Кинджал проти шаблі - Литовченко Тимур Иванович - Страница 49

• Предыдущая
• 49/81
• Следующая

— Ви уявляєте, пане Анджею, як цьому дженджикові Дмитру вкотре пощастило?! — вимовив той з них, що виглядав більш молодо.

— І що ж сталося тепер? — ліниво поцікавився більш солідний.

— А згадайте–но панянку Марину, онуку ясновельможного князя Василя від його сина Лева, що її Сангушко тримає як бранку й завдяки цьому постійно тягне гроші з її діда!..

— Так–так, здається, пригадую...

— Ну, ще б пак! Отож, зараз наш придворний дженджик намітив нову жертву — якусь Гальшку з роду Острозьких.

— Та ну?!

— Але це ще не все. Подейкують, у цій справі замішаний сам король Сигізмунд!..

При цих словах Вишневецький інстинктивно стиснув руків’я шаблі, що висіла на боці, і ледь не кинувся на шляхтичів, однак вчасно стримався, вирішивши дослухати розмову до кінця, перш ніж діяти. Зрештою, волхв говорив саме про це: спершу розібратися у всьому досконально...

Шляхтичі ж продовжували розв’язно теревенити.

— Ну що ви, пане Войтеху, все зовсім не так! — солідний пан широко розвів руками. — Про цю саму Марину, дочку покійного князя Лева Полубенського, я мовчу, тут заперечити справді нема чого. Але з Гальшкою Острозькою все інакше! Тут наш ловелас Сангушко саме–таки потрапив у тенета богині Венери й закохався у дівицю по вуха.

— Тоді розповідайте, пане Анджею, що там відбулося? Але тільки якщо знаєте не з пліток, бо чутки переказувати...

— Усе закрутилося навколо якогось князя Дмитра Вишневецького, — солідний закотив очі під стелю, зовсім не підозрюючи, що згаданий ним чоловік перебуває на відстані витягнутої руки й весь кипить від люті. — Для початку цей самий Вишневецький прибув до короля з такою собі маячнею: звести замок на якімсь острівці посеред якоїсь річечки — вже й не пригадаю достеменно, якої саме.

— Маячня, справжня маячня! Кому може стати в нагоді річковий замок?! І на що він придатний?! Та його ж першою повінню змиє...

— Абсолютно вірно, пане Войтеху, абсолютно вірно. Тим паче, як вам відомо, за тісний зв’язок з Барбарою Радзивілл могутня королева Бона позбавила грошей свого сина Сигізмунда. Цілком природно, у настільки делікатній ситуації Його королівська величність спробував красиво оминути обговорення божевільної ідеї Вишневецького: начебто і не відмовив прямо, але водночас не схвалив.

— О так, Його королівська величність цілком розумний, йому в цьому не відмовиш!..

— Однак знаючи непередбачуваність будь–якого нащадка роду Вишневецьких, король наказав стежити за князем Дмитром. Тож Його величність негайно довідався, що надалі

Вишневецького занесло в Острог: напевно цей авантюрист захотів розжитися грошиками Василя Острозького.

— Ага, он воно що!..

— Так–так, оте саме... Втім, князь Василь Острозький незваного гостя не прийняв. Тоді пройдисвіт вирішив підкотитися до Беат Острозької — удовиці покійного князя Іллі, але одразу був уражений красою її дочки Гальшки й забув про все на світі!

— Але Гальшці всього лише одинадцять років, — резонно заперечив пан Войтех.

— Так воно і є, але при цьому вона не по роках гарна, розумна й, загалом–то, цілком гідна щастя, — закінчив пан Анджей.

Вишневецький знов доклав величезних зусиль, щоб не видати своїх обурених почуттів.

— А при чім же тут король? — тим часом запитав молодий шляхтич.

— Одержавши повідомлення про те, що пройдисвіт Вишневецький оббиває пороги замку князів Острозьких, Його Величність терміново викликав князя Дмитра до себе. Вишневецький миттєво прибув у столицю. Король повторно вислухав його маячню щодо річкового замку, тепер уже всіляко підтримуючи й навіть готуючись оплатити безнадійний проект, аби тільки відволікти авантюриста від Острозьких. Але Вишневецький сам же все зіпсував, попросивши у короля дозволу на шлюб з Гальшкою Острозькою! Його Величність ніяк не очікував від Вишневецького такої спритності, але не дарма ж наш славетний Сигізмунд є сином королеви Бони: він одразу на місці склав справжню італійську інтрижку — відправив до Беат блискучого шляхтича, щоб викликати ревнощі селюка Вишневецького, якого під пристойним приводом затримав у столиці.

— І цим самим шляхтичем?..

— Цілком вірно — ним і був Дмитро Сангушко! Втім, та обставина, що серед інших придворних король обрав саме його, — найчистіша випадковість, як ви розумієте.

— Ох, до чого цікаво!.. — вигукнув украй заінтригований пан Анджей.

— Ніхто не сумнівався, що палацовий дженджик Дмитро Сангушко викличе ревнощі Дмитра Вишневецького. Однак ніхто не очікував і того, що записний придворний серцеїд потрапить в амурні тенета одинадцятирічної красуні Гальшки!..

— Справді, хто б міг подумати?.. — розгублено запитав сам себе пан Анджей.

— Взагалі–то, князі Сангушки й Вишневецькі споконвіків б’ються за наречених з роду Острозьких, — замислено констатував пан Войтех. — От, приміром, батько Дмитра Вишневецького — старий князь Іван Михайлович — теж сватався до Анастасії Олізарівни, вона була далекою родичкою Острозьких! Все йшло до весіллячка, та наречена насамкінець дісталася Іванові Михайловичу Сангушку. Коли ж через два роки він помер, князь Іван Михайлович Вишневецький, що називається, підібрав недоїдки з його столу і таки оженився на Анастасії... Тепер от синок його Дмитро Вишневецький посватався до чергової спадкоємиці Острозьких, але одружиться з нею Дмитро Сангушко, це точно! При цьому замітьте, наречену Дмитра знову ж таки відбив Дмитро...

— Справді, забавно виходить: що батьків, що синів звуть однаково! Либонь, і доля в них буде схожою, — з філософічним виглядом розмірковував пан Анджей. — Я навіть готовий заприсягнутися, що нині Дмитро Сангушко справді ожениться, а через рік–другий помре, отоді вже Дмитро Вишневецький підбере недоїдочки...

— Що–о–о?! Не бувати цьому!!! Не будуть більше князі Вишневецькі підбирати чужі недоїдки!!! Нехай будуть прокляті всі, хто затіяв цю брудну гру!!! Нехай більш ніколи не знають вони ні любові, ані щастя!!! Нехай всі вони безславно згинуть — тоді рід Вишневецьких вкоріниться замість них на троні, отоді й побачимо, хто з нас родовитим буде, а хто на селюків перетвориться!..

Перелякані до напівсмерті відвідувачі корчми уп’ялися у темний куток, звідки долинали моторошні крики... і їм здалося, що там, блискаючи вогненно–червоними очима й розсипаючи навколо пригорщі жарких пекельних іскор, біснується сам Люцифер, король пекла! Нічого не тямлячи від жаху, люди вискочили геть із проклятої корчми, на ходу хрестячись і голосячи.

* * *

Коли Беат, яка мріяла про підходящого чоловіка для своєї єдиної доньки, довідалася про поспішний від’їзд молодого князя Вишневецького, що надто нагадував поспішну втечу без пояснення причини, то спочатку хотіла влаштувати грандіозний скандал. Проте вчасно заспокоїлася, побачивши біля ніг доньки придворного красеня Дмитра Сангушка: король у цьому випадку дійсно не врахував, що будь–який інтриган і звабник — загалом, теж людина, якій також властиві слабкості і який одного разу теж може покохати...

Подіяв необачно кинутий на гостиному дворі прокльон чи ні?.. У травні 1551 року в муках померла Барбара Радзивілл. Король Сигізмунд II Август був безутішним, гаряче оплакуючи своє єдине кохання.

У 1553 році Дмитро Сангушко одружився з Гальшкою Острозькою, але за два роки був через це вбитий... Дмитро Вишневецький більше не дивився закохано на жодну жінку. А бідолашна Гальшка, незважаючи на природну красу й витончений розум, так само як і на успадковані незліченні статки, ніколи не була щасливою — хоча в цій брудній історії зовсім не було її вини...

Майже водночас рід Ягеллонів зник з польського престолу, зате на трон зійшов представник роду Вишневецьких — отак!!!

А в усьому винні людські слабкості, неприборкані емоції, недовіра до людей, розтоптані світлі почуття. Звідси і зруйновані долі.

Глава 14

• Предыдущая
• 49/81
• Следующая