Выбери любимый жанр

Укус огняного змія - Тисовська Наталя - Страница 28


Изменить размер шрифта:

28

— Що він сказав? — кинувся Ілля до дружини, щойно та переступила поріг кімнати.

— Те, що й я вам сказала, — відтяла та, — дурепа напилась учора якоїсь гидоти.

— Із власної волі?

— Ти мене питаєш?

— Хіба на зібраннях подібного роду сект, — бовкнула я, — це не звична практика — хильнути чогось наркотичного, аби легше було впадати в транс?

Ірина люто зиркнула на мене.

— Тільки обивательська обмеженість змушує людей вірити в газетні плітки, буцімто секти своїх членів зомбують, залякують, одурманюють наркотиками. Сектанти просто шукають альтернативну систему ідеалів…

— Хотів би я знати, — вигукнув Ростислав, — чому вчора вона опинилася саме там… Сон рябої кобили!

Ірина розгладила ковдру, якою була вкрита Людмила, відкинула з лиця їй пасмо волосся, щоб не лоскотало й не перебивало сон, задумано кілька хвилин дивилась у вікно. На тлі віконного прорізу її профіль набув звичного гордовитого вигляду.

У тиші чути, як цокотить настінний годинник, а на кухні й далі зітхає бідолашна Людмилина мати. За весь цей час вона так і не виходила звідти, навіть коли в кімнаті чаклував лікар. Мені чомусь спало на думку, що вона зараз просто фізично не може бачити власну дочку — настільки ображена на неї, попри те, що жаліє її.

Потім Ірина повернула обличчя до мене, якусь мить вивчала, немов зважуючись сказати щось неприємне, а тоді промовила:

— Не чекала я від тебе такого.

Я спаленіла. Бридке відчуття сорому й огиди до самої себе прошило мене.

* * *

— Але чому, чому вона так сказала? — допитувалася я. Здається, сльози вже бриніли в голосі. Ще трохи — і ганебно розплачуся просто тут, у Ростиславовій машині, а я не маю права цього робити.

— Ірина гадає, що ви з Людмилою пішли на зібрання разом, а потім ти її покинула… — Ростислав зупинив жестом вигук, який готовий був зірватися з моїх вуст. — Не треба мене переконувати, я й так тобі вірю. Але ти ж не знаєш Людмилу! Вона довірлива, вона дійсно могла б піддатися на твої вмовляння, якби ти захотіла потягнути її на зібрання… або якби ти переконала її взяти тебе з собою. Адже всім відомо, як вона любить такі ідіотські збіговиська.

Шах.

— Усім, крім мене! — вигукнула я. — Не забувай, що я знайома з нею менше двох тижнів, і за цей час тільки двічі бачилася! Причому другий раз — ото якраз учора!

— Не кричи. Не кричи. Я все чую. І я тобі вірю. Але ж дивна ситуація, хіба ні?

Мат.

Час забиратися з шахівниці.

— Зупини, будь ласка, машину.

— Я відвезу тебе додому.

— Ти й так уже запізнився на роботу. Зупини, будь ласка, машину. Я доїду сама. Упевнена, тут є регулярні рейси на Київ.

Ростислав зціпив зуби. Рум’янець виступив на щоках. Він дивився просто перед собою, і дай Бог, щоб бачив-таки дорогу, по якій гнав машину. Телевізор на сьогодні пророкував ожеледицю.

Я відвернулася до вікна. Нехай везе на Київ. Мені байдуже. Нехай висадить мене з машини, де схоче. Я вийду — і більше ніколи не згадаю про їхню божевільну компанію. Принаймні, коли до мене знову обізветься бабай, я не гризтиму себе думкою, що вчиняю огидно, підозрюючи когось із них. Вони ж не замислюються над тим, як самі б почувалися, опинися на мить на моєму місці? Справді, чого маю перейматися тим, що малознайомі люди думають про мене? Я їх бачила кілька разів — і, може, більше ніколи в житті не спіткаю. Я ж бо точно не шукатиму з ними зустрічі. Та якщо хтось із них таки виявиться бабаєм, начувайтеся!..

Ми минали село за селом. Миготіли знаки: чорні літери на білому тлі, білі літери на синьому тлі. Ми вже зовсім близько, вже проїхали КПП. Даішники ловлять здоровезні хури, їм до нас діла нема, і слава Богу, бо що швидше ми доїдемо, то скоріше урветься ця напружена, холодна мовчанка, від якої у мене починає сіпатися верхня повіка на правому оці.

Сьогодні у католиків Святвечір. Шкода, що в мене нема знайомих католиків, бо я б напросилася до них на кутю й потихеньку від усіх налигалася до нестями. Тільки б не бачити ці гострі вилиці, під якими ходором ходять жовна. Тільки б не бачити ці зненацька потемнілі очі. Пів міста ми проїхали у цілковитому відчуженому мовчанні. Ще трохи — а там довгий міст, швидкісна траса, дім. Хочу додому, як ніколи.

І неждано-негадано Ростислав звернув зі шляху, занурився кудись у бічний провулок, хвилину петляв вузькими ходами, засипаними снігом — і ми опинилися під брамою ресторану в народному стилі: кілька куренів, з деяких в’ється димок, перед головною хатиною росте ялинка, прикрашена новорічними синіми й червоними кулями. Ростислав посигналив, і брама поїхала вбік. Машина прокотилася ще пару метрів і завмерла під парканом на розчищеній від снігу стоянці.

Ростислав заглушив двигун, виліз із машини, обійшов капот і смикнув дверцята з мого боку на себе. Мовчки схопив мене за руку й витягнув із машини. Я дозволила заштовхати себе у найближчий курінь, де вже метушився офіціант у кожуху й смушковій шапці, розпалюючи посеред кімнати вогонь. Працював він ніби і справно, проте багаття спершу сильно задиміло, та згодом дим видуло вгору протягом із відчинених дверей.

Ростислав усадовив мене на дерев’яній лавці ближче до вогню, зачинив двері, щоб не так тягнуло холодом, і замовив шашлик. Офіціант перепитав, що ми питимемо, я лупала очима, в той час як Ростислав замовив коньяк. Інтересно. Здається, моє бажання впитися, як чопок, починає втілюватися.

Що над усе втішно, наливатимусь я не абичим, а напоєм благородним.

Замову принесли навдивовижу швидко. Ростислав завзято призволився до свого шашлику. Відкоркувавши опецькувату пляшку, офіціант налив насамперед мені, потім хотів плеснути й моєму супутнику, але той зупинив його жестом. Тоді офіціант набулькав Ростиславові мінеральної води в келих.

Дрова розгорілися, у курені ставало дедалі жаркіше, я вже впрівала у пуховій куртці. І все одно сиділа нерухомо, не зважуючись розстебнути її.

— Вип’ємо? — напівзапропонував, напівствердив Ростислав, піднімаючи келих.

— Твоє здоров’я, — кинула я, сподіваючись, що в голосі моєму бринить сарказм, і зробила великий ковток. Хороший коньяк, хоч і розведений трохи водою. Не дивно для цієї діри, але ж як їм це вдалося зробити, відкорковували-бо пляшку у нас на очах!

А от шашлик був дуже добрий. Ніжний, сочистий, м’ясо аж біле. Що ж, нечасто трапляється отак помогоричуватися, гріх відмовлятись. Я вп’яла зуби у величенький кусень шашлику.

Після другого келиха коньяку образа чомусь почала вивітрюватися. Натомість мною оволоділа несподівана ніжність до мого супутника, ба й дивна млість у м’язах. Тверда лавка, а вже б скрутитися калачиком і поспати хоч хвилиноньку, тільки щоб отак палахкотів вогонь, а на тлі його вирізьблювався гострий суворий профіль малознайомого мужчини. Прикладаючись вустами до третього вже келиха, я збагнула, що мій супутник щось говорить, а я ніяк не доберу, що саме.

— …я не хотів тебе зневажити чи скривдити… Та як ти взагалі могла таке подумати? Сон рябої кобили! Я просто міркував уголос, бо й справді дивно, що ви з Людкою опинилися на тому зібранні разом, не змовляючись. Я не вірю в те, що вона могла б когось убити, полюючи на браслет, але вона ще зі школи вирізнялася… е-е-е… ексцентричністю. У сьомому класі, коли нас у Лаврські печери водили на екскурсію, вона обминула загороджувальну табличку й пішла собі у бічний хід, а всі попрямували далі. На виході вчителька нас порахувала — Людки бракує. Дві години її шукали, а коли знайшли, вона сказала, що відстала від групи цілком випадково. І тільки на другий день нам зізналася, що зробила це навмисно. Хотіла вийти до самого Дніпра, позначити вихід — і мати змогу повернутися в печери, коли захоче. Питаємо навіщо — мовчить і усміхається… І на браслет твій накинулася: змійка, змійка!.. Ні, вбити не могла, я навіть не збираюся її підозрювати, але… Ти на мене вже не ображаєшся?

Я похитала головою. Від тепла мене зовсім розвезло. Чи Ростислав мені чогось у келих намішав? А, байдуже! Тільки спати хочу — очі заводяться.

28
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело