Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя - Страница 18

• Предыдущая
• 18/49
• Следующая

Тільки — но він промовив останні слова, як море завирувало, а потім хвилі розступилися, і з води вийшов могутній бик. Натовп критян сахнувся, а бик попрямував на берег, виграючи м’язами і згинаючи дебелу шию, яка ніколи не знала ярма. Мінос замилувався на бика й забув свою обіцянку віддати його в жертву Посейдонові. Натомість він наказав вибрати найкращого бика з — поміж власної череди і принести в жертву його.

Посейдон не стерпів образи. Вночі чарівний бик ніби здичавів: він вирвався на волю й почав трощити та нищити усе навколо. Скільки лиха завдав бик критянам через Міносову захланність! Так би й шаленів бик на острові, якби не Геракл.

Цар Еврисфей почув про біду, яка спіткала критян, і послав Геракла на нове завдання. Коли Геракл приїхав на острів, Мінос запропонував йому в поміч досвідчених воїнів, проте герой відмовився, адже мав за умовою Еврисфея здолати бика сам — один. Кілька днів ганявся він за твариною, аж нарешті упіймав та приборкав бика. А тоді заскочив йому на спину і плигнув у море. Він переплив з острова Крит на острів Пелопоннес і привів бика в Мікени, але Еврисфей так перелякався, що не схотів навіть вийти поглянути на бика. Тоді Геракл відпустив свою здобич, і бик, зачувши волю, помчав геть і зупинився ген на Маратонських луках, де ще довго докучав людям, поки його не приборкав інший славетний герой — Тезей.

Тракійський цар Діомед був сумнозвісний своєю жорстокістю: мав він лютих кобилиць, яких годував м’ясом мандрівників, чия дорога пролягала через Тракію. Кобилиці були настільки дужі, що жодні пута не могли втримати їх, отож Діомедові доводилося тримати їх припнутими залізними ланцями в стайнях. Коли Геракл після боротьби з Критським биком повернувся додому, то Еврисфей не дозволив йому навіть перепочити, а натомість звелів мерщій вирушати до Діомеда і привести четверик лихих кобилиць.

Геракл усвідомлював, що здолати Діомеда буде важко, тож постановив діяти підступом: поночі він викрав четверик лютих кобилиць, але побоявся зняти з них ланцюги, тому довелося вести їх на корабель поволі. Цар Діомед зачув харчання схарапуджених кобилиць і кинувся навздогін конокрадові. Гераклу нічого не лишалося, як ставати до бою з Діомедом.

Син Зевса подолав Діомеда, а тоді кинув його на поталу власним кобилам. Люті звірюки роздерли господаря так само, як роздирали усіх бідолашних мандрівників, і жорстокий правитель сконав тою смертю, на яку прирікав інших. А Геракл завів кобилиць на корабель і поплив до Евристея. Переляканий Еврисфей звелів прогнати кобил далеко в гори, щоб і духу їх не було поблизу, і там тварин — людожерів зарізали дикі звірі.

На острові Еритії мешкав триголовий велет Геріон, який мав безліч корів. Худоба вільно паслася на острові — ніхто не зважувався поцупити корову, бо тоді б довелося мати до діла з лютим і непереможним Геріоном. От підступний Еврисфей і зажадав від Геракла викрасти у Геріона череду корів.

Довго мандрував Геракл на захід, де далеко — далеко лежав острів Еритія, і нарешті спинився на березі океану. Як йому подолати океан, щоб дістатися Еритії? Геракл призадумався і всівся на березі.

А Геліос — Сонце саме поспішав на захід у своїй осяйній колісниці. Яскраві промені осліпили Геракла, і він безтямно схопився за лук і прицілився у Геліоса. «Кинь зброю!» — гукнув бог, проте не образився на Геракла, а тільки подивувався його хоробрості — він здійняв руку на безсмертного! Геліос запропонував Гераклові перевезти його на захід у своєму золотому човні, яким сам щоночі повертався з заходу на схід. Геракл радо погодився і скочив у човен.

Та Океан вирішив випробувати Геракла — скоро герой відплив од берега, як збурунилися височенні хвилі. Проте герой не розгубився, а напнув замість вітрила лев’ячу шкіру, яку носив на плечах як плащ, і спритно доплив до острова Еритії.

Коли Геракл ступив на берег, зачулося несамовите гарчання двоголового пса Орта — ще одного породження змієголового Тифона та напівжінки — напівзмії Єхидни. Лютий Орт допомагав Геріону стерегти корів. Двоголовий собака кинувся на Геракла, та герой убив його

одним ударом своєї палиці. Але Орт не сам охороняв Геріонові череди — тут — таки до Геракла вискочив чередник — велет Евритіон. Геракл напнув лук і пустив у нього отруйну стрілу, й чередник упав мертвий.

Аж тут до нього вийшов і грізний триголовий велет Геріон. Непереливки було Гераклові — Геріон мав шість рук і три тулуби, тож під час бою затулявся трьома щитами і кидав одночасно три списи. Проте войовнича богиня Атена була на боці Геракла — герой одну по одній пустив три отруйні стріли, які поцілили усі три голови велета, а потім Геракл добив його палицею.

Геракл завів череду корів у золотий Геліосів човен і переплив із ними через океан. На світанку він вдячно повернув Геліосу — Сонцю човен. На далекому заході він поставив дві величезні камінні брили — Гераклові стовпи на честь своєї перемоги, і вони й досі стоять обабіч Гібралтару.

Але попереду була ще неблизька путь через Піренейські гори, Галлію та Альпи. На березі Тибру Геракл приліг спочити і солодко заснув. Поки він спав, до корів підібрався вогнедишний вулкан Какус, син горгони Медузи й бога — коваля Гефеста. Какус украв двох найкращих корів і, щоб замести сліди, потягнув їх до печери за хвости.

Прокинувся Геракл — бракує двох корів. Він почав їх усюди шукати і добрів до печери, проте сліди вели не до неї, а з неї. Геракл вирішив усе одно зазирнути в печеру, підважив брилу й відтулив отвір. І звідти вибігли дві корови та приєдналися до череди. Геракл погнав корів далі, а навздогін йому плювався вогнем розлючений вогнедишний вулкан Какус.

На півдні Італії одна з корів відлучилася від череди, стрибнула в море й перепливла через протоку на Сицилію. Там її побачив син Посейдона цар Ерикс. Він так уподобав корову, що миттю приєднав до своєї череди. Та Геракл теж доплив до Сицилії і зажадав від Ерикса повернути корову. Цар зважився стати з Гераклом до двобою, а нагородою переможцю мала бути корова. Не пощастило цареві — Геракл обхопив Ерикса дужими руками і задушив, а тоді забрав корову і приєднав до череди.

Ще багато пасток чигало на Геракла дорогою додому, проте він щасливо доправив корів до Евристея. Еврисфей приніс корів у жертву великій богині Гері.

У велета Атланта, який тримає небесне склепіння, і німфи Геспериди були красуні — дочки Геспериди. Вони мешкали далеко на заході в чудесному саду, де росла чарівна яблуня, яка родила золоті яблучка. Геспериди доглядали яблуню, адже це дерево подарувала Ґея — Земля богині Гері на день її весілля з могутнім Зевсом. Стеріг яблуню одноокий дракон Ладон.

Еврисфей забажав, щоб наступного разу Геракл вирушав до саду Гесперид і приніс йому золоте яблуко. Проте ніхто не відав дороги до чудесного саду. Довго блукав Геракл по землі, питаючи у всіх дороги до саду Гесперид, і тільки на крайній півночі зустрілися йому німфи ріки Еридан, які підказали йому вихід. Лишень морський віщун Нерей знає дорогу до саду Гесперид, тому Гераклу потрібно підстерегти старця і примусити показати дорогу.

Геракл захопив старого Нерея, коли той виходив із моря, нагло напав на нього і зв’язав. Щоб дістати волю, Нерею довелося докладно оповісти Гераклові дорогу до саду Гесперид. Дізнавшись таємницю, Геракл відпустив морського віщуна і рушив у путь. «Гляди ж, — гукнув йому навздогін Нерей, — сам до яблуні не підходь і яблук не рви, якщо не хочеш розгнівати могутню Геру!»

Нарешті герой добрався до саду Гесперид, але яблуню стеріг одноокий дракон Ладон. Геракл напнув лук і пустив стрілу. Вона поцілила Ладонові просто в око. Дракон почав звиватися з болю й відпустив дерево, яке перед тим міцно обкрутив хвостом. Геракл уже простягнув руку до золотого яблука, як згадав слова Нерея.

• Предыдущая
• 18/49
• Следующая