебувають в обернено пропорційній залежності. Не хочу нікого ображати, але, наприклад, Арфіаль з шабелькою або шпагою набагато небезпечніша, ніж Кторта з тією самою зброєю. У добі двадцять чотири години – навіть для нас, але й фехтування та магія вимагають тренувань. Так, ваша правда – ці двадцять чотири години треба множити на століття, і все ж… Кожна віддає більше часу на те, що її краще може врятувати. Я вчилася легко: за рік досягала того, на що багатьом два потрібно, але пережитий жах не відпускав. Магія здавалася мені чимось надто вишуканим, – не вірилося, що зможу застосувати її, зітнувшись з реальним ворогом. Тобто головою вірила, але серце не давало заспокою. Які тут ігри, який тут відпочинок – я тренувалася до сімсот сімдесят сьомого поту, всіх замучила: «Пофехтуйте зі мною!» У шістнадцять років перемагала всіх якірців, – боюся, це не сприяло моєму порозумінню зі старшими сестрами, бо хлопчики, мабуть, починали на мене задивлятися, хоча зовнішність у мене на любителя – і досі, як би не складалися обставини, на тренування я часу не шкодую.
Звичайно, існують певні природні обмеження. Фізично я навряд чи сильніша за ваших жінок, які вивчали, припустімо, карате, аж ніяк. Я жінка, і в чоловіка не перетворилася, дворучним мечем довго діяти не зумію. Але перемагати майстрів дворучного меча вдавалося…По-перше, реакція. Це почасти природне, почасти – результат довгих управ. Але ще більше значення має інше… Що б сталося, на вашу думку, якби в бою зітнулися… ну, припустимо, Баярд і Каміідзумі Ісі-но-камі?[4] Що ви говорите, юначе? «Делибаш уже на пике, а казак без головы»?[5] Даремно смієтеся: цілком закономірний результат. Але! Уявіть, що європейський лицар знайомий із Сінкагерю, а японець про європейське фехтування нічого не знає. Зрозуміло?
Так що, анітрохи не турбуючись, я поставила кухоль на стіл, витерла рукавом губи й, водночас вихопивши лівою рукою пістолет, бахнула з обох цівок. Не люблю, коли до мене ззаду з кийком підкрадаються. У вашому футболі це називається «розіграш стандартного положення»: той із банди, хто краще за всіх порається короткою палицею, займає позицію навпроти «основних сил». Потім уподобану жертву беруть у кліщі: «застрільники» (в цьому випадку їх двоє) затівають сварку, а якщо жертва не настільки ще п'яна, щоб дати себе прирізати, – в хід іде удар ззаду з криком: «Наших б'ють!». Але не така вже ця тактика оригінальна, щоб заскочити мене зненацька…Далі я штовхнула ногами стіл на двох «заводіяк», водночас вихопила з сумки досить рідкісну в цих місцях, але не настільки унікальну, щоб викликати питання, зброю – двоклинковий кинджал (до речі, саме в ті дні я задумала зробити клинки такими, що розходяться). Нижнім лезом я завдала удару назад – перед тим нападник не впав одразу, а береженого Бог береже, – може, йому двох куль мало? Скочила на стіл збоку, з нього на другий – і у вікно, – уміння йти з приміщення, де натовп охопила паніка, – необхідна частина мистецтва виживання.
Через деякий час на кориду пройшов ще один літній дворянин.
Я не ставила завдання добитися повного невпізнання, навпаки – створювала образ, у якому розшукуваного – ким? за що? – гостя з метрополії міг би впізнати досвідчений нишпорка, але тільки досвідчений. Це, мабуть, навіть важче, адже мені доводилося заснувати образ не на своїй власній зовнішності. Повну зміну було б важко пояснити, якби довелося розкривати карти.
Бою биків – у всіх його різновидах – я просто не люблю і протягом майже трьох годин бомбардувала єпископську голову: «Перевір особисто всі перекладні листи, всі до єдиного». Навіювання на такій дистанції – на межі можливого, причому мінімум однією ногою вже з того боку межі, але в мене було досить часу.
Що? Чому я не вселила відразу звільнити Жунжі? Відразу видно, що ви в «органах» ніколи не працювали, молодий чоловіче. Це тільки в поганих фільмах накази начальників завжди виконують. Насправді, якщо превелебний ні сіло ні впало віддасть наказ випустити якогось простолюдина, про якого він і згадувати не повинен, поки не нагадають – тут дуже навіть можливе питання «а з якого це дива?». (Був би багатий – не було б здивування.) Перший і найможливіший варіант розвитку подій: «а чи, бува, не зачарував окаянний єпископа нашого?». Я свої інструкції вирізаю на рівні підсвідомості, тож після відповідних роз'яснень він і сам може прийти до майже правильних висновків. Майже – бо навіювання все ж таки не магія.
Є й інша можливість: відрапортувати начальству, що заарештований, на жаль, помер, – і взяти його на допит із тортурами, щоб з'ясувати, які такі в нього зв'язки з єпископом і чи не можна тут накопати компромат на начальника. А от якщо владика просто накаже принести для перевірки фінансові документи, то, нехай він навіть ніколи раніше не робив цього, причина пояснень не потребує.
Не бажаючи повертатися до готелю, де мене, певно ж, чекали, я трохи поблукала по місту, поки не виявила будинок, господарі якого кудись виїхали, залишивши всього декілька слуг, потім, ніким не помічена, пробралася на горище: тепло, і дощ не намочить, що ще потрібно?
Другого дня я так само без особливих зусиль проникла на дзвіницю собору і, спрямувавши на вікно приймальні єпископа прилад, при вигляді якого з половиною старійшин стався б інфаркт, а з другою – інсульт, без проблем з'ясувала серйозність скандалу.
– Не валіть з хворої голови на здорову! Самі забули! Я нічого не знав і не знаю!
– Ні вже, брате Сорже! Це ви не виконали свій обов'язок! Я теж не знав нічого, але в мене немає вашого досвіду! Зіткнувшись із дивним випадком, ви повинні були не брата Пубрі кликати, а доповісти! Офіційно доповісти!
– Якщо я на кожен дивний факт буду писати доповідну… – І т. д., і т. п.
Відправивши прилад… На кудикіну гору, юначе! Рано вам знати про світи, які вас у розвитку обігнали!..Я заявилася до канцелярії, образно кажучи, відкривши двері ногою.
Превелебний заходився перепрошувати.
4
Баярд – славетний французький лицар, що не знав поразок у бою на мечах. Каміідзумі Ісі-но-камі – японський майстер меча з аналогічною репутацією.
5
З вірша О. С. Пушкіна «Делибаш». Делібаш – у турецькій армії – майстер кінної рубки.
- Предыдущая
- 20/51
- Следующая