Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя - Страница 32

• Предыдущая
• 32/49
• Следующая

Коли аргоський цар побачив одразу двох ворогів, що виступили проти нього, то й не думав відступати, а тільки затулився щитом. А стрілець Пандар замахнувся списом і поцілив у груди Діомедові. Спис пробив щит, але вдарився у міцний панцир. Тоді аргоський цар Діомед метнув свій спис — і троянський стрілець Пандар упав мертвим із колісниці.

Еней зістрибнув із колісниці, прикрився щитом і наготував спис. Але Діомед не дав захопити себе зненацька: він підхопив величезну камінну брилу й пожбурив її в Енея, розтрощивши троянському героєві коліно. Еней поточився, і якби його мати Афродита не затулила сина своїми білими шатами, напевно б загинув він від руки мужнього Діомеда.

Діомед упізнав Афродиту. Він знав, що богиня стоїть за троянців, тож сміливо поранив її. Афродита скрикнула від болю та швидко полинула на Олімп, щоб наскаржитися володарю Зевсу на зухвальство смертного. А тим часом бог війни Арес, зуздрівши, яку неповагу до безсмертної богині виявив Діомед, вирішив стати з ним на бій. Діомед вагався — хіба йому тягатися з самим богом війни? Проте войовнича Атена пообіцяла: «Ти матимеш моє покровительство в цій сутичці, сміливо ставай до бою!»

Коли Арес замахнувся на аргоського царя списом, Атена відвела його спис, а натомість допомогла Діомедові поранити бога війни дротиком. Арес заволав так гучно, мов одностайно скрикнули десять тисяч воїнів, і греки та троянці на мить завмерли від жаху. Бог війни полинув на Олімп і теж почав скаржитися Зевсові, що смертний насмілився поранити безсмертного бога. Зевс покликав лікаря богів Паона, який миттю вилікував Аресову рану. А на землі тривала страшна битва, і троянці відступали під натиском греків.

Мужній син царя Пріама Гектор не міг стерпіти, що його краяни троянці от — от зазнають поразки, і вирішив викликати одного з найхоробріших грецьких ватажків на двобій. Та перш ніж стати до бою, він має попрощатися з дружиною Андромахою і своїм маленьким сином.

Гектор повернувся до Трої через Скейську браму й рушив до Парисового палацу. Він дорікнув Парисові, що той уникає битви саме тоді, коли кожна зайва пара міцних рук так потрібна троянцям, але Парис відповів, що саме готується до бою. А прекрасна Гелена тим часом припросила Гектора перепочити часинку, але той відмовився: він поспішав побачитися з дружиною Андромахою.

Андромаху й маленького синочка він знайшов на міському мурі, де вона, спостерігаючи за битвою, нестримно плакала. Побачивши Гектора, Андромаха заголосила: «Гекторе, твоє завзяття обернеться проти тебе, і я залишуся вдовою! Зглянься хоча б на сина!» Гектор відповів: «Якби я залишився тут, під захистом троянських мурів, я би зганьбив себе. Нехай краще я загину, ніж побачу, як який — небудь чужинець забирає тебе в полон!»

Гектор схилився над сином і хотів його на прощання поцілувати, але хлопчик перелякався розвихреної кінської гриви на батьковому шоломі. Тоді Гектор зняв шолом із голови, взяв хлопчика на руки і підняв високо над головою. «Безсмертні боги, — вигукнув він, — нехай мій син колись зацарює в Трої і примножить славу батьків!» Потім він ніжно попрощався з дружиною, вдягнув свій шолом і поспішив до Скейської брами. Тут його наздогнав Парис, і герої удвох вийшли на поле бою.

Гектор спинив битву і почав голосно викликати на двобій кого — небудь із грецьких героїв. Проте ніхто з греків не наважувався битися з мужнім Гектором, який на силі поступався хіба що Ахіллові. Старий Нестор почав соромити греків, і тоді битися з Гектором зголосилося одразу декілька героїв. За порадою Нестора вирішили кинути жереб, і битися випало Бантові, сину саламінського царя Теламона.

Цілісінький день билися троянець Гектор із греком Бантом, але перевага не схилялася ні на чий бік. Гектор першим кинув спис, але він не пробив Бантів щит. Тоді свій спис метнув Бант, і той не тільки розтрощив щит Гектора, а й розірвав хітон на грудях троянця і прохромив панцир. Урятувався Гектор тільки завдяки тому, що вчасно відхилився. Ще раз наготували списи вороги і знову зійшлися у двобої. І знов Гектор не зміг пробити мідного щита Банта, а грек поранив троянця у шию. Тоді розгніваний Гектор підхопив важезний камінь і пожбурив у щит Еанта, — тільки й загриміла мідь. А Еант підхопив інший камінь, пробив ним щит Гектора і поранив троянцеві ногу.

Тоді у сутичку втрутилися боги. Вісник богів простягнув поміж двох героїв жезл і виголосив: «Спиніть бій. Усім потрібен спочинок». Гектор та Еант на знак примирення обмінялися подарунками: Еант подарував Гекторові пояс, а навзамін отримав меч. Греки ж і троянці взялися збирати загиблих на полі бою, щоб спалити тіла воїнів за давнім звичаєм на високих вогнищах.

Зійшла ранішня зоря, і греки та троянці почали готуватися до нового бою. До самого полудня кипів запеклий бій, і на цей раз перемога схилялася на бік троянців. Сам Зевс був на боці захисників Трої: просто в середину грецького війська могутній цар богів кинув свою сліпучу блискавку. Блискавка поранила старому Несторові коня, і той став дибки. А троянський герой Гектор уже мчав до Нестора — ось — ось уб’є старого! Тоді на допомогу Несторові кинувся аргоський цар Діомед, метнув свій спис, проте поцілив не Гектора, а візничого його колісниці. Це Зевс не дозволив Діомедові перемогти Гектора: метнув іще одну блискавку, і сахнулися Діомедові коні. Тоді аргоський цар збагнув, що сьогодні перемога буде на боці троянців.

А троянці вже відтіснили греків аж до кораблів. Тут точився затятий бій. Щоб захистити свої кораблі від ворожих стріл, греки звели укріплення. Мужній Гектор зібрав троянських воїнів і помчав до грецького укріплення, тримаючи напоготові смолоскипи, щоб підпалити грецький флот. Ось уже загорівся корабель

Протесилая — тессалійського царя, який першим загинув на троянській землі. Але мужній Еант сміливо захищав інші кораблі, не шкодуючи ні сил, ні життя.

Серед греків ширилася паніка. Чи не час відмовитися від війни, якщо боги стали на бік троянців? Згадалося грекам і пророцтво Калхаса, що греки ніколи не отримають перемоги без героя Ахілла. І тоді аргоський цар Агамемнон погодився примиритися з Ахіллом, повернути йому полонянку Брисеїду й послати багаті дарунки.

Коли Агамемнонові посли прибули до Ахілла, той грав собі на лірі, а побіч сього сидів його приятель Патрокл. Довго красномовний Одиссей умовляв Ахілла пробачити Агамемнону і приєднатися до битви, та Ахілл не міг забути образи й відмовився помиритися з Агамемноном. Отак ні з чим повернулися Агамемнонові посли у грецький табір.

А тим часом Патрокл зі свого шатра сумовито спостерігав, який безлад коївся у грецькому таборі. Він бачив, як одного по одному троянці поранили видатних грецьких героїв — Одиссея, Діомеда, Агамемнона; бачив, як мужній Еант намагався врятувати кораблі. Патрокл не витримав — він був готовий на все, аби допомогти братам — грекам. Патрокл був певен, що одного вигляду Ахілла було б досить, щоб посіяти паніку серед троянців, тож він попросив у товариша позичити йому свої обладунки. Ахілл віддав йому свій шолом і панцир, і Патрокл приєднався до грецького війська.

Першим від руки сміливця Патрокла загинув онук Беллерофонта Сарпедон, син самого Зевса. Побачивши на полі бою Патрокла в Ахіллових обладунках, троянці були певні, що то сам Ахілл нарешті приєднався до греків, і хотіли вже були втікати під захист троянських мурів. Троянський герой Гектор не міг цього допустити — він мужньо став на бій із перевдягненим Патроклом і поцілив його списом.

Цар Менелай побачив на землі тіло мужнього Патрокла й хутчій хотів забрати його з поля бою, щоб вороги не спаплюжили його. Але троянці хотіли заволодіти тілом, і навколо мертвого Патрокла розгорілася сутичка. Майже всі герої зійшлися в цій сутичці. Греки намагалися відбити тіло Патрокла, щоб віднести його до Ахілла та з пошаною поховати, а троянці хотіли заволодіти військовим трофеєм. Тричі намагався Гектор видерти тіло Патрокла з рук царя Менелая, і тричі відбивали його атаки Еанти.

• Предыдущая
• 32/49
• Следующая