Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя - Страница 39

• Предыдущая
• 39/49
• Следующая

Кирка закликала греків до палацу. Дванадцять Еврилохових супутників покірно зайшли в палац, зачаровані красою цариці, тільки Еврилох знайшов у собі сили опиратися чарам і залишився знадвору. Він крізь вікно побачив, як Кирка піднесла його товаришам дванадцять кубків із вином, у якому, либонь, було підмішане чарівне зілля, а потім по черзі вдарила кожного з них берлом — і вони обернулися на свиней! Тоді загнала Кирка свиней у хлів. Тільки були то не прості свині, бо чаклунка залишила їм людський розум.

Еврилох прибіг до корабля і розповів Одиссеєві про нещастя, яке спіткало усіх його дванадцятьох товаришів. Засмутився Одиссей і помалу попрямував до палацу Кирки, міркуючи та гадаючи, як йому перемудрити чаклунку. Та попри всі біди, які скоїлися з Одиссеєм дорогою до Ітаки, олімпійські боги не полишали його, ось і зараз назустріч йому трапився вродливий юнак. То був вісник богів Гермес. Він подарував Одиссеєві чарівний корінь і навчив його, як розчаклувати зачарованих товаришів.

Коли Одиссей прийшов у палац, цариця Кирка радо зустріла його. Вона всадовила гостя на почесне місце на покуті й піднесла йому кубок вина. Одиссей, пам'ятаючи, що має чарівний корінь, проти якого безсилі будь — які чари, сміливо випив вино. Кирка ж не знала про дарунок бога Гермеса, отож вихопила своє берло, торкнулася Одиссея й вигукнула: «А тепер мерщій у хлів і плюскайся там у багнюці разом зі своїми приятелями».

Проте анічогісінько Одиссеєві не сталося. Натомість грек вихопив меч із піхов і підскочив до Кирки. Вона перелякалася й почала проситися в Одиссея, а наостанок пообіцяла йому, що не завдасть йому шкоди. Тоді Одиссей заховав меч, а Кирка закликала своїх служниць і звеліла їм приготувати пишний бенкет. Але під час бенкету сидів Одиссей зажурений — він — бо сумував за своїми товаришами. Зглянулася на нього чаклунка, вивела з хліву дванадцятьох свиней, помастила чарівною олією — і перетворилися вони назад на людей.

Потім вона запросила до свого царського палацу й решту Одиссеєвих супутників і влаштувала для них бучну учту. Цілий рік бенкетували греки в палаці Кирки, а невдовзі чаклунка народила Одиссеєві сина Телегона. Та прийшов уже час грекам прямувати далі. Перш ніж відпустити Одиссея, чаклунка порадила Одиссеєві спуститися в похмурий Аїд і запитати своєї долі в провісника Тиресія. Одиссей красно подякував, і греки вирушили в путь.

Чаклунка Кирка послала Одиссеєвому кораблю попутний вітер, і він поплив на північ, де була брама в підземне царство Аїда — володіння мертвих. Довго плив корабель, аж нарешті причалив до берега у далекому краї кіммерійців, де навіть бог Геліос — Сонце не світить. Одиссей і його супутники витягли на берег корабель, а тоді рушили до високої скелі, де зливаються в одне русло дві ріки, що протікають у підземному царстві.

Тут вони принесли жертву богам — зарізали чорного барана й вівцю. Полилася жертовна кров до ями, яку Одиссей видовбав мечем у землі. Греки спалили жертву й попросили милості в похмурого Аїда та його могутньої дружини Персефони, а потім сіли чекати. Нарешті прилетіла душа провісника Тиресія та напилася жертовної крові з ями. І заговорила:

«Гнівається на тебе володар морів Посейдон, бо ти осліпив його сина — циклопа Поліфема. Чинитиме він тобі перешкоди на шляху додому, але ти зможеш досягти Ітаки, якщо не зачепиш черід бога Геліоса — Сонця на острові Тринакрії. А коли вб’єш хоч одного бика, то всі твої супутники загинуть, а сам ти ще довго блукатимеш світами, перш ніж дістанешся домівки. Вдома ти довго царюватимеш, а смерть тебе наздожене не на морі, але від моря».

Тиресій відлетів, а натомість до Одиссея прилетіла душа його матері, напилася жертовної крові з ями й повідала йому, що досі живі і його батько Лаерт, і дружина Пенелопа, і син Телемак. Одиссей хотів пригорнути матір, але руки його обійняли тільки повітря, а тінь її зникла.

Багатьох померлих царів і героїв бачив в Аїді Одиссей, але не міг там довше затримуватися, бо боявся гніву могутньої Персефони. Отож він швидко повернувся до корабля, зіпхнув його у воду й відчалив від берега.

Тільки — но на небо випірнула вранішня зоря, як Одиссей збудив своїх супутників, гребці дружно налягли на весла, і корабель помчав у відкрите море. Недалечко вже був острів Сирен, про який Одиссеєві оповідала чаклунка Кирка. Сирени були навжінками — напівптахами і своїми чарівними співами заманювали моряків, а тоді вбивали їх, як справжнісінькі хижаки. Все узбережжя їхнього острова засіяне було людськими кістками.

Одиссей, пам’ятаючи настанови Кирки, звернувся до своїх супутників: «Друзі! Позаліплюйте собі вуха воском, а мене прив’яжіть до щогли, щоб я вчасно почув спів сирен. Якщо ж я, зачарований їхнім співом, проситиму вас відв’язати мене, ви припніть мене до щогли ще дужче».

Він дав товаришам розтоплений віск, і вони позаліплювали собі вуха, а самого Одиссея так міцно припнули до щогли, що він і поворухнутися не міг. Далі греки сіли на весла й погребли вперед. Ось уже й острів видно на обрії. Зненацька до Одиссеєвих вух долинув чарівний спів сирен. «Пливи до нас, Одиссею! — співали Сирени. — Жоден моряк нас не мине, всякого зачарує наш спів! Все ми знаємо, і ти можеш багато від нас дізнатися…»

Сирени так солодко співали, що Одиссей утратив розум. Він почав давати знаки товаришам, щоб мерщій відв’язали його й прямували до острова Сирен. Та вони, пам’ятаючи його застереження, тільки дужче його

припнули й почали щосили гребти геть від острова. Й коли вже острів Сирен зник на обрії, вони зважилися повиколупувати віск із вух і відв’язати Одиссея.

Щойно проминув Одиссей страшний острів Сирен, як на його корабель уже чигала нова небезпека — чудовиська Сцилла і Харибда. Корабель був уже зовсім близько від Сицилійської протоки, яка в ті часи називалася Тринакрійською. Тут на одному березі в печері мешкала страшна потвора з дванадцятьма ногами, з шістьма головами, з трьома рядами гострих зубів у кожній пащі, яка називалася Сциллою. А на протилежному боці мешкало чудовисько Харибда, отож вузька протока поміж двох небезпечних берегів лякала Одиссея тим більше, що чаклунка Кирка попередила його: якщо корабель наблизиться до Харибди, загинуть усі моряки, а якщо до Сцилли — загинуть тільки шестеро з команди.

Але Одиссей нічого не сказав своїм супутникам, щоб не лякати, натомість наказав їм прямувати до Сцилли, а сам вихопив спис і почав виглядати потвору. Корабель швидко плив вузькою Сицилійською протокою. Вода бурунилася навколо скель, і здалеку добре видно було, як розлючена Харибда ковтає солону морську воду, намагаючись поглинути грецький корабель. На мить Одиссей забув про Сциллу, очі його з жахом зупинилися на протилежному березі, де пантрувала Харибда.

Аж тут із — за скелі на іншому березі потворна Сцилла вистромила шість своїх голів і, клацаючи жахливими пащеками, підхопила гострими зубами шістьох Одиссеєвих супутників. Тільки й мигнули в повітрі руки — ноги, тільки й зірвався зойк над Сицилійською протокою, але ревище моря вмить заглушило його. Одиссеєві супутники злякано налягли на весла — і нарешті проминули небезпечну протоку.

Удалині показався острів Тринакрія, на якому бог Геліос — Сонце випасав свої череди. Сьогодні ми називаємо острів Тринакрію Сицилією. Одиссей згадав про віщування сліпого Тиресія в підземному царстві і почав благати своїх супутників не причалювати на острові, а швиденько проминути його. Проте греки були такі потомлені після небезпечної Сицилійської протоки, що й слухати не хотіли про дальшу дорогу.

Еврилох спрямував корабель до берега і пообіцяв Одиссеєві, що моряки перепочинуть тільки одну ніч і покріплять сили, а завтра на зорі знову вирушать у путь. Довелося Одиссеєві пристати на цю пропозицію. Незабаром греки причалили до берега, витягнули корабель на пісок, добре повечеряли і міцно поснули.

• Предыдущая
• 39/49
• Следующая