Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя - Страница 24

• Предыдущая
• 24/49
• Следующая

Щасливий Язон і забув про втрачену сандалію, а натомість поспішив до палацу царя Пелія. А треба сказати, що незадовго перед тим Пелій, який боявся, що в нього можуть відібрати владу так само, як він колись учинив з Езоном, звернувся до оракула по пораду. Оракул провістив, що Пелій має остерігатися людини, взутої в одну сандалію.

Коли Язон з’явився на міському майдані, то одразу привернув загальну увагу — був він стрункий і дужий, до того ж одягнений по — чужинському. Цар Пелій теж поглянув на Язона — і поблід: він побачив, що юнак взутий в одну сандалію. Коли Пелій придивився до хлопця, то в його обличчі упізнав знайомі риси — Язон був схожим на свого батька. Пелій здогадався, для чого Язон з’явився в місті. Він звелів слугам покликати юнака.

Коли Язон постав перед царем, Пелій, мов не впізнав юнака, запитав: «Чужинцю, хочу звернутися до тебе по раду. Що б ти зробив із людиною, яка за пророцтвом оракула загрожує твоєму життю?» Язон не замислюючись відповів: «Я б послав таку людину здобувати золоте руно». Адже всі знали, що здобути золоте руно — майже неможливо, ніхто не вернеться з подібного походу. Язон і не здогадувався, що сам вирішив власну долю.

"Що ж, Язоне, — мовив Пелій, уже не криючись, — я тебе упізнав. І я згоден поступитися тобі владою, тільки за однієї умови: ти здобудеш золоте руно. Нещодавно уві сні мені явилася тінь бідолашного Фрикса, який помер на чужині, і Фрикс сказав, що володарем Тессалії стане людина, яка здобуде золоте руно».

Сміливий юнак не злякався, а почав готуватися до подорожі в Колхіду по золоте руно.

Язон ладнався в дорогу. Звістка про зухвалий похід по золоте руно швидко облетіла околиці, і багато героїв захотіли приєднатися до Язона. Усього п’ятдесят — за числом весел на кораблі — сміливців зважилося супроводжувати Язона, і серед них були і непереможний Геракл, і славетний Тезей, і близнюки — Діоскури Кастор та Полідевк, і герой Калідонських ловів Мелеагр, і співець Орфей, і мудрий лікар Асклепій, і сини північного вітру Борея Зет і Калаїд. А керував будівництвом корабля знаний корабельний майстер Арг.

У Пеліонському лісі застукотіли сокири, валилися височенні стрункі сосни. Сама богиня Атена, опікунка всякого ремесла, допомагала Язонові у будівництві корабля на прохання могутньої Гери, яка не забула, як Язон переніс її через річку. Атена сама встановила щоглу зі священного дуба з Додонської діброви, щоб він провіщав мандрівникам майбутнє. Ніс корабля прикрасила різьблена й позолочена голова Гери.

На честь будівничого корабель нарекли «Арго», а його матроси почали зватися аргонавтами. Керманичем на кораблі був знаний Тифей, який першим серед моряків винайшов щогли і напнув на них вітрила. Керував походом Язон.

Усе було готове до відплиття, але корабель ніяк не хотів спускатися на воду — усі разом дужі герої не могли зрушити його з місця. Тоді співець Орфей торкнувся струн своєї чарівної ліри, полилася дивовижна музика, і корабель сам собою спустився у морські хвилі. Гребці вдарили у весла, й «Арго» вирушив у далеку дорогу аж до берегів Гостинного моря, яке сьогодні ми називаємо Чорним.

Першою зупинкою на шляху аргонавтів був квітучий острів Лемнос, на якому владарювала юна цариця Гіпсипіла. Одного разу лемноські жінки образили богиню кохання Афродиту, й вона у помсту нагородила їх таким огидним запахом, що їхні чоловіки від них відверталися і зраджували з іншими жінками. Тоді лемноські жінки змовилися перебити всіх чоловіків на острові. Коли «Арго» приплив на Лемнос, на острові не залишилося жодного чоловіка. Тільки цариця Гіпсипіла врятувала свого батька і допомогла йому втекти.

Гіпсипіла зустріла аргонавтів і провела їх у свій палац. Лише кілька аргонавтів на чолі з Гераклом зосталися на кораблі.

Гіпсипіла вельми вподобала собі красеня Язона. Незабаром Язон прихилився до молодої цариці, тож вони одружилися. На острові на честь їхнього одруження було влаштоване бучне святкування, повсюди запалювали вогнища, пили вино та веселилися. Аргонавти навіть забули, що вирушили у далеку мандрівку по золоте руно. Гіпсипіла народила Язонові двох синів — Евнея і Тоанта.

Аж нарешті розгніваний Геракл викликав аргонавтів на берег, де хитався на хвилях корабель. Він присоромив героїв, і вони поопускали очі. Вирішено було негайно лаштуватись у дорогу. Коли лемноські жінки дізналися, що аргонавтам час плисти далі, вони висипали на берег і почали благати героїв зостатися. Благала Язона і Гіпсипіла, проте Язон відчув небезпеку, викликав аргонавтів на корабель, буцімто має сказати їм щось важливе, а там обрубав канати, якими був припнутий корабель, і хутко відплив від берега. Моряки здалеку попрощалися з гостинним островом Лемнос, налягли на весла і вирушили геть.

А невдовзі після відплиття аргонавтів лемноські жінки дізналися, що Гіпсипіла таємно врятувала свого батька. За таку образу вони постановили стратити царицю. Дізнавшись про це, Гіпсипіла зважилася втекти з острова з двома маленькими синочками. Проте дорогою її корабель захопили в полон пірати і продали в рабство царю Лікургу. Цар доручив Гіпсипілі няньчити свого сина — царевича.

Одного разу змучена Гіпсипіла задрімала над колискою царевича, а в цей час до немовляти вповзла змія і задушила його. Коли Лікург дізнався про смерть сина, то вже здійняв був руку, аби вбити Гіпсипілу, проте вчасно нагодилися її сини Евней і Тоантта встигли врятувати матір. Разом із синами Гіпсипіла повернулася на острів Лемнос.

Довго веслували аргонавти, а коли ловили попутний вітер, то напинали вітрило. Та одного дня здійнялася страшна буря, чорні хмари позапинали небо, раз у раз темряву розтинала блискавка, а хвилі мало не змивали моряків із палуби. Довго змагалися мужні герої зі стихією, аж тут один із них гукнув: «Земля!» І справді — вдалині чорніла земля. Це був острів Самотракія.

Та раптом височезна хвиля з шаленою силою вдарила в борт корабля — і викинула його на берег, просто до підніжжя гори. «Це узбережжя Херсонеса, — мовив хтось із аргонавтів, коли вони роззиралися довкруж. — Можливо, хтось тут допоможе нам полагодити корабель». А й справді — судно добряче побило штормом.

Але зненацька аргонавти заціпеніли від жаху: з Ведмежої гори до них спускалися шестирукі велетні — доліони, які в кожній руці тримали по величезній каменюці. Скоро вони наблизилися до корабля, як почали жбурляти каміння в аргонавтів. Негостинно прийняв аргонавтів острів Самотракія!

Геракл напнув тугий лук і одну по одній випускав гострі стріли. Вони безпомильно поціляли велетнів — доліонів, уже чимало з них полягло на полі бою, проте решта й далі запекло боролася. Каміння летіло звідусіль, а земля двигтіла, як від землетрусу. Тоді Язон із приятелями зайшов ззаду та знагла напав на велетнів. Оточені з двох боків, доліони кинулись урозтіч.

За деякий час аргонавти змогли полагодити корабель і вирушити у дальшу путь.

Довго чи коротко пливли аргонавти, а зрештою майже досягли берегів Мізії. «Арго» стрілою летів уперед. Моряки вирішили розважитись і позмагатися — хто довше протримається на веслах. Один по одному падали знесилені гребці, поки на веслах не залишилися тільки Геракл і Язон, та й ті вже цілком виснажені. Тримала їх хіба що упертість — не поступитися іншому.

У запеклій боротьбі ніхто й не помітив, що корабель уже впритул наблизився до берега; Тифей міцно тримав кермо. Раптом весло в Гераклових руках черкнуло об землю і тріснуло, і тої ж миті Язон упав непритомний. Усі аргонавти згодилися, що змагання закінчилося нічиєю.

На березі Геракл вирушив у ліс, щоб витесати собі нове весло. Він знайшов височенький дубок, обхопив його дужими руками і з корінням висмикнув із землі. З цілим деревом на плечі Геракл, насвистуючи, повертався на берег.

• Предыдущая
• 24/49
• Следующая