Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя - Страница 20

• Предыдущая
• 20/49
• Следующая

Вісник богів Гермес продав Геракла за три таланти лідійській цариці Омфалі. Коли Геракл потрапив до Омфали, то підступний хлопчик — бог Ерот пустив золоту стрілу і запалив у героєвому серці пристрасть до цариці. Омфалу щиро розважала Гераклова закоханість, вона крутила героєм, як хотіла: вдягала його у жіночу одіж, а сама загорталася у його лев’ячу шкуру й погрожувала Гераклові його ж власною палицею, змушуючи виконувати різну жіночу хатню роботу. І Геракл мав покірливо ткати абощо.

Проте герой не був би героєм, якби міг всидіти на місці. Одного разу Геракл ходив на прогулянку, втомився і задрімав на березі річки, а прокинувся від того, що злі карлики керкопи намагалися поцупити його палицю. Усемогутній Зевс позбавив їх дару мовлення, бо керкопи не гребували брехнею і навіть не цуралися давати лживі клятви. Геракл переловив усіх керкопів, зв’язав мотузками і підвісив за ноги, а Зевс обернув їх на мавп.

Минуло три роки Гераклового рабства в Омфали, і тоді герой спорядив вісімнадцять кораблів і вирушив до каледонського царя Ойнея, який мав красуню — дочку

Даянейру. Безліч царів і героїв домагалися руки красуні, серед них і річковий бог Ахелой, син могутнього Океана.

Коли з’явився Геракл, попереду якого котилася слава про його незчисленні подвиги, то всі суперники відступили, а залишився тільки Ахелой, який мав дар перетворення — міг перекидатися на звірів чи птахів. Раз у раз обертаючись то на бика, то на інших тварин, він став до бою з Гераклом, але це не допомогло йому — славетний грецький герой переміг. Можливо, тому, що красуня Даянейра з такою надією гляділа саме на Геракла?

Переможець одразу ж захотів забрати з собою Даянейру додому. Молодята вирушили в дорогу і зупинилися тільки на березі річки Евен, де мешкав кентавр Несе. Він заробляв собі на життя перевозом і запропонував Гераклові за невеличку плату перевезти Даянейру на той бік. Герой погодився. Сам він рушив уперед, а Даянейра мала їхати позаду на кентавровій спині.

Та раптом Геракл почув крик Даянейри. Він озирнувся — а то кентавр намагається викрасти Гераклову кохану. Герой кинувся навздогін кентавру, напнув тятиву лука і випустив стрілу, отруєну кров’ю Лернейської гідри. Стріла поцілила просто в Несса. Заюшений кров’ю кентавр поточився. Помираючи, він хотів помститися Гераклові, тож швидко зняв із себе закривавлений пояс і віддав Даянейрі, запевнивши її, що то — талісман, який завжди поверне Даянейрі Гераклове кохання у випадку його зради. Довірлива дівчина повірила вмираючому кентаврові.

Геракл і Даянейра жили щасливо, у них народився хлопчик Гілл, а за ним і інші діти. Та дуже скоро прийшов момент Даянейрі скористатися поясом: згадав Геракл прекрасну Йолу, за яку колись змагався з царем Евритом, але Еврит відмовився віддати йому дочку. Та цього разу нічого не стояло на заваді Гераклові, і він уже подумував покинути Даянейру й одружитися з Йолою, коли Даянейра дізналася про чоловікову зраду.

Понад усе вона хотіла повернути Гераклове кохання. Даянейра прикликала Гераклового слугу і вручила йому пояс, пояснивши, що ним Геракл може прикрасити свою весільну одіж. Геракл нічого не запідозрив і підперезався паском, просякнутим кров’ю кентавра Несса. Та щойно пояс торкнувся Гераклового тіла, як герой почав корчитись у нестерпних муках: отрута Лернейської гідри, що лишилась у поясі, проникла йому в кров.

Геракл не міг витримувати страждання і вирішив накласти на себе руки. На горі Еті Геракл назбирав дерев і склав із них величезне багаття. Він укрив багаття шкурою лева, а сам влігся зверху й попросив свого друга Філоктета, якому подарував смертодайні стріли, підпалити вогонь. Полум’я швидко охопило героя зусібіч, земне тіло його згоріло, проте безсмертну душу Геракла Зевс забрав на Олімп. За дружину він дав Гераклові богиню вічної молодості Гебу — дочку Зевса та Гери.

Так закінчилося життя уславленого героя Геракла. Проте час знаменитих подвигів не минув, адже народився й уже почав здійснювати звитяги новий герой — Тезей. От як починалася його історія.

У місті Атени, названому так на честь грізної богині Атени, мешкав знаний скульптор і зодчий Дедал. Він започаткував в Атенах столярне ремесло, винайшов рубанок та інший столярний реманент. А статуї, які він різьбив, були мов живі. І був у Дедала учень на ім’я Тал, який так добре навчався, так любив свою справу, що незабаром перевершив учителя. Через заздрощі Дедал замислив убити свого найкращого учня.

Одного разу він покликав Тала з собою на високий Акрополь, а там зіштовхнув зі скелі. Дедал був певен, що

ніхто не розкриє злочину, проте не так сталося, як гадалося. Суд — ареопаг засудив Дедала до страти, тож йому довелося тікати з Атен.

Дедал заховався на острові Крит у могутнього царя Міноса, сина Зевса та Європи. Мінос охоче прийняв під покровительство талановитого митця, і Дедал звів на Криті багато чудових палаців і вирізьбив чимало прекрасних статуй. А головне, тут він збудував знаменитий лабіринт, у якому сиділо чудовисько Мінотавр. Ось як це було.

Критський цар Мінос мав за дружину Пасифаю, дочку Геліоса — Сонця. Пасифая народила чоловікові дочку Аріадну і сина Андрогея. Царська родина щасливо правила Критом багато років, та одного разу Пасифая побачила морського бика, що належав володарю океанів Посейдону, і нестямно закохалась у нього. Від цього зв’язку народилося страшне чудовисько — Мінотавр, яке мало тулуб людини і голову бика.

Мінотавр був не тільки страховинний зовні, а ще й кровожерний, і цар Мінос понад усе бажав заховати потвору від стороннього ока. Саме тому він попрохав майстра Дедала збудувати лабіринт, у центрі якого заховали Мінотавра. Дедал спорудив настільки хитромудрий лабіринт, що жоден смертний не міг знайти з нього виходу — такими заплутаними були його ходи й закапелки.

А тим часом діти царя Міноса Аріадна й Андрогей підросли. Андрогей змужнів і тепер перемагав у гімнастичних змаганнях усіх суперників. Одного разу Андрогей брав участь у знаних Панатенейських іграх у місті Атени, які щороку влаштовувалися на честь богині Атени.

Найбільш популярними тут були кінні перегони та гімнастичні змагання. Відбувалися Панатенейські ігри наприкінці місяця гекатомбеона — тобто серпня, а переможців нагороджували оливковими вінками й амфорами з олією священного оливкового дерева. Саме ці нагороди дали життя сучасному звичаю нагороджувати переможців спортивних змагань кубками. 28 гекатомбеона (тобто 28 серпня), удень народження богині Атени, проходила святкова процесія — помпа, під час якої дівчата дарували богині власноруч виткане покривало.

От у таких іграх і брав участь Андрогей і, треба зауважити, щоразу перемагав у всіх змаганнях. Атенський цар Егей із заздрості занапастив Андрогея. Коли цар Мінос дізнався про загибель сина, його горю не було меж. Він миттю зібрав військо і напав на Атени. Могутнє військо Міноса легко перемогло царя Егея, і тоді Мінос зобов’язав атенян щороку посилати чудовиську Мінотавру сімох дівчат і сімох юнаків у жертву. Так тривало три роки поспіль, допоки атенський герой Тезей не здолав Мінотавра.

Цар Егей довго і щасливо владарював у місті Атени. Одна тільки біда: боги не посилали йому дітей. Він навіть запитував оракула, як йому найкраще вчинити, але отримав загадкову відповідь, яку ніхто не міг розтлумачити. Тоді цар Егей вирішив завітати до міста Трезани, де мешкав славетний Піттей, який знаний був тим, що міг розгадати найзагадковіші віщування.

А треба сказати, що Піттей мав дорослу дочку Етру, яку давно вже прийшла пора віддавати. І от він витлумачив царю Егею віщування оракула таким чином: цар має тайкома одружитися з Етрою, і тоді боги нагородять його сином. Егей не зволікаючи одружився з Етрою, але молодята прожили разом недовго: шлюб був таємним, отож, щоб не викликати підозр, Егею час був вертатися додому. Прощаючись із дружиною, Егей відвів її на скелястий берег, підважив величезну брилу й заховав під неї свій меч і сандалії. «Етро, — мовив він, — будемо сподіватися, що боги милостиві й пошлють нам сина. Рости його в турботі, але нікому не називай імені його батька, навіть йому самому, щоб вороги не вбили його. А коли він змужніє настільки, що зможе зрушити цю брилу, нехай бере мої речі та вирушає до мене в місто Атени. За своїм мечем я упізнаю сина».

• Предыдущая
• 20/49
• Следующая