Выбери любимый жанр

Арахнофобія - Сорока Юрій В. - Страница 38


Изменить размер шрифта:

38

Ярослав повільно похитав головою.

– Це теж арахнофобія, Ганно Юрїївно. Вона не людина. Вона кровожерлива істота, яка так само далека від поняття «людина», як і ваші восьминогі вихованці.

Ганна Юріївна повільно підійшла до столика, на якому стояли чашки з захололою кавою.

– Так, арахнофобія. І вона посилюється від думки, що чудовисько на свободі. Воно десь поряд.

– Навряд. Але вона з'явиться тут рано чи пізно. Мені прикро, що я дав їй утекти. Але гру ще не закінчено.

– Мені байдуже. Її покарає Бог. А вам не потрібно картати себе.

Ярослав зітхнув.

– Мені є за що себе картати, Ганно Юріївно. І я обіцяю вам, що зупиню її. Чого б мені це не коштувало.

Вона зітхнула, вказала на гроші, що лежали на столику, і сказала:

– Я не візьму цих грошей. На них кров мого хлопчика. Я знаю, що ви щиро хотіли допомогти й ризикували життям, але… Дякую вам за все. Залиште мене саму, будь ласка…

Розділ 10

– Ну, нарешті! Нарешті я вирвався з триклятої божевільні під назвою обласне управління і можу на повні груди вдихнути повітря свободи! Вимкнути огидний телефон і насолодитися кухлем крижаного пива! – Вадим Галкін відкинувся на спинку плетеного крісла-качалки й мрійливо заплющив очі. – Ідилія, пане Савицький. Тиха ідилія.

Ярослав не відповів. Він сидів за столом під заростями винограду на дачі Галкіна й ліниво роздивлявся краєвиди. З невеликої, але охайної хатинки долітав тихий шепіт приймача, вітер шелестів у виноградному листі над головою, неквапно витанцьовували під цим самим вітром різнобарвні квіти на грядці. А в далечінь, туди, де серед зелених очеретів заховалося сріблясте плесо озерця з хиткою кладкою, дерев'яним човном, що пахнув рибою, біля неї, бігла крізь випалену серпневим сонцем траву стежинка, над якою завмерли крислаті старі ясени.

– Гей, Кравченку! Коли вже зготується твій шашлик? Горілка в холодильнику замерзне, ну! – крикнув Галкін до лейтенанта в міліцейській сорочці з засуканими рукавами. Той порався біля мангала, роздмухуючи дим над жаринками, від чого повітря виповнювалося чарівним ароматом смаженого шашлику. Поряд із лейтенантом завмер чоловік, котрого Ярослав востаннє бачив під час розтину тіла Євгена Бондаренка, – патологоанатом Кость.

– Терпіння є однією з кращих людських рис, пане підполковнику, – сміючись, відповів лейтенант Кравченко, рожевощокий білявий здоровань років двадцяти п'яти, схожий на античну статую атлета. – Не патякайте під руку!

– Ну що ти будеш йому казати? – вдавано зітхнув Галкін. – Ніякої поваги до старших.

Він на мить завмер, прислухаючись, після чого зірвався з місця й чимдуж погнав до будинку, з якого долинало шипіння води від розпеченого металу.

– Раки! Раки збігають! – загуркотів, а за кілька секунд, з'явившись на порозі з казанком у руках, додав: – Тьху, таку їх… Мало не проґавив!

Невдовзі великі червоні раки парували на таці на столі, а смішливий Кравченко, жартівливо повісивши рушника на лікоть, удавав із себе офіціанта, вправно розкладаючи на тарілки шпиці з рум'яними шматочками м'яса, на яких усе ще кипів жир. З холодильника з'явилася запотіла пляшка оковитої та пиво. Кость підносив таріль із зеленню.

– Ну нарешті! – Галкін потер руки. – Ви пам'ятаєте, хлопці, коли ми так ось сиділи? Не пам'ятаєте, правильно. І я вже не пам'ятаю. Усе робота, справи. В кого сім'я, а в кого дівчата, щодня нова, – він підморгнув рожевощокому лейтенанту. А ось так, по-простому, зібратися все часу не вистачає. Ну, слава Богу, знайшли часину, наливаймо!

– Е ні! – рішуче запротестував Кость. Поглянувши на стіл, він відшукав великого пивного кухля. – Ти нічого не забув, Галкін?

– Це занадто, Костю! – спробував боронитися Галкін. – Це занадто навіть для мене!

Але, піддавшись обуреним крикам усіх трьох, у тому числі Ярослава, з зітханням видобув із нагрудної кишені сорочки чотири великі офіцерські зірки і вкинув їх до кухля.

– Звичай є звичай, – струснув чубом Кость і схилив над кухлем пляшку, заливаючи нові підполковницькі зірки горілкою. Потім швидко наповнив чарки й підхопив свою. – За підполковника міліції Галкіна!

– Пий до дна, пий до дна! – підхопив смішливий Кравченко. Галкін картинно видихнув і довгими ковтками випив оковиту, під аплодисменти викидаючи з рота в кухоль зірки…

Можливості поговорити з Галкіним наодинці Ярослав дочекався тільки ввечері. Вони відійшли від гурту й запалили цигарки. Деякий час мовчки стояли, думаючи кожен про своє. Нарешті мовчанку порушив Ярослав:

– Йдеш на підвищення? – мимохідь запитав він у Галкіна.

– Ні, – рішуче махнув рукою той. – Залишаюся в операх. Пропонували посаду в обласному але знаєш, не моє це. Нудно стає від думки про кабінетну роботу. Та й ніколи вже. Ще півтора року, а там передаю справи і йду на заслужений відпочинок. Досить. Усі, з ким починав працювати, давно вже на пенсії.

Ярослав неголосно засміявся.

– Вадим Галкін – пенсіонер. Не можу уявити, ти вже вибачай.

– Що тут неймовірного? Я хіба не такий, як інші? Теж можу рибалити і ходити на полювання. Грати в доміно на лавочці та няньчити внуків.

– І все?

– І все.

Ярослав поплескав товариша по плечу.

– Думаю, спрацюємося. Скажу тобі по секрету, мені вже остогидло наодинці спостерігати за подружніми зрадами товстосумів.

– Навіть не сподівайся!

– Поживемо – побачимо.

Вечір розмалював небо урочистими фарбами, згущуючи ультрамарин до кольору темного сапфіра. Залишив лише багряну стрічку на заході. Трава за парканом озвалася співом коників, а від озерця легенький прохолодний вітер доніс жаб'яче квакання.

– Уже й маємо вересень, – потягнувся Галкін.

– Ви ще працюєте по ній? – нарешті Ярослав насмілився запитати про те, що цікавило його найбільше.

– Ми – ні, – Галкін одразу зрозумів, кого Ярослав має на увазі. – Нею займається Інтерпол. Але дещо мені відомо.

– Що саме?

Галкін знизав плечима.

– Якщо ти вважаєш, що тобі це досі цікаво, я можу розповісти.

– Ти питаєш, чи цікаво? Вона намагалася мене вбити, не забувай цього.

– Вона багатьох намагалася вбити, Ярику. І ти чи не єдиний з тих, хто зміг уціліти. Чи тобі цього недостатньо?

– Ні.

– Гаразд. Після того як Красовська зникла з Варшави, на деякий час її слід було втрачено, проте досить скоро він віднайшовся в Мюнхені. Там вона намагалася зняти з карткового рахунку кошти, і це їй не вдалося. Клерк у банку заблокував рахунок і повідомив у поліцію. Але заарештувати її не вдалося. Вона пообіцяла прийти за готівкою пізніше, але так і не з'явилася. Ще через тиждень її затримали в Римі. Тут історія взагалі неймовірна. Поліцейські, які затримали її під час перевірки в готелі, не змогли доправити Красовську до відділка, позаяк самі опинилися в лікарні з гострим отруєнням. Важко повірити, але вона змогла обвести навколо пальця й отруїти двох незнайомих чоловіків, карабінерів, перебуваючи в їхньому товаристві не більше десяти хвилин. Цих лобуряк, дякувати Богу й медицині, вдалося виходити. І знаєш, що вони заявили? Що вона зачарувала їх за допомогою магії! Сміх. Ні, я, звичайно, не заперечую, що вона відьма. Проте такі заяви від двох дорослих чоловіків викликають бажання поглузувати з них. Як би там не було, але італійська поліція проґавила її. Більш професіонально повелися їхні колеги із Швейцарії. Вони, звісно, теж не змогли вдягнути на твою павучиху кайданки, але принаймні відрізали їй доступ до заощаджень: Швейцарія – маленька країна. Вона змушена була досить тривалий час ходити навколо своєї мети, наче акула круг здобичі, але звернутися до банку не наважилася. Далі її сліди зникають, однак швейцарське відділення Інтерполу запевняє, що отримати гроші Красовська не встигла. Розумієш, до чого я веду?

– Барбара Красовська залишилася без грошей.

– Або майже без них. Якщо якийсь дріб'язок їй і вдалося залишити поза увагою Інтерполу, то це зовсім невелика сума, а Барбара…

38
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Сорока Юрій В. - Арахнофобія Арахнофобія
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело