Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя - Страница 37

• Предыдущая
• 37/49
• Следующая

Багато пригод зазнав спартанський цар Менелай після відплиття з Трої. Кораблі на чолі з Менелаєм залишили скорене місто останніми, та не встигли вони подолати й половину шляху, як Зевс своєю стрілою — блискавицею вразив керманича Менелаєвого корабля — Фронтиса. Довелося цареві разом з усім флотом приставати до берегів Аттики, щоб справити пишні похорони Фронтису. Після похорону Менелай вирушив далі — і знову могутній Зевс заступив йому дорогу: поблизу острова Крит наслав страшну бурю. Частину кораблів понесло до острова, де вони й розбилися об скелястий берег. А решту кораблів віднесло далеко в море і зрештою викинуло на єгипетському узбережжі.

Сім довгих років Менелай блукав чужими землями, побував і на Кіпрі, і в Фінікії, і в Лівії. Нарешті отримав він змогу збудувати корабель, щоб повернутися додому. Менелай відплив із Єгипту й зупинився на острові Фарос, щоб дочекатися попутного вітру. Але минав день за днем, запаси харчів закінчувалися, а попутного вітру все не було. Так би й загинув Менелай безславно далеко від дому, але дочка морського бога Протея — Евдотея зглянулася на сердешних мандрівників і підказала Менелаєві, що тільки її батько Протей зможе допомогти грекам повернутися додому. Вона ж і навчила Менелая, як змусити Протея допомогти.

Старий Протей служив володарю морів Посейдону. На острові Фарос поблизу Єгипту він випасав Посейдонові стада тюленів. Протей умів передбачати майбутнє, а ще міг набувати будь — якої подоби. Евдотея принесла

Менелаєві та його супутникам чотири тюленячі шкури. Рано — вранці Менелай і його приятелі вдягли шкури й зачаїлися на березі. Незабаром виплив Протей з великим стадом тюленів. Полічивши череду, Протей ліг відпочити, і тільки — но він склепив повіки, як Менелай і його супутники скинули тюленячі шкури, кинулися до старого та схопили його.

Протей відчайдушно боровся: він обертався на лева і дракона, пантеру і вепра, воду й дерево, але Менелай міцно тримав його — не випускав із рук. Врешті Протеєві довелося скоритися. Він дозволив Менелаєві ставити питання. Спартанський цар запитав, чому гніваються на нього боги і весь час посилають не попутний, а противний вітер. Протей звелів Менелаєві та його супутникам повертатися до Єгипту і принести жертву богам.

А потім Протей провістив долі всіх учасників Троянського походу. Менелай подякував старому і його дочці Евдотеї, повернувся до Єгипту і приніс богам пишну жертву. Нарешті вітер перемінився, і мандрівники змогли повернутися до Спарти, де ще довго жив Менелай разом із Геленою. А коли прийшов їм час помирати, Менелая та його дружину, Зевсову дочку Гелену, боги живими забрали в Елізій — поля блаженних, загробний світ.

Після падіння Трої хитромудрий Одиссей, цар острова Ітака, збирався повернутися додому, де на нього чекала вірна дружина Пенелопа й синочок Телемак. Одиссей разом зі своїми супутниками відплив від троянського берега та попрямував до Ітаки. Довго вони пливли, й нарешті час було поповнити запаси питної води. Одиссей пристав до берегів, де мешкали кікони. Столицею землі було місто Ісмар.

Одиссей та його войовничі супутники висадилися на берег і вирішили завоювати місто Ісмар. Вони напали на кіконів, перемогли їхнє військо, жінок захопили в полон, а місто спалили. Але дехто з мешканців Ісмара врятувався й кинувся до сусідніх містечок по допомогу. Кікони зібрали величезне військо й пішли війною на Одиссея. Кіконських воїнів було стільки, як листя на деревах, і Одиссеєві довелося рятуватися втечею.

У битві з кіконами Одиссей утратив сімдесятьох двох вірних супутників — кожен корабель із його флоту позбувся шістьох моряків. Хоч як Одиссей сумував за загиблими товаришами, а проте радість, що сам він урятувався, переважала. Отож кораблі вирушили далі.

Та не встиг Одиссей далеко відплисти від берегів кіконів, як над морем здійнялася буря. Північний вітер Борей нагнав на небо важкі свинцеві хмари, збурунив морські хвилі, почав здирати вітрила зі щогл. Дивом вдалося Одиссеєвим кораблям дістатися безлюдного острова, де в бухті можна було заховатися од високих хвиль і перечекати бурю. За кілька днів Одиссей нарешті дочекався попутного вітру й рушив далі.

Але через бурю кораблі заблукали та змушені були пристати до берега невідомого острова. Поставивши кораблі на якір, Одиссеєві супутники зійшли на берег і розташувалися на спочинок. Вони запалили вогонь і заходилися варити обід. Одиссей і гадки не мав, що опинився в країні Лотоса, де мешкали лотофаги, які харчувалися квіткою лотоса. Той, хто скуштує лотоса, миттю забуває своє минуле, забуває усі свої жалі та біди.

Одиссей послав кількох супутників розвідати острів, подивитися, хто тут мешкає. Дуже швидко греки натрапили на поселення лотофагів. Місцеві мешканці зраділи гостям і влаштували для них гостину. Найперше вони дали морякам скуштувати квітки лотоса — страви, яку найбільше полюбляли на острові.

Та щойно Одиссеєві супутники скуштували лотоса, як забули про свою батьківщину і вже не схотіли нікуди далі плисти. Вони повернулися до Одиссея й почали розповідати, як гарно живеться в країні Лотоса, які привітні тут мешканці, як хотіли б вони лишитися в краю лотофагів назавжди. Коли Одиссей це побачив, то звелів силоміць доправити на корабель моряків, які через квітку лотоса забули своє минуле. Понад усе від боявся, що ще хтось із його супутників скуштує лотоса й забуде рідну Ітаку. Кораблі мерщій знялися з якорів і випливли в море.

Довго плавали Одиссеєві кораблі широким морем, і нарешті моряки побачили вдалині землю. Вони спрямували флот до острова й незабаром висадилися на берег. Одиссей і його товариші зауважили, що земля, на яку вони потрапили, — напрочуд родюча. На пасовиськах паслося безліч кіз, а що острів був безлюдним і кози ніколи не бачили людей, то й зовсім не лякалися моряків. Одиссей і його команда зручно влаштувалися на березі й поснули. А зранку, коли зарум’янилася зоря на сході, вони прокинулися й почали полювати на довірливих кіз, щоб зварити собі смачний сніданок.

Цілий день моряки відпочивали, а наступного дня Одиссей вирішив розвідати сусідній острів. Він узяв один корабель, кілька супутників — і перетнув затоку, яка розділяла острови. І виявилося, що потрапили греки в країну циклопів. Перші одноокі велетні, діти Урана — Неба та Ґеї — Землі, замешкали на далекому заході, вони не знали землеробства й не поклонялися олімпійським богам. Та коли Кронос закував циклопів у ланцюги, а Зевс звільнив їх, вони стали помічниками бога — коваля Гефеста — допомагали йому виковувати блискавки для Зевса — громовержця та міцні обладунки для грецьких героїв. Циклопи почали родичатися з олімпійськими богами.

Одиссей побачив велику печеру й подумав, що в ній і повинні мешкати циклопи. Він узяв із собою дванадцятьох супутників, набрав вина та харчів і вирішив завітати до печери, щоб поглянути на циклопа зблизька й, можливо, потоваришувати з ним. Не знав Одиссей, що в цій печері мешкав неймовірно злий циклоп Поліфем, син самого володаря морів Посейдона, який не товаришував навіть з іншими братами — циклопами. Коли Одиссей і його приятелі зайшли до печери, циклопа там не було — він саме пас отару кіз та овець. Зате було в печері безліч кошиків із сирами та глечиків із кисляком.

Коли сонце вже котилося на захід, циклоп повернувся додому. Був це страховинний велетень з одним оком посеред чола. Він завалив вхід до печери кам’яною брилою, щоб уночі отара не порозбігалася, а тоді сів доїти кіз. Коли він уздрів Одиссея та інших моряків, то роздратовано заревів: «Ви хто такі? Що робите в моїй печері?» Греки відповіли, що не з власної волі потрапили на острів циклопів — їх занесла сюди буря, отож вони сподіваються на гостинність місцевих мешканців. Але замість відповіді циклоп підхопив двох Одиссеєвих товаришів і щосили зіткнув їх лобами, а потім пожбурив на землю. Від удару моряки вмерли на місці. Потім він порубав тіла на кавалки, зварив у величезному казані та з’їв. А тоді завалився спати.

• Предыдущая
• 37/49
• Следующая