Світанок - Майер Стефани Морган - Страница 48

• Предыдущая
• 48/138
• Следующая

Вона зустрілася з ним поглядом, зуби її ледь-ледь оголилися. Джареда, здавалося, не здивувала її ворожість.

— Лі, ти ж сама знаєш, що тобі тут не місце.

Вона рикнула на нього. Я кинув на неї застережливий погляд, але вона не побачила. Сет тоненько завив і штовхнув її плечем.

— Перепрошую, — мовив Джаред. — Гадаю, мені не варто робити поспішних висновків. Але ж тебе нічого не пов’язує з кровопивцями.

Лі вказала очима спершу на свого брата, потім на мене.

— Я розумію, ти хочеш наглянути за Сетом, — сказав Джаред. Очі його на мить ковзнули по моєму обличчю, а потім знову перебігли на її. Мабуть, він не зрозумів отого другого погляду — як і я. — Але ж Джейк не дозволить, щоб із Сетом щось сталося, і він сам не боїться залишатися тут, — скривився Джаред. — Та що там, будь ласка, Лі! Ми хочемо, щоб ти повернулася. Сем хоче, щоб ти повернулася.

Хвіст Лі здригнувся.

— Сем просив мене благати тебе. Буквально впасти на коліна й благати. Він хоче, щоб ти повернулася додому, Лілічко, туди, де твоє місце.

Лі відчутно смикнулася, коли Джаред назвав її так, як називав тільки Сем. Та коли він вимовив три останні слова, шерсть у неї на загривку здибилася і крізь зуби вихопилося довге гарчання. Мені не треба було чути її думок, щоб знати, якими виразами вона поливає його, — та і йому теж. Можна було мало не слова розрізнити.

Я дочекався, поки вона спустить пару.

— Я тут збираюся дещо перевищити свої повноваження й сказати, що Лі місце там, де вона собі обирає.

Лі загарчала, проте коли поглянула на Джареда, я збагнув, що гарчить вона на згоду.

— Слухай, Джареде, ми й досі одна родина, о’кей? Ми переживемо цю ворожнечу, та до того часу тобі варто триматися на своїй землі. Просто щоб не було жодних непорозумінь. Ніхто ж не хоче братовбивчої війни, правда? І Сем не хоче, хіба ні?

— Звісно, ні, — гавкнув Джаред. — Ми триматимемося на своїй землі. Але ж де ваша земля, Джейкобе? Оця вурдалацька земля?

— Ні, Джареде. Поки що ми безземельні. Але не турбуйся — так буде не завжди, — мені довелося хапнути ротом повітря. — Часу вже лишилося… небагато. О’кей? Тоді Каллени, швидше за все, заберуться, і Сет із Лі зможуть повернутися додому.

Лі й Сет одноголосно заскавчали, воднораз обертаючись носами до мене.

— А як же ти, Джейку?

— Гадаю, повернуся в ліс. Я не зможу довго залишатися в Ла-Пуші. Два вожаки — це постійна напруга. Крім того, я все одно туди збирався. Перш ніж ця каша заварилася.

— А якщо нам треба буде побалакати? — запитав Джаред.

— Вий — але не перетинай межі, о’кей? І ми прийдемо до тебе. І Семові не доведеться посилати таке велике посольство. Ми не шукаємо бійки.

Джаред нахмурився, проте кивнув. Йому не подобалося, що я виставляю Семові умови.

— Побачимося, Джейку. Або ні, — він нерішуче помахав рукою.

— Стривай, Джареде. З Ембрі все гаразд?

На його обличчі застиг подив.

— З Ембрі? Звісна річ. А що таке?

— Та так — не зрозуміло, чому Сем послав Коліна.

Я спостерігав за його реакцією, досі не в змозі позбутися підозр. Я побачив, як розуміння майнуло в його очах, проте це був не той погляд, якого очікував я.

— Джейку, тебе це взагалі-то більше не обходить.

— Гадаю, ні. Просто цікавлюся.

Краєм ока я помітив рух, проте вдав, що нічого не бачу, — не хотів видавати Квіла. Він жваво реагував на нашу розмову.

— Я передам Семові твої… інструкції. Прощавай, Джейкобе. Я зітхнув.

— Еге ж. Бувай, Джареде. Гей, передай моєму таткові, що зі мною все гаразд, о’кей? І що мені шкода, і що я люблю його.

— Я передам.

— Дякую.

— Ходімо, хлопці, — мовив Джаред. Він обернувся й попрямував геть, щоб перевернутися десь подалі, де Лі вже його не бачитиме. Пол і Колін трималися одразу позаду нього, тільки Квіл завагався. Він м’яко гавкнув, і я зробив крок до нього.

— Так, я теж без тебе скучаю, брате.

Квіл побіг до мене, сумно повісивши голову. Я поплескав його по плечі.

— Все буде гаразд.

Він тихенько заскиглив.

— Перекажи Ембрі, що мені вас двох бракує — я звик, що ви завжди з флангів.

Він кивнув, а тоді притиснувся носом мені до чола. Лі пирхнула. Квіл підвів погляд, але не на неї. Він зиркнув собі через плече — туди, де зникли троє його супутників.

— Так, час тобі додому, — мовив я до нього.

Квіл іще раз гавкнув і тоді зірвався навздогін решті. Можу заприсягтися, що Джаред не чекав собі спокійненько. Щойно він зник, я дозволив гарячій хвилі вийти зі свого тіла через члени. За мить я вже був на чотирьох.

Ще хвиля — і ти б із ним цілуватися поліз, — гигикнула Лі.

Я проігнорував її.

Все було гаразд? — запитав я. Бо хвилювався, що мені довелося отак розписуватися за них, коли я не чув, що саме вони думали. Я не хотів робити неправильних висновків. Не хотів у цьому бути схожим на Джареда. — Я не сказав нічого, чого б ви не хотіли? Чи може, я саме й не сказав чогось, що ви б хотіли?

Джейку, ти чудово впорався! — заохотив мене Сет.

Ти міг би дати Джареду в писок, — подумала Лі. — Я була б не проти.

Гадаю, тепер ясно, чому Ембрі не дозволили прийти, — подумав Сет.

Я не зрозумів.

Не дозволили?

Джейку, ти що — не бачив Квіла? Він розривається надвоє. І десять проти одного, що Ембрі почувається ще гірше. А в Ембрі немає Клари. Квіл просто так не зможе все покинути й забратися геть із Ла-Пуша. А Ембрі міг би. Отож Сем не збирається давати йому шанс полишити корабель. Він не хоче, щоб наша зграя ще збільшилася.

Справді? Ти так гадаєш? Маю сумнів, що Ембрі втримався б і не зарізав парочку Калленів.

Але ж він твій найкращий друг, Джейку. Він і Квіл радше прикриватимуть твою спину в бійці, ніж стануть проти тебе.

Ну, тоді я радий, що Сем не пустив його. Наша зграя й так уже завелика, — я зітхнув. — Ну, що ж. Поки що все добре. Сете, ти не проти трохи наглянути тут за всім? І Лі, і мені справді варто поспати. На вигляд усе було нормально, та хтозна! Може, це був маневр, щоб відвернути увагу?

Я не завжди був таким параноїком, проте пам’ятав, як Сем уміє віддаватися справі. Він бачив тільки одне — треба відвернути небезпеку. А раптом він скористається перевагою — раптом він збрехав нам?

Нема питань! — Сет неймовірно радів із того, що може стати в пригоді. — Либонь, мені варт усе пояснити Калленам? Вони, певно, й досі почуваються не в своїй тарілці.

Я все зроблю сам. Усе одно збирався все перевірити.

Вони вхопили уривки картинок у моїй розпеченій голові.

Сет здивовано дзявкотнув. Ой!

Лі помотала головою, наче намагалася струсити з себе цей образ. Я ще бридкішого в житті не бачила. Фе! Якби у мене в шлунку щось було, зараз би це все вже вихлюпнулося назовні.

Ну, вони ж вурдалаки, — за хвилю промовив Сет, наче пом’якшуючи реакцію Лі. — Я маю на увазі, що тут дивного? А якщо це допомагає Беллі, це ж добре, правда?

І я, і Лі втупилися в нього.

Що?

Мабуть, мама його кілька разів на землю впустила, коли він був немовлям, — мовила до мене Лі.

Просто на голову, вочевидь.

А ще він гриз свою колиску.

Пофарбовану свинцевими фарбами?

Схоже на те, — подумала вона.

Сет пирхнув. Ви двоє — може, стулите писки й нарешті заснете?

Коли я повернувся в будинок, надворі ніхто не чекав на мій звіт. Досі насторожі?

Усе гаразд, — змучено подумав я.

Око моє вихопило невеличку зміну в знайомих декораціях. На нижній сходинці ґанку лежала купа світлого ганчір’я. Я нахилився поглянути. Затамувавши подих, бо ганчір’я так смерділо вампірами — аж сили не було, я занурив ніс у купу.

• Предыдущая
• 48/138
• Следующая