Кинджал проти шаблі - Литовченко Тимур Иванович - Страница 45

• Предыдущая
• 45/81
• Следующая

— Вгамуйся, Івашко, вгамуйся ти, нарешті! — махнув на нього рукою Сигізмунд. — Ти наговорив достатньо дурниць, щоб повністю знецінити власне свідчення. Йди звідси, поки живий та здоровий.

— Як буде завгодно Вашій королівській величності, — знизав плечима кремезний козарлюга і вийшов у супроводі двох охоронців. Провівши незворушного нахабу заздрісним поглядом, Вишневецький опустив голову й сховав обличчя у складених ківшиком долонях.

Івашко, Івашко, та чи знаєш ти, як неймовірно тобі пощастило?! Ти можеш клеїти з себе дурника, недосвідченого у серйозних справах, і тебе з пошаною, гідною найбільш родовитих людей, випровадять геть із палацу. Твої показання на королівському суді ніхто не стане враховувати, як явно безглузді й навмисно перекручені. Тому тобі легко. Принаймні, ти відскіпався легше всіх інших.

Чого ніяк не можна сказати про шляхетних вождів, включаючи очільника походу на Озю — барського старосту. Колись Дмитро Вишневецький досить наївно пропонував йому напасти на придніпровський форпост кримчаків — на

Аслан–місто, яке вони цілком могли б знищити. Бернард Претвич відповів на таку ініціативу досить двозначно.

Князь відмовлявся розуміти причину цієї двозначності, не хотів утруднювати себе пошуком правди, зате тепер джерела обережності барського старости стали очевидними: адже зазнавши від русинів будь–якого утиску, кримчаки кидалися за допомогою до султана. Володар правовірних висував претензію Польщі. Ну, а Його королівській величності Сигізмундові II Августу повнокровна війна з могутньою Османською імперією була зовсім ні до чого! Залишався єдиний вихід: для заспокоєння могутньої Туреччини влаштувати так званий «суд», що на ділі обернувся суцільним фарсом від початку й до кінця.

Легше всього відбувся саме він — князь Вишневецький: оскільки він ще не присягнув Польській короні, то, як виявилося, взагалі не міг підлягати королівському суду! Те ж саме стосувалося й князя Сангушка.

Бернардові Претвичу довелось тяжко потрудитися, доводячи свою непричетність до походу на Озю. Він вивернувся, наполягаючи на наступному: «кривдники» кримчаків навмисно рушили в похід через околиці Бара, щоб згодом звалити організацію «прогулянки» на старосту цих земель.

Князі Корецький і Пронський робили, що могли: намагалися звалити провину спочатку один на одного, потім взагалі на якихось невідомих зловмисників. При цьому Корецький грозився особисто покарати збурювачів спокою... якщо тільки їх вдасться упіймати! Пронський же стверджував, що все літо позаминулого року й носа не висовував з родового замку, оскільки страждав від загострення старих ран.

Загалом, якщо під час походу князі щосили вихвалялися один перед одним доблестю й родовитістю, а відповідно до цих «досягнень» виторговували в пана Претвича кращі ролі саме для себе, то тепер, на королівському суді, всіляко відкараскувалися від власних подвигів. Дивлячись на настільки сумну комедію, Вишневецький зненацька подумав: як добре було б, якби можна було спертися на когось іншого, а не на князів, підвладних Його королівській величності Сигізмундові II Августу! Заради миру з Османською імперією владика Польщі на протистояння з турками не піде — навпаки, може навіть формально покарати ініціатора...

До речі, це зараз формально; а раптом колись на учасників чергового походу впаде справжнє покарання?! Як тоді накажете боротися з татарськими нехристями, що прагнуть захопити ще більший ясак, ніж минулого разу?..

От якби взяти в союзники цих самих «степових лицарів», до яких доволі неочікувано зарахував себе служник князя Корецького — козак Івашка... Адже «степові лицарі» існують насправді й не служать нікому, окрім своєї рідної землі... ну й самих себе, ясна річ! Час від часу ці волелюбні люди наймалися до котрогось із князів на службу, та й то по своїй волі й ненадовго. А відслуживши обумовлений термін, верталися назад у степ. До наступного найму...

На випадок чого, «степові лицарі» ніякого султана не злякаються, бо ніяких відносин з Османською імперією не підтримують. Так, саме на них, мабуть, і можна спертися у разі чого!..

Дмитро Вишневецький підняв обличчя від долонь, випрямився, розправив ширше плечі: а що, здається, дуже навіть непогана ідея!..

* * *

У походах під проводом барського старости Бернарда Претвича молодий князь Вишневецький виявив найкращі свої якості: лицарство й молодецтво.

Зіштовхнувшись із козацькою вольницею, відчув себе у своїй тарілці. Саме тому він згодом об’єднав навколо себе козаків, які полюбили князя за авантюристську натуру. Із Дмитром Вишневецьким вони готові були йти у вогонь і в воду!

Поява такого вождя у вільного козацтва згодом приведе до зміни карти Європи... Втім, це буде в далекому майбутньому; а що ж тепер?..

Глава 13

РОЗБИТЕ КОХАННЯ

Польсько–литовські землі,

1545–1551 роки

Смерть батька на деякий час вибила Дмитра із сідла. Та справи не терпіли зволікання: доводилося вступати у свої законні князівські права. В 1545 році під час люстрації Волинського воєводства було встановлено, що Дмитро Іванович, князь Вишневецький, володіє такими маєтками в Кременецькому повіті, як Кушнин, Підгайці, Окнин, Тараж, Камарин, Крутнів і Лопушне. Та попри це, новоявлений князь як і раніше страждав від неналежної бідності, оскільки його землі продовжували піддаватися набігам ординців. Окрім цього, відтепер його життя сповнилося вкрай руйнівними судовими позовами, пов’язаними зі спадщиною. Щоб хоч якось утримувати військову дружину, Дмитро занадився робити набіги на татарські стійбища, дозволивши своїм людям забирати з собою все, що вдавалося награбувати. Але така політика призвела лише до скарг ординців, що перебували під заступництвом Османської імперії, у якої з польським королем був договір... Як же розірвати це замкнене коло?!

Наважуватися на щось радикальне було необхідно, адже настільки жалюгідна доля аж ніяк не влаштовувала новоявленого главу славетного роду Вишневецьких. Його предки входили в коло найвищої знаті, незмінно обіймали видні пости в королівстві Польському й князівстві Литовському. От хоча б покійний батько Іван Михайлович мав під рукою кілька староств: Єйшиське, Ворнянське, Пропойське і Чичерське... Зрештою, Дмитро вирішив знову повторити спробу найнятися на королівську службу — щоправда, тепер уже до Сигізмунда ІІ Августа, сина Сигізмунда І.

Володіння будь–яким старством істотно збільшувало доходи родини, але не обіцяло спокійного життя самому князеві. Втім, іншого виходу у Дмитра все одно не залишалося: необхідно було нарешті відновити занепалий добробут родини, завершити відновлення родового маєтку Вишнівця, спаленого татарами влітку 1543 року, подбати про мачуху Магдалену; а все це вимагало грошей, грошей, усе нових грошей...

Після участі у сміливих походах під мудрим керівництвом барського старости Бернарда Претвича про доблесть молодого князя Вишнецького заговорили вже при дворі Сигізмунда ІІ Августа — особливо після показового Краківського суду. Весь цей спектакль було інсценовано з єдиною метою — заспокоїти султана Сулеймана Пишного; на ділі ж слава про подвиги доблесних князів, які жорстоко покарали татар за безчинства у південних межах Польської корони, множилася з кожним днем.

Як колись і його вінценосний батько, Сигізмунд II Август зрештою вирішив дістати відомості про князя Вишневецького — тільки вже у кузенів Радзивіллів. Однак ті надали Дмитрові найневигіднішу характеристику, назвавши його нахабним вискочкою, кар’єристом, і категорично відмовили короля брати його на службу! Ще б пак: кому потрібні конкуренти при королівському дворі...

• Предыдущая
• 45/81
• Следующая