Дмитро Байда-Вишневецький - Сорока Юрій В. - Страница 10

• Предыдущая
• 10/20
• Следующая

Все ж, намагаючись бути точним, можемо зазначити, що більш — менш аргументовані джерела називають першим козацьким укріпленням на Хортиці саме побудовану Вишневецьким фортецю. Відомо, що цитадель мала потужні стіни з декількома захисними вежами, була обкопана глибоким ровом. Гарнізон її складали 300 «козаків, бояр і служебників». І хоч це була ще не у повному розумінні козацька січ з власним самоврядуванням, старшиною і військовою організацією, потрібно відзначити, що саме Дмитрові Вишневецькому Запорозьке військо завдячує своїм пізнішим розвитком. Саме з Вишневецьким козаки прийшли на Хортицю, щоб започаткувати свою власну республіку, котрій судилося проіснувати на Запорожжі до кінця XVIII століття. Як справедливо зауважив історик М. Ф. Владимирський — Буданов, Хортицька фортеця стала гніздом «низовой вольницы, которая послужила потом зерном будущей Сечи». Цілковито припустимим є також твердження М. С. Грушевського, який у статті, присвяченій історичним заслугам Дмитра Вишневецького, назвав князя «духовним батьком огнища нової української плебейської республіки». Любомир Винар теж вважає замок на Хортицькому острові «першим прототипом козацької Січі, в якій розвивалося військове й господарське життя запорожців». Звідси логічним буде припустити, що Хортицький замок, побудований князем Вишневецьким, був не просто першим з відомих укріплених міст в Запорожжі, він став своєрідним прототипом козацької фортеці, яка, утвердившись на острові Томаківка в 60–70–х роках XVI століття, дістала назву Запорозької Січі.

Проіснувала побудована Вишневецьким фортеця недовго. Якщо у згадках за 1554 рік ми знаходимо лише твердження про наказ Сигізмунда II Августа побудувати на острові Хортиця «городок», то вже в 1557 році хроністи зазначають, що фортеця була зруйнована татарами під час одного з набігів. Але ще до цього Дмитро Вишневецький певною мірою втратив інтерес до фортеці на Хортиці. Він сконцентрував свої зусилля на досягненні союзу з Московським царством, котре розглядав як союзника у боротьбі проти татар. Вишневецьким і козаками проводилась підготовка походу проти Кримського ханства, що мав відбутися спільно з підданими московського царя.

Не тільки прикордонні староства польсько — литовської держави потерпали від татар і мусили вести з ними запеклу боротьбу. Позбутися загрози збоку Кримського ханства було й на руку московському царю, землі якого не менше аніж Україна страждали від татарських набігів. І спроби довести кримському хану, що йому варто зменшити свою агресію, робились у Москві неодноразово, особливо починаючи від сорокових років XVI сторіччя. На ту пору трон Московської держави посідав Іван IV Грозний, окрім іншого, відомий боротьбою з татарами, яку вів протягом майже усього свого життя.

У першій половині XVI століття, переважно в роки правління ханів з кримського роду Гіреїв, держава — побратим Кримського ханства — Казанське ханство — вела постійні війни з Московським князівством. Всього казанські хани здійснили близько сорока походів на московські землі. В основному від дій казанських татар страждали околиці Нижнього Новгорода, В'ятки, Владимира, Костроми, Галича, Мурома і Вологди. «Від Криму і від Казані до півземлі порожньо було», — писав у своїх спогадах Іван Грозний, описуючи наслідки татарських навал. Намагаючись знайти мирні способи врегулювання конфлікту, Москва підтримала у боротьбі за престол у Казані лояльного їй правителя Шах — Алі, який, ставши казанським ханом, схвалив проект унії з Москвою. Але в 1546 році Шах — Алі був вигнаний казанською знаттю, яка звела на трон хана Сафа — Гірея з вороже налаштованої до Москви династії тих самих кримських ханів. Після цього Іван Грозний вирішив вдатися до активних дій і усунути загрозу, яка йшла від Казані. «Починаючи з цього моменту, — вказує історик, — Москва висунула план того, що остаточного зруйнує Казанське ханство». Було здійснено три великих походи проти Казанського ханства, останній з яких закінчився захопленням Казані. Він відбувся у 1552 році.

Після того як Казанське ханство перестало існувати, влившись до складу Московської держави, Іван Грозний почав поглядати у бік сусіднього йому Астраханського ханства, котре було союзником кримського хана і спільно з ним контролювало пониззя Волги. Для остаточного підпорядкування Астраханського ханства у часи Івана IV Грозного було здійснено два походи. Перший відбувся 1554 року. Командування московським військом під час цього виступу здійснював воєвода Ю. І. Пронський — Шемякин. У битві біля Чорного Острова московське військо розбило головний астраханський загін. Внаслідок цього Астрахань була взята без бою. Після захоплення Астрахані до влади було приведено хана Дервіш — Алі, який обіцяв Москві свою підтримку.

Похід 1556 року був пов'язаний з тим, що хан Дервіш — Алі перейшов на сторону Кримського ханства і Османської імперії. Експедицію очолив воєвода Н. Черемісинов. Спочатку донські козаки загону отамана Л. Філімонова завдали поразки ханському війську під Астраханню, після чого Астрахань вдруге була взята без бою. В результаті цього походу Астраханське ханство було вже цілковито підпорядковане Московській державі й припинило своє існування як незалежна держава, так само, як незадовго до нього Казанське ханство.

Отже, як ми бачимо, 1556 рік, до якого історики відносять вступ Дмитра Вишневецького з козаками на царську службу, позначений доволі жвавою боротьбою з татарами, що її вів Іван Грозний, спираючись, проміж іншим, і на донське козацтво. З огляду на це, чи варто й говорити, що парламентери, прислані до Івана Грозного Дмитром Вишневецьким, були прийняті при царському дворі найкращим чином. їм і самому князеві Вишневецькому було висловлено підтримку й готовність негайно прийняти козаків і їхнього гетьмана на царську службу. Свої слова Іван Грозний підкріпив справою, щедро обдарувавши князя й козаків небаченими милостями.

Крім іншого, серед причин небаченої царської милості й прийняття на московську службу козаків князя Вишневецького не останню роль відіграло й посилення аристократичної опозиції царю, котра після нападу кримського хана Девлет — Гірея на Московщину вимагала організувати реванш: «Мужи храбрые и мужественные советовали и стужали, да подвижется сам (Иван) с своею главою, со великими войсками на Перекопского хана». Іван Грозний змушений був шукати спільників для походу. А хто, як не Дмитро Вишневецький і українські козаки, котрі не раз бували у володіннях кримського хана, могли допомогти царю у такій справі?

Появу українських козаків на царській службі у 1556 році деякі дослідники вважають такою, що передувала співпраці з ратниками Івана Грозного самого Дмитра Вишневецького. Згідно зі свідченнями російського історика XIX сторіччя Сергія Соловйова, автора «Истории России», перші канівські козаки, які скоріш за все були підлеглими канівського старости Вишневецького, приєдналися до походу загону московських ратників проти кримських татар у березні 1556 року. Саме тоді Іван Грозний наказав думному дяку Ржевському очолити відділок війська і прямувати з ним від Путивля до Дніпра. Метою експедиції Ржевського було спуститися Дніпром під кримські улуси і провести там розвідку для забезпечення майбутнього походу. Як відомо, Ржевський здійснив перехід до річки Псел, побудував там судна і виплив до Дніпра. Місія думного дяка була вкрай важливою для Москви, тому що з Криму і від Азова до Івана Грозного летіли звістки, що хан збирається війною проти Московського царства. І треба сказати, що загін Ржевського покладене на нього завдання не лише виконав, а й перевиконав. Окрім розвідки, Ржевський взяв на себе, так би мовити, елемент психологічного тиску на татар. Як повідомляв цареві Данило Чулков, командуючий ще одним загоном ратників, котрі плили для розвідки Доном: «Хан в самом деле собрался на московские украйны, но получил весть, что царь готов его встретить, и пошел было на черкас, как прислали к нему на Миус весть из Крыма, что много русских людей показалось на Днепре у Ислам — Керменя, и хан поспешил возвратиться». Цими людьми, про котрих повідомляв Чулков, якраз і були ратники Ржевського. І не лише вони. Разом з Ржевським знаходились триста канівських козаків на чолі з отаманами Млинським і Єськовичем, котрі виявили бажання спільно з московитами брати участь у поході на татар. Маючи таке значне підкріплення, Ржевський і вийшов за межі простої розвідки, так наполохавши хана Девлет — Гірея. Як повідомляє Сергій Соловйов, українські козаки з ратниками Ржевського сміливо атакували фортецю Іслам — Кермень і нагнали такого страху, що татари змушені були утікати, полишаючи усе своє майно. Не вдовольняючись таким успіхом, Ржевський продовжив похід до Очакова, обложив фортецю і за допомогою козаків успішно взяв її, також здобувши немало трофеїв.

• Предыдущая
• 10/20
• Следующая